ЛитМир - Электронная Библиотека

Народ кинувся один одному в обійми. Усі були переконані, що ця забута Богом Закапелівка – це і є той самий знак Божий.

Через п'ять хвилин пролунав інший дзвінок. А за ним – ще і ще. І так без перерви. Картина по селах вимальовувалася приблизно однакова: Печеніг – 50 плюс-мінус десять відсотків. У гравців, тобто у членів виборчої команди, навіть почала закрадатися надія: а раптом він набере 50% і не треба буде йти на другий тур? Але намагалися вголос не обговорювати цю думку, аби не наврочити.

Найбільшою несподіванкою було те, як багато голосів набирає Колосальний. Усім здавалося, що він – політичний труп. І знову ж помилочка. Адже вибори якраз і цікаві своєю непередбачуваністю. За це Черчіль і любив політику.

Близько десятої подзвонив Калитка:

– У мене всьо чьотко! 90 процентів вам забабахав! А що в інших дільницях?

– Порядок! Стабільні 50 відсотків.

– Ну, всього вам!

Варфоломійович записував усе, що йому надиктовувала його Танька, переводив у проценти і коментував:

– Село Далекий Кут – 51 відсоток. Молодці! Нас тут так гарно приймали. Чугайвітрове – 35 процентів. Ми тут не були. Ось бачите! Все логічно. Галуни. Ми тут теж не були. Тут мало б бути мало. Дивно. Аж сорок три відсотки. Чим ти, Пашко, їх береш? Коперфільдством? Що таке?! Червоне – 1 – 2 проценти. Червоне – 2 – 4 проценти! Гади! Підробка! Явна підробка! Такого просто не може бути! Пухівка – те саме! Боже, а які привітні були на зустрічах! Чорна невдячність! Хто там? Венгерка? Рідне село Разіна? Ну, тут буде завал. Це точно. От невезуха! Що ти кажеш, Танько? Венгерка – двадцять відсотків у Разіна? Ні, це неможливо! Точно двадцять? А решта? Більшість – за Колосального? І то добре. Аби не за Разіна. Нікудишній з тебе політик, Разіне, якщо тебе в рідному селі не поважають! Що далі? Пішло місто? Ну, що там місто? Погано? Що таке? Ми ж тут усе охопили! Невже фальшують? Господи! Мамо рідна! Десять відсотків? Це крах!

Так. Місто підкачало. Не те, щоб зовсім підкачало. Просто тут голоси значно розпорошилися. Тут узяли своє і ліві уламки, і праві уламки, і комуніст багато набрав, і, як не дивно, Колосальний. А от з Разіним теж вийшла промашечка. Разін мав тут дуже малий відсоток. Адже його парафія – район, а не місто. Але в цьому було мало що втішного. Оскільки наш Печеніг теж більше тридцяти відсотків по місту не взяв. От лихо! Тут уже всі почали побоюватися за те, щоб потрапити у другий тур.

Виборчі дільниці закрилися. Рахували, сортували, пакували, писали, підписували, ставили печатки і везли в окружну комісію.

Атмосфера у штабі стала дуже напруженою. Варфоломійович пішов до окружної виборчої комісії як головна довірена особа.

Решта переживала біля телефону. Підрахунки взяв на себе Дядя Боря. Пашка ходив по кімнаті й уважно слухав, що йому Доповідають.

Тепер став надзвонювати Варфоломійович із окружної виборчої комісії. Він з мобільником дядечка Ґіві вів, можна сказати, прямий репортаж з місця подій. Причому новини чули всі, оскільки телефон увімкнули на режим «стенд бай». – Привезли бюлетені з агрофірми «Промінь». Кажуть, переміг Разін. І не дивно. Це ж його блюдолизи! Ось мікрорайон тягне мішки. Ну що там, дівчата? (Це він вже звертався до членів виборчої комісії, однак по телефону все було чути). Хто у вас переміг? Печеніг! Молодці, красунечки! А хто другий? Колосальний? Цікава ситуація! Ось якась каліка приїхала з одною фарою. Ага! Це ж наші давні друзі! Задрипанка! Що у вас, друзі? Печеніг – перший? А Разін другий? А чому мішки виваляні в грязюці? Ну, ви точнісінько як ваша назва! Все, кінець зв'язку, аби не розорити щелеповаятеля.

Добре, що дядечко Ґіві вже спав сном праведника, уткнувшись у пухкенькі волохаті ручки. Інакше він би вмер від розриву серця, уявивши, скільки йому доведеться платити за «прямий ефір» по своєму мобільнику. Але в нього ще все попереду. Крім того, йому б дуже не сподобалося нове прізвисько.

Тим часом Варфоломійович, зачекавши не більше п'яти хвилин, зателефонував знову.

– Танько! Скажи їм, що, здається, Разін у паніці. Він бігає туди-сюди і наділяє кожного, хто трапиться йому під руку, крутим слівцем. А пика в нього! Пика! Умора! Ой, іде до мене. Я тікаю. Все. Кінець зв'язку.

У штабі засікли час. Варфоломійовича вистачило рівно на п'ять хвилин. Педант та й годі.

– Слухайте! Ви чуєте? Колосальний з Разіним зчепилися. Чуєте? Колосальний каже: «Ви брудний підлотник!» А Разін йому на те: «А ти маразматик кончений! За мною знаєш, хто стоїть? Ось подивися. Телеграма від самого другого: підтримати Разіна! На, дивись.» Зараз підійду ближче, сховаюся за колону (вже Варфоломійович). Чуєте, що Колосальний сказав: «За тобою, гнидо, стоїть другий, а за мною – вся Україна!» Ну й загнув! Кінець зв'язку! Іде автобусик із заводу

«Серп і молот».

У виборчому штабі – знову ж таки заради хохми – засікли час.

– Сейчас он брякнет! – сказав Васнєцов-Паваротті через п'ять хвилин, і в той же момент задзеленчав телефон.

– Завод проголосував за тебе, Пашок. Ти вже мене вибач, але я їм був пообіцяв, що ти укладеш контракт з китайцями на виробництво пральної машини. А ось ідуть до мене Колосальний і Разін. Уже друзі. Коли вони вже встигли? Ага, спільна халепа. Ясно. Здається, вони йдуть до мене на розборки. Що робити? Тікати? Пізно. Про всяк випадок не вимикаю телефон, будете свідками.

– І звідки ти взявся на нашу голову, інвалід контужений? (Це був голос Разіна). Слухай, Адаме, цей сморчок нам усі плани перепаскудив. Аж руки сверблять!

– Не треба, Миколо, не треба! Це не так робиться! (Це вже Колосальний).

– Передай своєму стрибунцю, дєд, що йому… (погано чути).

Довго щось шаруділо, а потім обірвався зв'язок. Через п'ять хвилин Варфоломійович подзвонив знову і сказав, що він живий. Це всіх присутніх дуже потішило.

У такому стилі минав час.

Настала друга година ночі. Лишилося дві дільниці, що не привезли бюлетені. Саме вони викликали найбільшу підозру: птахофабрика «Жар-птиця» і радгосп «Зоря». Це явно разінівські голоси. Чому ж так довго? Все ж і так ясно!

Дядечко Ґіві голосно хропів. Тьотя Роза і дядя Боря довго боролися зі сном і врешті-решт, двадцять разів попросивши пробачення у всіх і побажавши удачі, пішли додому спати. За підрахунки сіла Ідея Іванівна. Тетяна Ророшко розносила чай та каву і робила бутерброди.

Приїхала «Зоря». Так і є: Разін – 80 відсотків.

Те саме чекали від птахофабрики, на якій у Павла Івановича Печеніга склалися досить гарні стосунки з колективом. Річ у тім, що під час його зустрічі директриса Антоніна Степанівна Качур була у відпустці. Тож недогледіла права Рука Разіна і, як подейкують, його мон амі, як між птахівницями і Павлом Івановичем розгорілася неабияка симпатія. Наш молодий герой їм дуже сподобався. Він був такий столичний, такий… ну, зовсім несхожий на їхніх Іванів та Петрів.

А від Васнєцова-Паваротті дівчата просто мліли. Особливим успіхом у концерті користувалися «пташині» пісні:

Іди, іди, чорна куро, додому!
Не заважай, не заважай
По дорозі нікому!

Іще:

А та кура-чубатура,
А та кача дрібно скаче,
А той індик-пиндик, пиндик…

На біс викликали його славнозвісне «Сміються й плачуть солов'ї…», незважаючи на те, що солов'ї не входили до асортименту промислової продукції птахофабрики.

Після тієї славетної зустрічі хлопці приїхали додому з ящиком курей, ящиком індичих стегенець і десятьма пакетами пташиних потрошків, з яких Тетяна Віталіївна-Фрідріхівна наробила французького паштету.

Зараз Печеніг і Васнецов-Паваротті були дуже заінтриговані. Невже ті чарівні дівчата і молодички, що так хвацько скручують голови курям, невже вони зрадять їм? Вони з нетерпінням чекали результатів голосування птахофабрики «Жар-птиця». Заради цього вони самі особисто вирушили чергувати до окружної виборчої комісії. На вулиці тупцяв і Разін. Щоправда, з охороною. Цікаво, від кого він збирається боронитися? Від Печеніга, чи що?

24
{"b":"10825","o":1}