ЛитМир - Электронная Библиотека

– Пиво пил! – словами з реклами віджартувався її чоловік.

– Я серйозно!

– Дорогуша, я сразу же пошел домой. Вот сижу здесь битый час и беспокоюсь: а где же моя любимая женушка? С кем она? Вот сижу и переживаю! Правда, очаровательная И.И.?

– Правда, правда, – зціпивши зуби, відказала та.

До компанії приєдналася і Тетяна Горошко. Вона привітала, як і годиться, Васнєцова-Паваротті з блискучим концертом. Той аж розчулився:

– Хоч одна жива душа поставилася до мене по-людськи! Привітала з успіхом! Спасибо, деточка! Дякую тобі на доброму слові! А ви всі…

Він театрально заплакав, затрусивши кучерями. Потім прийшла дружина Варфоломійовича з мискою пиріжків. Ця подія, звичайно, підняла бойовий настрій. Сіли за стіл.

– Так, Пашка, выкладывай, какая тебя снова муха укусила! – по-діловому з повним ротом спитав співак.

– Зрозумій мене хоч ти, Паваротті: моя авантюра приречена!

– Не тобі вирішувати, а народу. Народ сам вирішить, чи достойний ти бути його обранцем чи недостойний. Так що поживемо – побачимо. Лишилося три дні.

– Нудно мені.

– Мені теж нудно. Якби ти знав, – додав він пошепки, – що мені довелося пережити через тебе! – і він смачно розсміявся.

Тетяна Віталіївна-Фрідріхівна підскочила з місця:

– Що-що? Ану повтори!

– Танюшка, любимая! Я же без тебя жить не могу! Жена ты моя распрекрасная!

У меня-а жена-а Ой ревни-а-вая!

– Заткнись, Паваротті! – скривився Варфоломійович.

– Папа, все что угодно ради вас!

– Пашко, – звернувся Варфоломійович майже благально. – Я тебе прошу. Не підведи.

Наш молодий герой мовчав.

До розмови вступила Ідея Іванівна.

– Синку, Бог знає, що робить. Усі політики колись починали як аматори. Професіоналами не народжуються, а стають. Народ тебе любить. Це факт. І ти не байдужий до народу. Це вже два. Політична жилка в тебе є. Це третє. А досвід прийде, побачиш.

Наш молодий герой продовжував мовчати. Однак мати нюхом відчула, що той уже здався. Вона вирішила підбадьорити його ще:

– Ти будеш кращим депутатом за Колосального. Він уже вичерпався, хіба ти не бачиш? А в тебе ще енергії – ого-го! У тебе буде блискуча політична кар'єра, і колись у мемуарах ти згадаєш з посмішкою і ностальгією свою першу виборчу кампанію!

– Не забудь о моих подвигах, Пашка! – засміявся Васнєцов-Паваротті.

– Яких-таких подвигах? – знову захвилювалася Тетяна Віталіївна-Фрідріхівна.

– Я голос чуть не сорвал на концертах! Уже зовсім безголосий став.

– Тільки і всього? А що ти ще зірвав?

– Ти що? На роботі – зась!

Тетяна Віталіївна-Фрідріхівна не повірила, однак аргументів і фактів у неї не було.

– Ну, дивись мені, коли щось було – уб'ю!

– Не було нічого, клянусь… – він запнувся на півслові.

– Так, так, побожись… Цікаво, чим ти поклянешся?

– Слухай, може, не треба, га?

– Ага! Ось воно що. Ану клянись, я тобі сказала! Клянись своїм голосом!

– Танюшко, ти зовсім вже… На святе зазіхаєш!

– Ага! Не повірю, що ти чистий, поки не поклянешся!

Васнецова виручила Ідея Іванівна:

– Тетянко, гріх це. Не треба клятьби. По ньому видно, що він не бреше.

Тетяна Віталіївна-Фрідріхівна з підозрою подивилася на чоловіка. Невідомо, чим би все скінчилося, якби не дав про себе знати дідусь.

– О! О! – вигукнув він, гойдаючись у кріслі-гойдалці, тримаючи в руках пістолет, і тикнув сухорлявим пальцем у телеекран.

Ідея Іванівна підскочила до телевізора і підкрутила звук.

Спеціальний політичний оглядач розповідав про те, як відбуваються вибори в різних округах, про різні ексцеси протягом виборчої кампанії, в тому числі про напади на кандидатів у депутати і довірених осіб. Серед новин прозвучало:

«23 березня було вчинено напад на довірену особу кандидата в народні депутати Павла Івановича Печеніга, відомого співака Олександра Васнецова. Печеніг балотується по виборчому округу N 89. Дані нападників уточнюються. Виборці обурені…»

Новина була короткою, проте пронизала блискавкою мозок присутніх.

– Ну ни фига себе! – із захопленням сказав Васнєцов-Паваротті. – Тепер мені дадуть народного!

– Ну, Гіві, ти шайтан! – чи то з осудом, а чи з радістю промовила Ідея Іванівна. Потім, змінивши тон, додала, вказуючи на ведучого:

– Цікаво, це він цьому типові зуби вставив? Ану, любий, відкрий рота! Ну, посміхнись, дядечку ведучий! Покажи зубки!

– Якось незручно вийшло, – озвався Павло Іванович. – Усі подумають на Колосального. Що це він причетний до побиття Васнецова.

Тут уже всі не витримали і закричали навперебій:

– Досить уже!

– Скільки можна!

– Пашка, уймись! І так далі.

У кімнату ввійшла Варфоломійовичева дружина і внесла великий туркменський чайник із чаєм. Це, як і передбачалося, трохи заспокоїло присутніх. Адже чай – це напій миру.

Телепередача закінчилася. Ведучий так і не посміхнувся, тож Ідея Іванівна так і не визначила: чи це робота дядечка Ґіві. Дідусь спав у кріслі-гойдалці.

Було вже північ, коли Ідея Іванівна сказала дисциплінуючим тоном:

– До виборів лишилося чотири дні. Субота випадає – агітувати не можна, отже, три чистих дні. Оголошую операцію «Пан Коцький». -

Ідея Іванівна витримала довгу паузу і продовжила:

– Сила Пана Коцького була в чому?

Вона обвела поглядом присутніх. Не почувши відповіді, вона сама відповіла:

– У рекламі, яку йому створила Лисичка-сестричка. Ми – молоді, недосвічені. В цьому наша слабкість. Ми – перспективні і розумні. Це наш плюс. Ми боїмося їх, а вони бояться нас. Треба це використати і обіграти. Варфоломійовичу! На тобі – головне завдання. Гроші, які ми збиралися віддати на хабар, краще поділити між людьми. Маю на увазі спостерігачів. Даємо тобі три дні і «Волгу» та «Победу». Ясно?

– Так точно!

– Але гроші – це не головне. Головне що?

– Що? – перепитав бойовим голосом Варфоломійович.

– Головне – міф.

– Що-що?

– Що робила Лисичка-сестричка? Говорила всім, що прийде Пан Коцький і всіх роздере. Пашка, звичайно, нікого не збирається роздирати. А от комісія, подейкують, прийде на виборчі дільниці і розбереться. Підрахує кожен бюлетень. Треба пустити таку плітку. Де-небудь, та й спрацює. Ось так. А про Пашку треба казати так: «Печеніг за всіма соціологічними опитуваннями веде перед, залишивши далеко позаду Колосального. За ним – перемога. Альтернативи Печенігу немає. Він – наш депутат!» Отак казати на кожній виборчій дільниці, кожному спостерігачеві. Ясно?

– Так точно!

– Казати переконливо, так, щоб і він зміг переконати інших. Наприклад, тих, хто ще не визначився, хто шукає поради… А ми… А ми з Тетянкою запишемо на радіо зворушливу сімейну історію – трохи сентиментальну, трохи смішну. Як казала тьотя Берта із Умані: просто цимес!

– Просто що?

– Просто смакота!

– Ага, ясно!

– І останнє. Телевізійні дебати кандидатів. Треба підготуватися ретельніше, аніж попереднього разу. До ефекту Девіда Коперфільда треба додати щось серйозніше. Суттєвіше.

– Какие поручения для меня, очаровательная И.И.? – це, як ви вже й здогадалися, любі мої друзі, подав свій голос Васнєцов-Паваротті.

– Для тебе, соловейку, доручень більше немає.

– Как так? Я весь в напряжений! Я рвусь в бой!

– Тетяна Фрідріхівна забезпечить тобі широке поле діяльності, – суворо сказала Ідея Іванівна і підморгнула.

Той розчаровано і водночас з тугою в очах скорився. Дідусь у кріслі-гойдалці крізь сон солодко заплямкав. Водночас забомкав годинник.

– Друга ночі, – констатувала Ідея Іванівна. – Спати час.

«…Знаєте, коли він народився, акушерка ледь спіймала його. Він вилетів стрілою на цей світ. «Ти диви, який шубра-вець!» – засміялася вона і поплескала його по сідницях. А він голосно заревів. Так-так, я не обмовилася! Він не закричав, він заревів. «Ого! – ще більше засміялася акушерка (а була вона просто реготуха), – який командирський голос! Не інакше, як буде великим начальником! Дивись-дивись, як почервонів. Справжній начальник! Дівчата, гайда сюди, подивіться на цього депутата!» Так і сказала. Тепер я згадую тьотю Шуру особливо часто. В неї було соколине око. Вона всім пророкувала майбутнє. І всі її пророкування збувалися!

31
{"b":"10825","o":1}