ЛитМир - Электронная Библиотека

Вже сутеніло, коли з імли на пагорбі виступили обриси невеликого будинку. Катер причалив до хисткого помосту. Поряд темніли мовчазні дерева. У віконці хатини сиротливо блимав вогник.

У будинку місії разом з Ларсеном мешкала стара згорблена служниця-індіянка. Для гості відвели напівпорожню кімнату, в якій висів гамак. Після вечері місіонер увімкнув радіостанцію. Бідкався, що апаратура слабенька, і якби пощастило встановити зв'язок з містом Пері, то тамтешні радисти вже «транзитом» перекажуть в ефір усе, що потрібно, від імені сеньйори.

— Мені небагато треба, пане Ларсен. Тільки послати повідомлення про те, що океанолог Оксана Вовченко жива і перебуває у вашій оселі, — сказала жінка.

Місіонер був вражений.

— Ви — Оксана Вовченко? З підводної бази? Дружина відомого вченого-біолога? Про вас стільки писала преса! Про вас і про всіх, кого спіткало лихо на дні океану… Неймовірно!

— Так, це я, — кивнула мати.

Місіонер почав гарячково крутити ручку радіостанції.

Ранком мати вгледіла у вікно білу яхту. Вона стояла біля причалу поряд з електрокатером Ларсена. На берег зійшло двоє в крислатих капелюхах.

У кімнату вбіг місіонер потирав руки, всміхався.

— Сеньйоро, уявіть собі, наше повідомлення прийняв радист на яхті, що прямувала в Пері. Капітан усю ніч пробивався в цю глушину, щоб узяти нас на борт. Як бачите, прізвище Вовченко дещо значить. Я радий за вас, післязавтра ви будете в Пері, а туди прибувають літаки… Ну, кілька ковтків кави для бадьорості! Тутешня кава — справжній еліксир життя, запевняю вас, сеньйоро.

Напевно, в каву підсипали чималу дозу снотворного. Жінка очуняла в незнайомій кімнаті без вікон, стіни біліли пластиком. Вона й гадки не мала, що то одне з помешкань підземелля в джунглях.

…Все, що я почув від матері, виразно уявлялося мені в ті хвилини: гуркіт підводного вибуху, зруйновані споруди на дні океану, жінка в скафандрі серед розбурханих хвиль…

Я сказав пошепки:

— Мамо, це вони, ті, що засіли тут, знищили вашу підводну колонію!

Вголос, не криючись, мати відповіла:

— Я знаю. Догадалася згодом, коли зрозуміла, куди потрапила та хто порядкує в цьому гадючому кублі.

— Тут усі фашисти, мамо. Фрейлейн Труда носить медальйон із свастикою…

Мені здалося, що мати зблідла. В неї раптом змінився голос.

— Ти знаєш фрейлейн Труду?

— Вона мене лікувала… Коли я побачив у неї медальйон із фашистською емблемою, подумав, що це якась божевільна. А в залі з пальмою висить портрет цього самого, з вусиками, сивого. На портреті він з гітлерівськими хрестами і звання в нього, як колись у фашистів, штандартенфюрер. Мамо, війна ж скінчилася ще в першій половині минулого століття! Фашистів давно розгромили. Де ж вони тут узялися, воскресли, чи що?

Під стелею неголосно клацнуло, в кімнаті почувся глухуватий голос:

— Фрау Вовченко! Не гайте часу в зайвих балачках з сином. Востаннє раджу подумати над моєю пропозицією. А тобі, хлопче, нагадую: від твоєї поведінки тепер буде залежати не тільки твоя особиста доля. Не забувай про матір, ти ж мужчина.

Мати кинула з ненавистю:

— Слухайте, Брендорф! Здається, ви обіцяли, що нашій розмові ніхто не заважатиме. Отож ми маємо бажання подихати чистим повітрям.

Замаскований динамік відповів тихим шипінням. Потім пролунало коротке:

— Не заперечую.

Увійшов білобровий, провів нас до ліфта. Кабіна понеслася вгору. Я з насолодою вдихнув терпкі пахощі лісу.

Зелена пастка - r09.png

Нас ніхто не супроводжував. Мати тримала мене за руку. Ми повільно йшли попід деревами. З плескатих «печериць» загрозливо стриміли чорні стволи.

Я говорив поспіхом, ковтаючи слова, хотів скоріше розказати про все — про батька, про експедицію, про те, як сам опинився в таємній зеленій пастці.

— …Ти помилився, Ігорочку, — сказала мати. — Я вже давно серед цих негідників і багато дечого знаю про них. Ти помилився. В кабінеті з пальмою немає портрета Отто Брендорфа, володаря цього підземного міста. Ти бачив на портреті його батька, Ганса Брендорфа. Фрейлейн Труда запевняє, що вони схожі, як дві краплі води. Це збило з пантелику і твого знайомого індіянина, як його?

— Катультесе.

— Отож Катультесе вгледів на яхті Брендорфа-сина і вирішив, що перед ним той самий білий зайда, з яким індіянин зіткнувся багато років тому в лиху годину… Ганс Брендорф під час війни був офіцером СС. З історії ти знаєш, що фашисти добирали есесівців з найжорстокіших головорізів, вони вбивали дітей та жінок, катували військовополонених, палили села, руйнували міста. Коли наша армія вже добивала гітлерівців у Берліні, в ті дні Ганс Брендорф із загоном есесівців висадився з військового корабля на берег Вачуайо. І повів своїх бандитів у джунглі. Знав, що таким, як він, люди не подарують злочинів. Тому й шукав собі схованку в глухих нетрях цього краю. Щоб не було свідків, есесівці нищили всіх, хто траплявся їм на шляху, багатьох індіян захопили з собою, перетворили на невільників і їхніми руками збудували тут поселення, де й отаборилися. Ані краплі містики немає в тому, що індіяни називали прихідців «мертвими». Вони відчували, що купка озброєних напасників — то недобитки якоїсь уже знищеної зграї, приречені, духовно мертві нелюди… Ти запам'ятав на портретах ще двох чоловіків? Одного звали доктор Менгеле. В роки війни, у Польщі, він робив у концтаборах жахливі досліди на в'язнях, у його катівні-лабораторії загинуло безліч людей. На цього фашиста молиться тепер фрейлейн Труда. Другий — то Борман. Помічник самого Адольфа Гітлера. Військовий злочинець номер два, як писали про нього наші попередники. Борману також вдалося чкурнути з Німеччини. Тим же шляхом, що й Менгеле, він пробрався до Латинської Америки і приєднався до есесівців Брендорфа. Цю трійцю тут вважають засновниками нового бастіону гітлерівців. Отто Брендорф у себе в кабінеті почепив портрети колишніх фашистів, вже й кості їхні зотліли в землі. Та син есесівця давно випередив свого татка. Молодший Брендорф, цей штандартенфюрер-самозванець, небезпечне, жахливе чудовисько. За його проектом на кістках індіян потай від людей збудовано підземну фортецю, до його рук потрапила пекельна зброя…

— Я знаю! — півголосом вигукнув я. — Рожевий вітер… Секвойї валяться, як підкошені, я сам бачив.

Мати похитала головою.

— Секвойї, синку, то пусте в порівнянні з тим, що затіває Брендорф…

* * *

…Тут я мушу перервати свою розповідь про несподівану зустріч з матір'ю, про нашу розмову.

Ці сторінки пишу після того, як переглянув чимало книг, старих газет і журналів, декотрі були майже сторічної давності. Власне, гортати книги та підшивки особисто мені не доводилося. Це робили електронні «бібліографи» нашого міського архіву, а я лишень уважно перечитував кожний рядок, що виникав на екрані відеофона. Професор Синиця щось бурмотів про «повну відсутність дисципліни» та про «надмірне й шкідливе напруження», однак його протести були не дуже рішучі, бо сам Володимир Степанович підказав мені, в який спосіб перекинути місток від фактів минулого до подій, котрі розгорталися перед моїми очима.

Вчора мені пощастило. На екрані з'явилася шпальта газети, внизу в куточку значилась дата — 1969 рік. Я прочитав:

«Як відомо, Мартін Борман був помічником Гітлера по нацистській партії. Багато хто вважає, що Бормана давно немає на світі. На жаль, це не так. Він живий і переховується в джунглях Парагваю, поблизу кордону з Бразілією. Його «фортеця» — схожі на казарми будівлі на лісовій просіці. Поселення в джунглях можна розгледіти згори, якщо летіти від бразільського містечка Фос-ду-Ігуасу в напрямі кордону».

З такою заявою виступив поліцейський детектив Еріх Ердштейн. Він твердив, що власноручно застрелив гітлерівця Йозефа Менгеле, того самого «доктора медика», який у роки війни в концтаборах робив варварські експерименти на живих людях.

Своїм сенсаційним інтерв'ю кореспондентові газети «Піпл» Ердштейн наробив чимало шелесту. На це інтерв'ю посилається преса багатьох країн. Зі слів детектива, Борман, якому на той час було 69 років, почуває себе непогано під охороною своїх есесівців та під крильцем у парагвайського диктатора Страсснера.

20
{"b":"111637","o":1}
ЛитРес представляет: бестселлеры месяца
Дети 2+. Инструкция по применению
Палатка с красным крестом
Снежная роза
Дерзкое предложение дебютантки
S-T-I-K-S. Охота на скреббера. Книга 2
Давший клятву
Тайный притон Белоснежки
С того света
Ловушка для тигра