ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

“Хутчій, — думала бабуся, — вони спіймали цього телепня і боягуза. Він обов’язково у всьому зізнається, як тільки зникне з моїх очей. Якщо боягуз продав когось один раз, він і інших продасть. Треба догнати його і знешкодити.” А як Аліса здогадалася, що він збрехав? Ось і вона, у воротах стоїть, на мене дивиться… Що в неї стирчить із вуха? Чи не провід мієлофона?..”

Аліса схопила Садовського за рукав, і вони вибігли у провулок.

— Скоріше! — крикнула Аліса. — В під’їзд!

Вони встигли пірнути в під’їзд у той момент, коли Крис у подобі бабусі з неймовірною для такої похилої людини швидкістю вискочив із воріт. Крізь засклені двері під’їзду вони бачили, як бабуся підсмикала спідницю, з-під якої було видно наполеонівські чоботи з золотими шпорами, і побігла до бульвару. Аліса почула думки пірата:

“Попалися, голуб’ята, тепер не втечете! Якщо ми нічого не добилися від хлопця, доб’ємося від Аліси… Зараз або ніколи…”

— За мною! — крикнула Аліса Садовському. — Не розмірковуй!

— А я давно вже не розмірковую, — відповів Коля, слухняно вискакуючи слідом за Алісою у двір через чорний хід.

Побачивши їх, діти збагнули, що сталося щось дуже важливе.

— Дізналися? — спитала Юлька. — Де він?

— Коля й товстий пірат он у тому забитому будинку, — сказала Аліса. — Другий пірат побіг до бульвару. Він повернеться через три хвилини. За три хвилини ми повинні звільнити Колю. Вікно з того боку забите погано, і дошки відсовуються. Як опинимося всередині будинку, галасуйте, лякайте його! Ясно?

Забитий двоповерховий флігель знав, що не сьогодні-завтра прийдуть будівельники, його знесуть, а на його місці розіб’ють клумбу, і сумно дивився на дітей підсліпуватими забитими вікнами.

Першою у вікно, яке було при самій землі, обережно влізла Аліса, за нею Коля Сулима, Садовський, Корольов, Юлька і Катя Михайлова. Решта лишились на вулиці під командуванням Мили Руткевич і оточили будинок, щоб ніхто не міг із нього вискочити.

Вони опинилися у великій порожній кімнаті, обклеєній веселенькими блакитними шпалерами, де-не-де зірваними зі Стіни. На стінах полишалися темні плями — сліди шаф, комода, картин та фотографій, що стояли попід стінами та висіли на них. Двері в коридор були відчинені. Аліса навшпиньки вбігла туди, і відразу ж у вусі зазвучали стривожені далекі думки Веселуна У: “Куди подівся Крис? Навіщо він лишив мене самого? Довкола стільки тутешніх дітей, вони нас вистежатк Треба б сховатися… Чому так тихо?”

Думки долинали: звідкись справа.

— За мною! — закричала Аліса. — Вперед!

І всі закричали: хто — “ура”, хто — “держи його”, хто — “Колю, ти де?”.

Від галасу будинок захитався, бо в шостому класі “Б”, якщо треба покричати, знайдуться, без перебільшення сказати, справжні чемпіони з цього виду спорту.

За десять секунд діти добігли до сходів у підвал, і їм довелося зупинитись, бо назустріч вилетів, як бомба, очманілий від несподіваної психічної атаки товстий пірат у розірваному плащі. Нічого не бачачи перед собою, він. оглушив і без того оглушену Алісу думками: “Попався! Попався! Рятуйся хто може!”, помчав коридором, стрибнув головою вперед у забите дошками вікно. Під вікном стояла Лариса, яка мирно доїдала шматок торта й міркувала вголос:

— Все-таки, коли хлопці так галасують і верещать, їх можна зрозуміти, але Юльку з Катею Михайловою я засуджую.

Цієї миті дошки, якими було забито вікно першого поверху, розлетілися з тріском, і щось дуже велике, кругле й важке вилетіло назовні й гепнулось їй до ніг.

Лариса мало не вдавилася шматком торта, але відразу ж опанувала себе і сказала піратові, що лежав на животі:

— От бачте, до чого доводить така поведінка.

Пірат спробував підвестися. Він був у нокауті, як невдаха-боксер.

Боря Мессерер підскочив до нього й почав рахувати, як суддя на рингу:

— Раз, два, три, чотири, п’ять, шість… Аут!

Розділ XXIV

ПРОЩАЙ, СУПЕРГЕРЛА!

Діти поквапилися вниз, у підвал, звідкіля так стрімко вилетів щрат.

У підвалі було напівтемно, і лише одинокий промінець світла, в якому плавали стривожені піратом пилинки, освітлював обличчя Колі, що лежав на долівці.

Аліса схилилася над ним.

— Колю, — покликала вона, — ти мене чуєш?

Під оком у Наумова був великий синець, щока роздерта. Він через силу розплющив каламутні очі.

— І не сподівайтеся, — відповів він сонним, глухим голосом. — Вам усе одно нічого не знайти… мієлофон сховано в надійному місці… в надійному місці…

— Колю! — сказала Юлька Грибкова. — Ти нас не пізнаєш? Це ж ми, із шостого “Б”!

— Ой!.. — Коля спробував підвести голову. — Братця… ви тут… я нічого не сказав… Вони в мене чимось вистрілили, і я заснув… Вони потім мене били й казали, що мені не вийти звідси… але я нічого не сказав… Алісо…

— Я тут, Колю, не турбуйся. Ми знайшли мієлофон…

І тут Коля раптом захвилювався…

— Мерщій… — сказав він. — Я нічого не скажу, біжи… вони ж тебе доженуть… Мерщій…

— Коленько, — Фіма проковтнув сльози, — ти в нас герой… ти…

— Я дурень, а не герой, — перебив Коля. — Алісо… біжи…

— Ми нічого не боїмося, — заспокоїла Аліса. — Нас багато… Вони нічого з нами не зроблять…

Та вона помилилася. Позаду пролунав голос:

— Попрошу не рухатися! Цей хлопчина правду казав, Алісо. Тобі треба було відразу тікати, а не дбати про порятунок чужих людей. Ніколи не турбуйся про інших — неодмінно програєш. Віддай мієлофон, дурепо.

Діти обернулися.

У дверях підвалу стояв пірат Крис. Цього разу він знову був у подобі Наполеона Бонапарта. В руці у нього поблискував пістолет.

— Сюди, сюди, — поманив він Алісу пальцем. — Тут ніхто не почує ваших криків, непосидючі діти. Кожним пострілом я можу приспати трьох. Я не жорстокий… Але мені потрібен мієлофон. Ну! Довго я повинен чекати?

— Візьми спробуй, — сказала Аліса.

Вона бачила, що Коля Сулима не розгубився і обережно, щоб Крис не бачив, заходить збоку.

— Візьми, — повторила Аліса, краєм ока стежачи, як Коля підбирається до Криса.

— Ну! — Крис ступив крок уперед.

І в цей момент Коля Сулима кинувся на нього. Правда, не дуже вдало, бо був поганим спортсменом. Крис устиг виставити лікоть, Коля вдарився об нього, і постріл поцілив у стелю.

Цієї миті в бій вступила Юлька Грибкова — вона ж бо була доброю спортсменкою. Юлька підстрибнула й повисла на руці Наполеона. Аліса зробила найкращий у житті стрибок — вона злетіла, наче птах, примудрилася дотягтися до піднятого вгору пістолета і, падаючи, вивернула руку пірата так, що він випустив зброю.

І тут решта навалилися на Криса, отож пірат просто зник під купою своїх ворогів.

— Ой! — скрикнула раптом Катя. — Він вислизає!

У напівтемряві підвалу всі побачили, як пірат перетворився на слизьку пружну кулю й покотився в куток. Ніхто, крім Аліси, не знав, що він прийняв подобу перекатників із планети Всік.

Діти завмерли. Але в Аліси у руці був пістолет.

— Не рухайся, Крисе із планети Крокрис! — попередила вона. — А то я стріляю.

Куля покотилася до виходу.

Аліса підняла пістолет і прицілилась.

Її зупинив голос від дверей:

— Не стріляй, Алісо. Він нікуди не дінеться.

На східцях, що вели в підвал, стояв високий, худий чоловік у синьому костюмі.

Аліса опустила руку. В голосі чоловіка звучала така впевненість, що не послухати його було неможливо.

— Крисе, — сказав він, — прийми якусь розумну подобу. Нікуди тобі не дітися.

І цієї ж миті знову виник Наполеон Бонапарт.

— Миколо Миколайовичу, — озвався Коля Наумов, — це я в усьому винен…

— Ви черговий на станції часу? — спитала Аліса.

— Так, — відповів Микола Миколайович. — І винен у всьому тільки я один. Отож не будемо зараз шукати винних.

— Миколо Миколайовичу, — сказала Аліса, — другий пірат утік.

— Недалеко він утік, — мовив Микола Миколайович. — Він лежить посеред двору в глибокому нокауті і його треба забрати звідти якомога швидше, а то почали збиратися сусіди. Ходімо, гроза космічних трас, і не пробуй тікати.

84
{"b":"117176","o":1}