ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Ці усмішки дідусь робить із шкурок зайців, — розповідала дівчинка. — Я думала, ти здогадався. Тільки їх мало купують.

І вона звернулася до дивних перехожих:

— Купіть усмішку! Дуже дешево. Усмішку просту — сумну, журливу. Усмішку для всіх — дитячу, дорослу. Яку хочете. Купіть, купіть!..

Та ніхто не бажав купити сонячну усмішку. Перехожі не помічали Анки та її золотого кошика, їхні обличчя були зосереджені, рухи точні, очі спрямовані вперед. Навіть собаки пробігали мовчки, таємниче, наче тіні.

І раптом Сироїжкін здогадався: от так штуковина, адже тут усе пласке!

Він уважно подивився на вулицю. Це було плоске місто: автомобілі, будинки, ліхтарі, дерева, жителі, навіть собаки — все-все пласке, як млинець, як дошка, як стінка, немов вирізане з картону чи паперу. Навіть дівчинка Анка, що стоїть поряд з ним, і та пласка. В неї лише одна кіска. Як він раніше не помітив!

А ось поважно йде чоловік з величезним черевом. Мабуть, він вважається товстуном. А насправді, якщо подивитися ззаду, він тонший за голку.

Сергійко не витримав, зареготав: який вузький стілець потрібен цьому товстунові. А ліжко — тонше, ніж лінійка! А які бутерброди жує цей товстун? Цигарковий папір він жує, а не бутерброди.

Він сміявся до сліз, не помічаючи, як насторожилась Анка, як зупинилися перехожі, як зібралася невеличка юрба. Пласкі люди суворо дивилися на веселого хлопчака, перемовлялися сердито:

— Який невихований! Тільки-но я зосередився, аж раптом цей жахливий сміх. Він сплутав усі мої розрахунки.

— Еге ж, саме такі й заважають спокійному плинові думок.

— Я завжди казав, що для надто пустотливих дітей треба відкрити школу з посиленою програмою з креслення.

— Та ще це дівча плутається під ногами! Кому потрібні її безглузді усмішки?

— Тихіше! — злякано вигукнув хтось. — Ідуть хранителі теореми.

Натовп замовк, розступився, пропускаючи три поважні постаті.

У покрої їхнього одягу можна було розрізнити три квадрати й трикутник, і все ж вони не схожі між собою.

Пригоди Електроника - doc2fb_image_0300000C.png

Одна з постатей, з квадратною головою й меткими очицями, була одягнена в старомодну професорську мантію. Друга, невелика на зріст, мала на голові величезний циліндр, руки в кишенях, під пахвою парасолька. Третя простувала крізь натовп, здійнявши руки до неба, ніби попереджаючи про щось. Такими були троє хранителів теореми, що повільно наближалися до Сергійка.

Чесно кажучи, Сергій у цей момент злякався. Дуже вже суворий вигляд мали хранителі.

Троє хранителів зупинилися перед хлопчиком, мовчки розглядаючи його. Потім той, хто був у професорській мантії, сказав несподівано пискливим голосом:

— Нам стало відомо, що ти порушуєш порядок, запроваджений з давніх-давен у нашій країні. Чи відомо тобі, незнайомцю, що ти перебуваєш у Країні двох вимірів?

— Так, — кивнув Сергійко.

— Чи відомо тобі, — пищав хранитель, — чому дорівнює сума квадратів катетів?

— Квадрату гіпотенузи!.. — пробурмотів хлопчик.

Хранителі перезирнулйся.

— Він не такий уже й дурний, як здається, — зазначив коротун у величезному циліндрі.

Сергійко оглянув трьох хранителів і став пригадувати, де він бачив ці трикутники й квадрати. Ну звичайно, на шкільній дошці! їх креслив Таратар Таратарович!

— Теорема Піфагора! — випалив він.

— Ти знаєш це ім’я?! — здивувався хранитель з піднятими руками. — Попереджаю: промовляй його поштивіше! Бо все, що ти бачиш навколо, створено на основі цього безсмертного відкриття…

Пихатість хранителів та їхній урочистий тон уже набридли Сироїжкіну. Поки хранитель з піднятими руками вичитував настанови, наш математик подумки перевернув його вниз головою і захихотів.

— Що ти побачив смішного в наших словах? — суворо запитали хранителі.

Юрба погрозливо загомоніла. Ні, їх не слід було дратувати.

— Не звертайте уваги, — сказав Сироїжкін. — Я завжди так сміюся, коли згадую про Піфагорові штани.

— Поясни свою думку.

— Ну, так найлегше запам’ятати теорему… — Піфагороі штани однієї довжини, однієї ширини!

— О! — вигукнули в один голос троє хранителів. — Це формулювання невідоме навіть нам!

Вони повиймали з кишень крейду й заходилися креслити на асфальті фігури. Ніхто більше не звертав на Сергійка уваги. Юрба стежила за рухами хранителів.

Сергійко підійшов до Анки, похвалився:

— От я й завдав їм клопоту. Давай мені в нагороду усмішку.

Дівчинка дивилася на нього, як на чаклуна. Вона машинально сунула руку в кошик і простягла Сергійкові сяючу усмішку. Помахуючи нею, Сергійко поважно сказав:

— Нехай вони думають до ранку. Ходімо до нас у двір. У нас там усе зовсім інакше. Ганятимемо м’яча, справжнього, круглого, а не плаского. І кішки в нас пухнасті й м’які. А собаки! Хіба у вас такі собаки? Якби ти тільки бачила, як Скажена Ковбаса ловить свого хвоста, померла б зо сміху! І я, так тому й бути, познайомлю тебе з Електроником. Я дуже хочу грати в круглого м’яча, — зітхнула Анка. — Я дуже хочу погладити пухнасту кішку. Але я не розумію, що таке “круглий”. Мабуть, я ніколи не зможу побачити кругле й пухнасте! — І Анка заплакала.

Цієї миті до них підійшли троє хранителів.

— Скажи, чужинцю, звідки ти прибув? — суворо запитав коротун у циліндрі.

Сергійко на хвилину задумався. Сказати: з Липової алеї? Не зрозуміють. І він відповів:

— Із Землі..

— Сподіваюсь, раз ми знайшли спільну мову, — вів далі хранитель, — ваша Земля подібна до Країни двох вимірів? Вона така ж велика й пласка?

— Вона дуже велика, однак не плоска, а кругла, — щиросердо признався Сироїжкін. — Це бабусині казочки, що Земля пласка.

Юрба зачудовано зітхнула.

— Ти помиляєшся, хлопчику! — суворо промовив хранитель з піднятими руками. — Якщо вже ти підказав нам оригінальне розв’язання Великої теореми, то не станеш ти стверджувати, що на вашій Землі сума кутів трикутника не дорівнює ста вісімдесяти градусам?

Запитання трохи спантеличило нашого математика. Суму кутів простого трикутника він добре знав — сто вісімдесят градусів. Але як на Землі? Він уявив великий глобус і побудував на ньому трикутник з вершиною на північному полюсі й основою на екваторі. Лишалося обчислити, чому дорівнює сума його кутів.

— Обчислюйте самі! — сказав Сергійко. — Ось вам Земля.

Він вийняв з кишені копійку.

— Я ж казав, що вона пласка, — повчально зауважив хранитель, побачивши копійку.

— Це ще не Земля! — попередив хлопчик. — Невже ви гадаєте, що весь світ побудований за однією теоремою?

Сироїжкін присів, поставив копійку на ребро й легенько нігтем дав щигля по самому ріжечку. Копійка завертілася на місці, утворивши блискучу кульку.

— Ой, — вигукнула Анка, — як гарно!

— Це обманщик! — закричали з натовпу. — Зверніть увагу, як він не схожий сам на себе з різних боків!

— Так, так, він зовсім різний, коли повертається! — підхопили сердиті голоси.

— Він хоче нас обдурити! Подивіться уважно на креслення. Великого хранителя теореми він зобразив у вигляді штанів, які однієї довжини, однієї ширини.

Звідкись вигулькнув верткий, перегнутий навпіл чоловічок і зашепотів трьом хранителям:

— Небезпечний баламут!.. Він умовляв дівчисько грати з круглим м’ячем і пухнастою кішкою, яких у природі не існує. Слід провчити його.

— Тікай! — шепнула Сергію Анка й підкинула високо кошик з усмішками.

Сніп сонячних іскор вилетів звідти, на мить осліпивши юрбу.

Сергійко пустився навтіки. Він не вибирав дороги й мчав вулицею, збиваючи пласкі постаті. Потім завернув і кинувся напролом — через пласкі будинки. Вони тріщали й ламалися, чіпляючись за одяг хлопчика. А позаду тупотіла погоня.

Ось ліс — частокіл лінійок. Він теж тріщить, ламається. Не ліс, а суха трава. Ще кілька метрів, і він урятований. Він вискочить у справжній парк, де ходять справжні люди, де на нього чекає Електроник…

17
{"b":"117230","o":1}