ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Академік став читати записки дітей.

“Я чув, — говорилося в записці семикласника Юрія Боброва, — що в ніжці простого стільця міститься стільки енергії, скільки дає Братська ГЕС за кілька років. Чи правда це?” І друге запитання із школи номер три: “Чи можна перетворити Місяць на електростанцію Землі, щоб вона збирала сонячні промені й передавала нам електрику? Адже Сонце посилає на Землю стільки теплоти, що кожні дві з половиною хвилини можна кип’ятити озеро Севан”.

— Я гадаю, — сказав головуючий, — що академік Петро Іванович Сомов розповість нам про найважливіші проблеми фізики й енергетики: про термоядерні реакції, про перетворення сонячної енергії в електричну й про інші перспективні джерела енергії. І ми разом поговоримо про те, як людство з допомогою грандіозного моря електроенергії готується керувати кліматом, збирати величезні урожаї цілий рік, заселяти інші планети.

Ще кілька записок оголосив Немнонов. Запитання до медиків: “Чи можна на час тривалих космічних польотів усипляти або заморожувати людину?”, “Чи досить космонавтові у стані невагомості двох годин сну?”, “Як продовжити життя людини?” Запитання до письменників-фантастів:

“Як придумати те, що не передбачено наукою?”, “Як працював Жюль Верн?” Звернення до фізиків: “Що таке штучний ніс? Чи можна створити запахотелескоп, щоб принюхатися до інших планет?”

Я не читатиму всіх записок, — вів далі Немнонов. — Скажу тільки, що серед них дуже багато питань з кібернетики. І, хоч тут сидять майбутні фізики й хіміки, інженери й лікарі, педагоги й біологи, я нагадаю історію слова “кібернетика”. Грецьке “кібернос”, яке зустрічається ще в стародавнього філософа Платона, перекладається як “керманич”, “стерновий”, “людина, що управляє кораблем”. Це дуже вдалий образ, і, по-моєму, він стосується не тільки кібернетиків, а й усіх нас.

Уявіть, що вирушає у велике плавання великий корабель. Тисячі людей готують його до подорожі. Прощальний салют гармат, ї корабель виходить в океан. Попереду в нього тисячі миль важкого шляху, незвідані землі, таємниці природи… Й успішне плавання цього корабля залежить від усього екіпажу — від матроса до капітана. Змінюватимуться біля штурвала стернові, будуть вітри й шторми, й обов’язково буде радісний вигук того, хто стоїть на вахті й дивиться вперед: Земля!.. Таким кораблем мені уявляється сучасна наука. І ви всі у ній будете керманичами, бо питання, проекти й гіпотези, що їх ми обмірковуємо сьогодні, — це та спадщина, яку вчені лишають вам, нашій зміні. Пливіть далі!

Поки академік жартівливо відмахувався від аплодисментів, над сценою спалахнули електричні лампочки, утворивши слова перших запитань:

ЯКІ АВТОМАТИ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ЗАРАЗ У ЖИТТІ?

ЯКІ ЗАВДАННЯ ПІД СИЛУ ЕЛЕКТРОННИМ МАШИНАМ?

КІБЕРНЕТИКА — ЦЕ НАУКА ВСІМ НАУКАМ?

— На ці запитання, — сказав головуючий, — відповідатимуть інженер Іван Олександрович Глушков і кандидат наук Олександр Сергійович Свєтловидов.

У глибині сцени розсунулася завіса, й на темному фоні ясно позначилися п’ять перлисто-матових екранів: один великий — у центрі, й чотири менші — з боків. Водночас екрани засвітилися, і хоч сонце, як і раніше, лилося у вікна, кольорові зображення, що з’явилися, були чіткими, об’ємними.

На кожному екрані йшов окремий фільм, але це не заважало уважним глядачам спостерігати за всіма хитромудрими машинами й слухати пояснення інженера Глушкова. Навпаки: здавалося, різні кадри створювали цілісну картину світу електронних помічників людини.

…Горять яскравим блиском розжарені бруси. Ось вони надходять на прокатний стан і з’являються вже у вигляді тонких залізних листів, а керує цим процесом приземкувата шафа-автомат… Стоять у степу сотні вишок. Вмикає і вимикає їх, жене нафту трубами електронний диспетчер… Біжать по рейках поїзди, їдуть вулицею тролейбуси й електробуси — їх ведуть теж роботи… Якщо в тяжкохворої людини зупиниться серце, його замінить електронний невеличкий прилад. Живе людина, не померла!.. А поряд інша машина переглядає колекції геологів і підказує, де шукати вугілля, де нафту, де — алмази…

Тепер розповідає Олександр Сергійович Свєтловидов.

Ковзаючи по екранах променем ліхтаря-указки, він дуже стисло і ясно говорить про те, як допомагають електронно-обчислювальні машини вченим: не тільки збирають матеріали, узагальнюють факти, продумують варіанти, а й самі творять — дають нове вирішення проблем. Машини вже знайшли такі доведення теорем, які нікому з математиків не приходили в голову. Вони переглядають за фізиків фотографії елементарних частинок, сортують їх і висловлюють свої міркування. І вчені, подякувавши споїм думаючим помічникам за відкриття невідомого досі й заощаджений час, беруться за такі складні теорії, які ще недавно були недоступні людині.

Екрани гаснуть, і всі бачать в руках Светловидова два великих предмети, схожих на книжку й чемоданчик.

— Це теж обчислювальні машини, — каже Свєтловидов. — Вони прості, зручні й необхідні в роботі інженерам і філологам, археологам і економістам.

— І школярам. Дуже зручні для підказування, — додав академік Немнонов усім на втіху. — Щоправда, поки закладеш в таку машину знання, дивись, і сам усе вивчив.

Свєтловидов, усміхнувшись разом з усіма, обернувся до екранів, натиснув кнопку на пульті і ввів присутніх у просторі зали Обчислювальних центрів — в електронний мозок країни. Тут складаються плани транспортних перевезень і сільськогосподарських посівів, плани роботи заводів і плани видобутку корисних копалин. Усе життя країни відбите в математичних знаках програм і відомостей. День і ніч обчислюють швидкодіючі машини — шукають розв’язання тисяч і тисяч задач, щоб якомога краще працювали верстати, трактори, мартени, електростанції, щоб рівно бився пульс могутньої держави.

— Як бачите, кібернетика всесильна, — так закінчив свій виступ Свєтловидов. — Вона народилась у відповідь на потребу поліпшити керування складними процесами й операціями. І вона всесильна тільки у співдружності з іншими науками. А електронно-обчислювальні машини, що ви їх бачили, вивільняють людину від важкої фізичної праці, щоб вона могла більше часу віддавати творчості.

І в цю мить уже засвітилися нові запитання:

РОЗКАЖІТЬ ПРО МАШИНИ, ЯКІ НАВЧАЮТЬСЯ;

ЯК ПОЛЕГШИТИ СПІЛКУВАННЯ ЛЮДИНИ З МАШИНОЮ?

ЧИ МОЖНА СТВОРИТИ ЕЛЕКТРОННУ ПОДОБУ ЛЮДИНИ?

— Ми попросимо виступити професора Громова, — повідомив головуючий. — Гель Іванович Громов живе в Сибіру, він не частий гість у нас. Але він приготував для наших школярів сюрприз. Словом, професор сам усе розповість.

— Насамперед, — почав професор Громов, — повинен вас попередити, що мова піде про невдалий сюрприз, тому в цієї історії сумний кінець.

Професор розповів історію Електроника. В дітей запалали щоки, розгорілися очі. От так Електроник, от так зірвиголова! Немов справжній. Немов живий. Наче вони самі… Шкода, що не можна його зараз побачити… потиснути руку… побалакати… побігати наввипередки. Дуже шкода.

Всі сиділи притихлі, коли Громов закінчив говорити.

— Я певен, що Електроник з’явиться сам, — жартівливо зауважив головуючий. — А зараз, діти, ви приємно здивуєтеся. На наступне запитання відповідає не вчений, не інженер, а ваш колега — учень сьомого класу Сергій Сироїжкін. Він майбутній кібернетик і розповість вам, як навчитися розуміти тигрів, носорогів та інших диких звірів. Вудь ласка, Сергію.

Багато хто не повірив своїм вухам. Але до трибуни справді вийшов хлопчик у синій курточці. Хлопці зі школи юних кібернетиків почали усміхатися, багатозначно закашляли, згорда подивилися на сусідів. Професор Громов згадав знайоме прізвище. Він усміхнувся, примружив короткозорі очі й підбадьорливо кивнув доповідачеві.

— Чи здатні тварини розмовляти? — почав хрипло маленький доповідач. — Я повинен сказати…

— Зачекайте! — пролунав раптом голосний крик. — Зачекайте! Я все поясню!..

Проходом біг якийсь хлопчак. Це кричав він, відчайдушно махаючи руками. Дехто устав, дехто обернувся. Головуючий підвівся. А професор Громов упустив люльку, яку крутив у руках, і поліз у кишеню за окулярами.

31
{"b":"117230","o":1}