ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Потім звір одвернувся і знову так само меланхолійно поплентався геть.

Фон Круг стиснув кулаки. Прокляття! Справжня горила, коли їй подивитися прямо в очі, сприйме погляд як виклик, вступить у бій. Одним помахом гігант здатний відірвати голову людині, якби її, звичайно, не відокремлювало товсте скло від противника. Це був лабораторний звір. Байдужа механічна горила.

— Додому! — звелів фон Круг шоферові.

Уррі, оглянувшись, вперше побачив очі хазяїна: блідо-голубі, примружені, вони здавалися не такими грізними, як за скельцями окулярів.

— Ось що, Уррі, — сказав дорогою барон фон Круг. — Є лише одна машина, яка наділена людськими емоціями.

На перший погляд іграшка; можливо, й справді іграшка. Але не це важливо. Модель професора Громова має почуття, недоступні поки що ніякій іншій машині. Мені вона потрібна. Зрозуміло, Уррі?

Мік Уррі відкинув ногою контрабас-футляр і, тримаючи в опущеній руці сталевий прут, рушив до дивана. Тільки тепер, побачивши хлопчакові очі, які зневажливо блиснули, Уррі збагнув непоправність того, що сталося: він привіз не машину, а дуже схожого на Електроника хлопчака, можливо, двійника. Уррі завжди жив за принципом “так або ні” — перемога або поразка, не допускаючи ніяких випадковостей. Випадковості дратували урівноваженого Уррі. Він пролетів тисячу з гаком кілометрів, благополучно поминув із своїм “науковим вантажем” митницю, можна сказати, майже виконав завдання хазяїна. І от….

Уррі не встиг замахнутися на собаку; пролунав сухий тріск — зуби пса перекусили сталь. Нападник з усією моторністю, на яку був здатний, відскочив за квадратну машину.

“До біса цього пса! — вирішив він, оцінюючи поглядом скаженого тер’єра. — Краще перетерпіти скандал, ніж ходити без руки”. — Він натиснув у машині кнопку високої напруги.

Пригоди Електроника - doc2fb_image_03000018.png

Залізний ящик, повільно підштовхуваний людиною, посунувся на собаку. Хлопчик, забившись в куток дивана, стежив за страшним механізмом. Тер’єр завмер на місці й, здавалось, намагався зрозуміти, що за чудовисько хоче на нього напасти. За жорсткими пасмами шерсті виразно горіли зелені очі.

— Не треба! — злякано закричав хлопчик.

Його голос злився з тріском сильного розряду. Чоловік упав. Коли Уррі розплющив очі, він побачив перед собою ошкірену пащу. Уррі схопився. Він не розумів, що сталося. На підлозі димилася проводка від зруйнованої машини…

Мік Уррі сунув руку в кишеню. Він устиг зробити лише один безшумний постріл. Тієї ж секунди чорна тінь вибила пістолет. Рука Уррі неначе віднялась.

— Тікайте швидше! — кричав хлопчак. — Тікайте, а то він вас… — І хлопчак притиснув долоню до рота, раптом згадавши, що його пересторога може обернутися наказом.

Мік Уррі штовхнув плечем двері, зник у темряві професорського кабінету…

— Пістолет проти дитини й собаки, — зневажливо сказав фон Круг, наливаючи Уррі води. — Чи не здається тобі, Міку Уррі, що все це негідно адміністратора?

— Це не собака! — Адміністратор вихилив склянку, вилив рештки в долоню, розмазав по голеній голові. — Якась диявольська штука!

Про зброю Уррі нічого не сказав. Професор, певна річ, знав, що пістолет стріляє сонними зарядами, які вмить усипляють жертву. А якби й кулями?.. В Уррі склалося дивне враження, що собака намагався обеззброїти його й не нападав серйозно.

— Чудова модель, — погодився фон Круг. — Пізнаю руку професора Громова. При всій його неуважливості й неповороткості машина йому вдалася. “Диявольська штука”! Нарешті, Уррі, ти вже навчився відрізняти модель від оригіналу. Я задоволений, що ця “штука” з’явилася в моєму домі. Побачимо, що вона збирається робити…

Він посилив звук.

— Ходімо звідси, Рессі! — пролунав благальний голос.

На екрані хлопчак підбіг до дверей і оглянувся. Пес сидів на підлозі.

— До мене, Рессі!

Пес не ворухнувся.

— Що з тобою, Рессі? — Хлопчик повернувся до собаки. — Ти чуєш: я кажу — біжімо!.. — Пес не зрушив з місця. Хлопчик потер рукою лоба. — Здається, я здогадуюсь… У тебе інший наказ… — Він оглянувся на двері: чи не сказав щось зайве? — Гаразд, Рессі… покажи мені, і я все зрозумію.

Пес стрибнув на диван. Хлопчик сів поряд. Пес простягнув лапи, поклав на них голову. І хлопчик ліг, випроставшись на весь зріст…

— Ти мене охоронятимеш… — Сонним голосом промовив хлопчик. — Я згоден… З тобою нічого не страшно… Я дуже втомився…

І пес радісно загавкав.

— Хто в кого в гостях? — фон Круг вимкнув звук.

Цього ще тільки не вистачало! Нахабний хлопчак, що вкусив його за палець, як господар улігся на диван. А помічник, який рукою може звалити бика, переможений машиною і тепер безпорадний. А втім, Уррі — надто механічна конструкція, нові винаходи поза його розумінням… Професор іронічно глянув на адміністратора:

— Тепер, Уррі, щоб вийти звідси, тобі доведеться пройти повз диван. Так, Уррі?

Уррі мовчав.

— Чи, може, викликати поліцію? — Доктор нервово розсміявся, й Уррі здивовано глянув на нього. — На сьогодні, я вважаю, досить пригод, — сухо зробив висновок фон Круг і рішуче попрямував до дверей. — Залишайся заложником. У тебе буде час подумати про свою помилку.

Його зупинив телефонний дзвінок.

— Пане доктор, до вас прибув гість. Це російський професор Громов, — доповіла секретарка з першого поверху. — Пан Громов просить прийняти його негайно…

— Я готовий прийняти пана професора… — Фон Круг трохи помовчав. — І, будь ласка, не супроводьте пана професора. Поясніть, як пройти.

Сироїжкін не пам’ятав точно, як його схопили, хоч це трапилося сьогодні вранці, лише кілька годин тому. Був знайомий двір — і раптом чужий будинок, чужі обличчя. Здається, на безлюдній вулиці до нього підійшов огрядний чоловік і якось дивно, по складах запитав: “Е-лек-тро-ник?..” — “Так”, — кивнув Сергій: іноді жартома він видавав себе за знаменитого друга. І тут настала темрява…

Хлопчик устиг тільки крикнути: “На допомогу, Рессі!” І Рессі чорною блискавкою вискочив із приміщення ніколи, почувши заклик. Величезними стрибками, дивуючи перехожих та водіїв, мчав він уздовж шосе, чуючи шепіт хлопчика й водночас подаючи сигнали тривоги Електроникові, поки не прибіг на аеродром. Чемодан-контрабас уже повантажили в літак, і Рессі, прилаштувавшись до чиєїсь ноги, збіг по трапу, на череві поповз під кріслами. Він знайшов те місце, де під підлогою, в темному багажнику, в задушливому чемодані билося живе серце, посилене зашитим у кишеню транзистором, і став дряпати метал.

Рессі дістав наказ не відставати від Сироїжкіна. Певна річ, Рессі не міг назвати Електроникові ні аеродрому, ні номера рейсу, але він точно вказав напрям, у якому мчав, час, коли він злетів разом з величезною машиною, і швидкість польоту. Дорогою він забрався в чиюсь сумку й затих…

Професор Громов і Електроник на аеродромі дізналися за часом вильоту про пункт призначення — місто Теймер. І тут вперше тривожний здогад вразив професора: “Невже фон Круг?..” Місто було знамените зоопарком “Тваринний світ” і крутійськими лабораторіями.

Вони приземлилися в Теймері через годину після Міка Уррі й Громов назвав шоферові таксі адресу: “Особняк фон Круга”. Сумнівів більше не було: Електроник точно знав, що сталося в особняку.

— Без тебе, як без голови, — сказав професор Блектроникові, з цікавістю роздивляючись вулиці незнайомого міста. — Ну, як би я здогадався, де зараз Рессі, куди зник Сергій і що взагалі в наші дні може бути таке лиходійство?! Одного не можу зрозуміти: навіщо фон Кругу потрібний твій приятель? Невже він… І Гель Іванович, глянувши на Електроника, загадково примружився…

Таксі в’їхало у ворота, доставило гостей до під’їзду особняка. Шофер відкотив машину в затінок. Громов і Електроник піднялися на третій поверх.

Господар зустрів колегу в приймальній. Але, перш ніж він сказав хоч слово, до гостей метнувся чорний собака, а за ним — хлопчик.

— Гелю Івановичу! Електронику! Це я… Сироїжкїн!..

39
{"b":"117230","o":1}