ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Іноді вони повзли в густому, переплетеному вгорі чагарнику, й Пенн бачив перед носом лілові п’ятки слідопита. Вибравшись на простір, Зузу витягав із сорочки мисливця колючки; сам він був без жодної подряпини.

А десь у кущах біг носоріг — його, Пенна, рекордний трофей…

Мисливське вухо вловило в пекучому повітрі повільні звуки барабана: недалеко, біля річки, було сільце. Пенн вилаявся подумки: ще не вечір, а вже передають новину.

Хтось стукав по натягненій на величезну чашу слонячій шкірі: “Рум-ра-та… ра-ра… дум!” І це означало: “Слухайте всі, слухайте! Звірі білих мисливців розбіглися. Каравану більше немає…” Важкий, глухий звук розлягався над річкою…

…Кілька днів сонні стрільці вистежували втікачів. Ті, хто йшов до зелених пагорбів за річкою, поверталися без здобичі. Найдосвідченіші мисливці поспішали свіжим слідом, але не зробили жодного пострілу: звірі немов перетворилися на привиди. Пенн був певен, що в усьому винувата дивна крилата істота, яку він не наздогнав. Година за годиною під розпеченим сонцем патрулював командир у своєму аеромобілі, але не помічав жодного підозрілого силуету.

Це було якесь зачакловане місце! Ніби й підходяще для полювання, із “живими цілями”, що бродили поряд, — і пусто. Пенн-довгов’яз уже вагався: може, їхати далі й розпочати полювання заново?..

Кілька днів Рессі просторував у тропічних заростях і поводився, як природжений африканець. Мавпи, що стрибали на гілках, барвисті крикливі папуги, леопард, що причаївся в розвилці дерева, носоріг, який мирно сопів на пустельній стежцІ і якому всі дають дорогу, знаючи його лиху вдачу, рівна шеренга слонів, що йшли до нічної річки, — ніщо не уникало гострого зору Рессі.

Він чув звуки африканських джунглів, зрозумілі всім звірям: адже тільки безнадійно глухий не вловить болісного крику теляти, на якого стрибає біла кішка. А крім того, кожен звір, кожен птах розмовляли одне з одним майже нечутно для сусідів: зебра форкала своєму лошаті беззвучно для гієни, що шастала поряд, а перемовляння шакалів, які супроводжували левине сімейство, були для левів тільки слабким шепотом. Чуткі вуха Рессі мимоволі підслухували лісові таємниці — кохання і народження, загибелі й утамування жаги, гонів здобичі й скинення вожака, що зламав ногу. Рессі міг навіть утрутитися в чиєсь чуже життя, подаючи характерні сигнали для тієї чи іншої тварини. Але він поводився, як усі: звірі з природи своєї мовчазні й не розмовляють без причини; навіть цар пустелі, чий рик стрясає землю, подає голос дуже рідко. Так, уважно слухаючи навколишній світ, Рессі перевіряв те, що знав раніше: в кожному звіриному крику, в кожній пташиній пісні є важлива нота, й зміст пісеньки змінюється, якщо переставити ноти.

Обминаючи перешкоди із спритністю кажана, Рессі стежив за небом і землею, не спускаючи ока з переслідувачів. Хоч які були досвідчені й обережні мисливці, розвідник помічав їх першим. Те, що людині могло здатися швидкоплинною неясною тінню, для очей Рессі було точною постаттю; він визначав відстань до неї і швидкість її руху.

Тоді Рессі подавав знак небезпеки різким голосом. А коли мисливець був близько, кудлатий страж наїжувався, набирав загрозливої пози, застерігаючи: рятуйтеся! Виявивши стрільця в засідці, він залишав пахучі мітки на стежці, кущах, стовбурах дерев, і всі, хто прямував на водопій, обходили страшне місце чи повертали назад; нехай стрілець сидить у засаді хоч кілька днів — жоден звір не переступить небезпечної межі.

Пригоди Електроника - doc2fb_image_0300001D.png

Якби звірі мали звичай вибирати серед своїх вожаків найголовнішого, якого кожний мешканець лісу шанував би не лише через самий страх, Рессі безперечно обрали б “царем звірів”. Навіть у короткі хвилини перепочинку оберігав він своїх підданих, розв’язуючи сотні завдань. Як і всяка машина, Рессі ніколи не думав про себе в найвищому ступені і взагалі не думав про себе. Хіба тільки в моменти небезпеки. Та й тоді він уявляв себе в третій особі — як гравця в чесному поєдинку, який неодмінно мусить виграти. Незважаючи на особливу чутливість, не був він електронним поетом, на зразок тих машин, які порівнюють шелест трави з тихим дощем, а жебоніння струмка із пташиним співом. Проте це не означає, що Рессі був просто механічним набором схем. Його електронне нутро жило своїми ритмами, його загострені почуття — слуху, зору, погоди, напряму, руху, небезпеки — невпинно вивчали навколишній світ, щоб відгадати, передбачити дії супротивника, випередити його. Інакше Рессі не був би Рессі!..

Безперервно надсилаючи інформацію Електроникові, Рессі приймав від нього сигнали у відповідь. Він не знав, звичайно, що відбувається в далекому від нього місті. Не бачив, як Електроник дає аркуші паперу, помережані математичними формулами, вчителеві; як той, усміхаючись, каже: “Ну що ще піднесло нам наше таємниче “І так далі”?” — І хмуриться, і хитає головою, і радіє, читаючи ті формули. А потім Громов на вільній частині аркуша пише рівняння, простягає Електроникові: “Надішли-но Рессі цю поправку. Може, вона йому станс в пригоді…” Електронний Рессі, надзвичайний механізм, — він надто ретельно виконував доручення. Пересвідчившись, що найстійкіші, найсильиіші, помітні всім здалеку сигнали небезпеки — це пахучі мітки, розвідник підібрався на світанку до каравану й, наче маленька хімічна лабораторія, залишив свої знаки на крокуючих колесах всюдиходів. Потім шмигнув у відчинені двері фургона, де дрімали сонні стрільці, й дуже уважно оглянув черевики мисливців.

— Дивіться, — здивовано сказав, прокидаючись, один із стрільців, — собака. Хлопці, та це ж тер’єр!

Услід за кудлатим тер’єром стрілець вискочив з фургона й побачив дивну істоту, яка тікала на довгих ногах з величезною швидкістю. Цього разу радіокуля влучила в ціль. Любитель собак зметикував, що звичайний тер’єр навряд чи стане тікати на страусових ходулях.

Пенн-довгов’яз усміхнувся від такої удачі. Вислухавши стрільця, він одразу зрозумів, кого позначила радіокуля. Тепер треба тільки дочекатися сонця, щоб вистежити напевне й прикінчити бойовим зарядом прокляту багатокрилу істоту. Розбійникові не втекти, хоч би ким він був. Радіоящик, що стояв у багажнику машини, видав характерний писк.

Приземливши аеромобіль, Пенн побіг до стрільців у фургон — привітати щасливця.

Коли він повернувся до машини, то не повірив своїм очам. Багажник з дорогою апаратурою був сплющений могутнім ударом, наче на нього наступив слон.

Пенн розпачливо оглядав рештки апаратів, міркуючи, що тепер доповість фон Кругу. Без унікального пеленгатора полювання радіокулями не мало ніякого сенсу: машина фон Круга: не одержить жодного сигналу, й хазяїн дуже скоро здогадається, що експедиція провалилася. Через півгодини колона порожніх всюдиходів прямувала до шосе…

— …Нічого не розумію в цьому ящику з хвостом. Модель перестала коритися. — Електроник розвів руками. — Кілька днів наш Рессі вивчав і синтезував запахи небезпеки, подразнення, приманки й забув головну для мандрівника прикмету — почуття домівки. Він навіть не слухався моїх наказів. Лише аж тепер Рессі повертається.

— Переможця не судять! — авторитетно заявив Сироїжкін. — Он Колумб. Поїхав у Індію, а відкрив Америку. Ніхто йому й слова не сказав. А наш Рессі відкрив Африку! Африку для вільних звірів…

Як завжди, друзі зустрілися в кабінеті математики й обговорювали пригоди Рессі. Електроник акуратно креслив формули на дошці, стирав їх і писав нові.

— Звичайно, Рессі — особлива індивідуальність і, згідно з основними правилами, має свободу дій, — скрипуче мовив Електроник. — Але я не сподівався, що він проявить таку самостійність… Мабуть, невпинне ускладнення системи внаслідок накопичення досвіду породжує нові властивості, яких неможливо передбачити…

Електроник монотонно бурмотів, і обличчя його було дуже знуджене, майже тоскне. Хоч у цих нецікавих наукових словах і вгадувалось нове відкриття Рессі, Сироїжкіну стало жаль друга. Його Електроник, математичне світило, чогось не розуміє!.. Не може цього бути! Він просто втомився від напруження. Його треба розвеселити.

44
{"b":"117230","o":1}