ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Сергій обернувся до сусіда по парті.

— Сто років тому, — спокійно відповів він Професорові, — одразу ж після спуску на воду потонув разом з екіпажем англійський броненосець “Кептен”. Потонув тільки через те, що лорди адміралтейства осміяли досліди з моделлю броненосця. Модель-іграшка переверталася навіть при слабких хвилях. А потім пішов на дно й сам броненосець. І ти знаєш, Професоре, яка меморіальна дошка висить у Лондоні?

Професор, що не чекав такого запитання, мовчав. Навколо нього була така порожня тиша, ніби він раптово опинився на безлюдному острові.

І громом пролунав голос учителя математики, який цитував перший історичний параграф статуту сучасного кібернетика:

— “Довічний осуд неуцькій упертості адміралтейських лордів!”

Від реготу задеренчали шибки. Здавалося, разом з класом регочуть над своєю дурістю самі невидимі лорди адміралтейства. Вічне питання на сьогодні було розв’язане.

Сироїжкін сів з виглядом переможця.

— Ну навіщо ж ти так? — промовив, хихикаючи, Вовка Корольков. — Шепнув би мені на вухо…

— Читати треба, Професоре, — суворо сказав Сергійко. — І не тільки логарифмічні таблиці…

Таратар, зачекавши, поки клас заспокоїться, знову звернувся до переможця:

— Однак ти не закінчив, Серьожо. Ідея твоя цікава. А доведення?

Сироїжкін, ставши біля дошки, почав розповідати про складну біоелектронну систему — те, що він знав про Рессі. І хоч він ні разу не назвав його ім’я, діти відчули, що йдеться про якусь незвичайну індивідуальність: ось вона, виражена в рівняннях, набуває плоті в електронних схемах, учиться розпізнавати образи, виявляти ціль, формує свої поняття про зовнішній світ, тренується в математичних іграх, вивчаючи політ, рух у воді, погоню, пожежу, поранення, аварійний стан, навіть землетрус, — і все запам’ятовує. Кожний, хто слухав Сергія, як він розповідає про сліди пам’яті, уявляв сніговий малюнок на склі, чи сріблясту павутину, натягнену поміж деревами, чи зоряну нитку Чумацького Шляху — одним словом, якийсь складний візерунок, що на мить спалахнув, — так запам’ятовує важливі події пам’ять машини й людини. Хитросплетені візерунки лишилися після навчання і в схемах Рессі, складної моделі, яка має принести світу нові важливі відкриття.

— Хто це? — спитав тонкий голос, коли Сергійко замовк.

— Рессі, — коротко відповів Сироїжкін і злякано помацав кишеню. На щастя, транзистор був у іншій сорочці, й Рессі не чув лекції. — Я покажу його, коли повернеться Електроник.

Усі відразу повірили, що є на світі Рессі. А Макар Гусєв, махаючи над головою кулаками-гирями, закричав:

— Це не Сироїжкін! Я враз догадався… Це Електроник. Він надто розумний!

Сироїжкін мовчки погрозив Макарові, й той з повагою згадав, що в Електроника залізний кулак.

Пригоди Електроника - doc2fb_image_0300001E.png

— Згідно з моєю обіцянкою, — сказав Таратар, — я повинен призначити асистентом Сергія Сироїжкіна. Але я не можу цього зробити. Сергій їде за завданням наукового інституту.

— Що?! — Сергій не вірив своїм вухам.

— Ти ще не знаєш, — лагідно сказав Таратар. — Зараз буде дзвоник. Іди до директора, він тобі пояснить.

Сироїжкін почервонів і, забувши портфель, вискочив з класу.

Останнє повідомлення вразило клас. Індія, Рессі, наукове завдання — і все це на одному уроці! Гамір стояв такий, що ніхто не чув дзвоника.

— Від інституту біоніки! — урочисто промовив учитель, застібаючи портфель. — От так, програмісти-оптимісти!..

А Гусєв чіплявся до приятелів:

— Помацай-но плече. Ще сьогодні вранці по ньому плескав сам академік Сироїжкін.

На морському узбережжі в маленькій бухті сидять на пласкому камені хлопчик і собака. Вони відокремлені від світу підковою зелених гір, від їхніх ніг починається синя габа моря. Хлопчик і собака дивляться на спокійне дзеркало затоки.

Вони зустрілися тут, на березі. Рессі, здалеку помітивши знайому постать, спланерував згори на сріблястих крилах. Спершу Сергійко навіть здригнувся: він не уявляв, що Рессі, коли летить, схожий на гігантську бабку. Крила безшумно склалися, вповзли під густу шерсть, Рессі знову став звичним Рессі, кинувся назустріч хазяїнові. Вони качалися по гарячому піску, й собачий виск змішався з радісними вигуками хлопчака. Потім Сергій сів, підібгавши під себе ноги, і, все ще зачудовано дивлячись на Рессі, сказав:

— Це ти, Рессі? Який я радий… Сядь поряд… Слухай…

Сергій вийняв з кишені папірець з терміновим завданням для друга…

Його, єдиного з людей, кого слухався Рессі, проводжали як важливу особу: Таратар і кібернетик Свєтловидов приїхали на аеродром, а мама навіть пробралась у літак і, тривожно оглядаючись, застебнула на його поясі важенну бляху ременя. Коли літак заревів, розвернувся і в ілюмінаторі промайнули далекі тріпотливі руки проводжаючих, Сергій нарешті повірив, що саме він летить виконувати відповідальне доручення.

Записка із завданням для Рессі, що лежала в Сергія в кишені, була написана професором Громовим. Точніше, написана рукою кібернетика Свєтловидова, а продиктована самим Громовим з далекої Індії. Свєтловидов, вручаючи Сергієві папірець, так і сказав: “Мені дзвонив Гель Іванович. Сталося непередбачене: експедиція морських мисливців переслідує унікального синього кита. Його ім’я — Нектон. Знайти й виручити синього кита може твій Рессі. Ти переповіси йому зміст цієї записки. Адже Рессі слухається тебе, чи не так?”

Сироїжкін кивнув. Він майже нічого не зрозумів у професорських формулах, але після пояснення Свєтловидова запам’ятав, як читати з папірця кожний знак. Зустріч відбудеться на березі моря, в бухті Тихій, куди за командою Електроника летить зараз Рессі…

У південному аеропорту, де приземлився літак, радіо запросило пасажира Сироїжкіна Сергія до кімнати чергового, а там чоловік у білій сорочці з закатаними рукавами, науковий співробітник морської станції, міцно потиснув руку восьмикласникові, запросив його в машину. Він одвіз Сироїжкіна в приморське селище, поселив у маленькому білому будинку, й господиня, нагодувавши гостя обідом, показала з обриву, як пройти вузенькою крайкою берега до бухти Тихої. М’які лінії гір, золотий пісок, синява моря, що зливалася з синявою неба, сподобалися Сироїжкіну.

В чудовому настрої спустився він в бухту Тиху, де приземлився Рессі. Крім того, в бухті було призначено ще одну зустріч.

“Ти повинен зрозуміти всю складність доручення, Сергію, — підкреслив у розмові Свєтловидов. — Рессі, блискучий розвідник пустелі, стане цього разу морським жителем…

“І так далі”? — запитав, примружившись, Сергій.

“Ти маєш рацію; як сказав Гель Іванович Громов, Рессі допоможе саме його знамените “І так далі”. Коли ти прочитаєш йому завдання, увімкнуться схеми поведінки морських жителів. Але Рессі, певна річ, не зможе пливти один, йому потрібен досвідчений провідник. Інститут біоніки дав нам на допомогу спеціаліста — молодого, але вже досвідченого дресирувальника. Його дельфін допоможе Рессі. Запам’ятай це ім’я: морський доглядач Дон”.

Сергій і Рессі чекали понад годину. В очах Сироїжкіна пливли круги від сонячного миготіння. Ось Рессі насторожився, трохи підвівся, і Сергій побачив, що з моря виходить білявий молодик, шльопаючи по мілководдю ластами.

На березі плавець зняв окуляри й ласти, пустив з рота струмінь води, присів, підстрибнув кілька разів, сьорбнув повітря й тільки тоді звернув увагу на Сироїжкіна.

— Сергій?

— Так.

— Мене звуть Дон. — Плавець плавним жестом простягнув руку. Він був на кілька років старший від Сироїжкіна. — А це, наскільки я розумію, Рессі. — Дон кивнув на кудлатого тер’єра.

Але Рессі, не зацікавившись Доном, підбіг до води. З моря вилізав собака.

— О, Малюк, ти наздогнав мене!

Дон нагнувся, взяв у руки собаку й, тримаючи його за задні лапи, став трясти, як мішок. З шерсті стікала вода.

Дон поклав бездиханного собаку на пісок.

— Наковтався води? — пошепки спитав Сироїжкін.

47
{"b":"117230","o":1}