ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

“Я завжди готовий мчати назустріч небезпеці, коли приходить біда й треба виручати брата. (Білобочка запальний, як кожний дельфін, і, крім того, досить сміливий.) Хто він — афалина, гринда чи мій одноплемінник білобочка? — пристрасно відгукнувся Бочка. — Відповідай! Тільки свисти швидше. Не гай часу”.

“Це кит, просвистів я так швидко, як тільки міг. Синій кит, найбільший і найсильніший за всіх китів. Люди називають його Нектон. Певно, ти чув про нього…” “A-га-а, Кит… Я бачив колись цього величезного Нектона. Він завжди самотній…” “Так, він кит, твій брат по крові. Йому треба допомогти, Бочко…” “Ти знову марнуєш дорогоцінні секунди. Людина, як завжди, дуже неповоротка й багатослівна. Я знаю, хто такий кит, знаю і Нектона. Що з Нектоном?” “Його хочуть загарпунити. Пливе підводний корабель “Тунець”, шукає Нектона. й коли знайде, то запустить йому в голову гарпун”.

“Гарпун? Я бачив якось гарпун — це страшно. Але гарпун для здоровенного кита — все одно що для мене камінчик”.

“Ти маєш рацію, Нектон навіть не відчує удару гарпуна. Та коли той застряне в його обліпленій черепашками шкірі, Нектон перестане бути Нектоном. Він відразу втратить волю й покірно попливе до берега. Там його помістять у басейн, і Нектон почне задихатися”.

“Я пливу. Я попереджу Нектона”.

“Зачекай, Білобочко. Ти, як завжди, відважний і нетерплячий. Подумай трохи, як ти попередиш Нектона: це — кит, він не стане слухати дельфіна, просто тебе не помітить”.

“Я слухаю тебе уважно, Доне”.

“З тобою попливе морський собака Рессі. Он він бігає понад берегом разом з моїм дворнягою”.

“Оцей покритий шерстю, незграбний, повільний малюк? Та він відразу ж піде на дно, і я рятуватиму його”.

“Не турбуйся. Рессі плаває не гірше, ніж ти. Він знав мову китів”.

“Тоді негайно в дорогу”.

“Не квапся, Білобочко. Щойно ти назвав Рессі повільним малюком, а зараз ладен пливти з ним на край світу. Познайомся, будь ласка, з Рессі, пограйся, подивись, на що він здатний, звикни хоча б до нього. Важкий шлях можуть подолати тільки товариші — ти знаєш”.

“Де він, цей кудлатий Рессі? Може, він підкине мені носом м’яч? Чи пуститься зі мною наввипередки? Чи спіймає мені рибу?”

— От приблизно вся наша розмова, — закінчив серйозно Дон. — Вона була, звичайно, не така багатослівна, трива ла хвилину чи дві. Але я спеціально розповів з подробицями, щоб ти, хазяїн Рессі, знав, з ким йому доведеться шукати Нектона, — І морський доглядач допитливо подивився на хазяїна Рессі.

Восьмикласник поскріб пальцями потилицю. Оце завдання! А він усього-на-всього прочитав Рессі формули.

— До мене, Рессі, — тихо покликав Сироїжкін, і пес одним стрибком опинився біля його ніг.

Ставши на коліна, обнявши долонями голову друга, Сергій заходився пояснювати, хто такий Білобочка. Він говорив, говорив, але в душі своїй не сподівався на силу повільних людських слів. Зрештою дістав з кишені аркушик і ще раз прочитав уголос важливі формули завдання.

— Це все, — хрипло сказав Сироїжкін, підводячись на затерплі ноги. — Іди познайомся з Білобочкою. Вперед, Рессі!

Рессі на очах враженого Сироїжкіна раптом почав товщати, немов ізсередини його накачують повітрям; голова й плечі злилися в суцільну кулю; хвіст завібрував, розпустився віялом, перетворившись на кермо чи рушій. Незграбно перевалюючись на кривих лапах, Рессі, схожий на іграшкового кита, підійшов до води й вправно поплив, розтинаючи носом хвилю, лишаючи за собою пінявий слід, маленькою чорною торпедою ринувся навперейми дельфінові. Сироїжкін полегшено зітхнув. Дон виліз на камінь, примружився, прикидаючи швидкість плавця.

Вони зустрілися посередині затоки — Білобочка й Рессі — й деякий час пливли поряд. Потім дельфін продемонстрував свої звичні граціозні стрибки, й Рессі, наче камінчик, який відскакує рикошетом, підстрибнув над водою, щоправда не так спритно й уміло, як суперник. Дельфін, зануривши голову у хвилі, показавши сріблястий серп спини, поплив у відкрите море. Рессі рушив услід за ним. Плавці зникли у хвилях.

— Молодець, Рессі! — вигукнув Дон.

— От так Бочка! — підхопив Сергій.

Дресирувальники урочисто потиснули один одному руки. А Малюк ганяв по піску й гавкав, чомусь не наважуючись влізти в теплу воду, хоч ще недавно піднявся із дна морського.

Коли плавці повернулися, кожний з них тримав у пащі спійману рибину.

Проковтнувши здобич, Білобочка підчепив мордою товариша, підкинув його в повітрі. І Рессі, лишивши свою здобич, яку Білобочка, не гаючись, з’їв, маленький Рессі, спритно пірнувши, на подив дресирувальникам, перевернув товстого гладкого Бочку. Дельфін, махнувши хвостом, тієї ж миті висунув з води усміхнену морду й задоволено пирхнув. Його темні ґудзикові очі, здавалося, говорили Сироїжкіну: “Я все розумію і беру назад свій свист про повільність Рессі. Однак чому цей спритник, цей артист, відмовляється від смачної риби, яку спіймав?..” Торжествував головний закон дельфінячого життя, що його підмітив ще стародавній філософ Плутарх: “Дельфіни — єдині істоти, які відкрили великий філософський принцип: дружба не за винагороду”.

Сергійко й Дон були раді, що їхні вихованці подружилися. Але що чекало на плавців — акули, шторми, можливо, навіть кругосвітна подорож — хіба вгадаєш?..

Настала сумна хвилина прощання.

— Щасливо, Білобочко! — сказав Дон і свиснув у нечутний свисток.

— До побачення, Рессі! — гукнув Сергій.

Разом з Доном він виліз на великий камінь і з нього спостерігав, як віддалялися два плавці. Ось уже іскристий слід став розпливчастим, зник у морському блиску. Море було величезне. Воно зливалося з океаном, і десь у цьому безмежному просторі плавав Нектон. Його треба було відшукати, як самотнього космонавта в зоряній галактиці.

Рессі й Білобочка просторували в океані.

Вони поминули прибережні райони, де люди жили в підводних містах і трудилися на підводних заводах, добуваючи золото й нафту, марганець і вугілля, прісну воду й уран; електростанції, які працювали на ядерному паливі; підйомні крани, що пересували вантажі помахами щупалець; екскаватори, які подрібнювали й перемелювали щелепами коралові рифи; підводні комбайни, які розчищали джунглі водоростей, — усе, що повзало, плавало, трудилося на дні, допомагаючи людині завоювати Великий океан, ще здалеку помічав Рессі. Гінці обминали підводні човни, глибинні дирижаблі, танкери, вантажні баржі — швидкоплавні, безпечні підводні судна, яким не страшні були хвилі, вітер, бурі. Рессі миттю відрізняв зміїний силует танкера від стрімкого катера “летюча риба”. Але серед безлічі кораблів супутникам не траплявся підводний човен “Тунець” з характерним горбом плавника.

Пригоди Електроника - doc2fb_image_0300001F.png

Океан для гострих очей Рессі був великим прозорим; акваріумом; лінії життя і смерті його мешканців проходили десь зовсім поряд, іноді дивно переплітаючись. Наче у математичній грі-погоні, що Рессі, навчаючись колись, вів з машиною. В цій морській грі, як переконався Рессі, спостерігаючи жителів океану, перемагали найшвидші, найхитріші, зубасті. Сірою безмовною тінню ковзали в похмурій глибині акули, приречені природою на вічний рух — жодної хвилини сну, щоб не потонути без рятівного для всіх риб плавального міхура; ширяли схожі на птахів скати, граційно змахуючи плавниками, зірко вистежуючи свою здобич; реактивні кальмари, витягнувшись стрілою, ковзали своїми маршрутами хвостом уперед; летючі риби розганялися біля самої поверхні й, розпростерши крила, маленькими літаками летіли над хвилями. Все було в русі, в погоні, в боротьбі.

Морські жителі не розмовляють надто голосно й без причини, щоб не привернути увагу ворогів. І все ж, незважаючи на свист вітру й плюскіт хвиль, шум кораблів і підводних міст, рокіт швидких струменів і далеких землетрусів, вуха Рессі чули незвичайні звуки. Якби він умів порівнювати із звичними людям уявленнями, він сказав би так: весь океан сповнений гудінням, тріскотнявою, криками, плачем, скреготом, муркотінням, свистом, виттям, гуркотом, лящанням, кваканням, муканням, барабанним дробом. Рессі особливо не цікавився, котра з риб які звуки видав, але одна лише білуха, за його спостереженнями, уміла свистіти, стогнати, рохкати, плакати, як дитина, дзвеніти дзвоном, пищати, грати на флейті й передражнювати птахів, яких вона ніколи в своєму житті не бачила.

49
{"b":"117230","o":1}