ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Елекроник прийняв єдино правильне рішення: професора, який подорожує на Замбі, не знайдеш жодним відеотелефоном, а удвох з Рессі вони зуміють перешкодити викрадачам…

Залишалося тридцять хвилин до півночі, до обумовленого фон Кругом терміну, коли стиха повернувся дверний замок, і до кімнати заглянула кудлата морда Рессі. Електроник був напоготові.

— Вперед, Рессі! — хрипло сказав Електроник, доторкнувшись до хвилястого карку собаки.

Вони промчалися повз швейцара, що притиснувся до стіни, вискочили на вулицю. Електроник вивчив карту міста й чітко уявляв, де палац магараджі, але про всяк випадок пояснив Рессі:

— Точно на південний захід. П’ять кілометрів чотириста метрів.

Вони поминули центр міста з діловими хмарочосами й металево-скляними будинками, заглибилися в старий район. Хлопчик і собака бігли кривими вузькими вуличками, вздовж нескінченно довгих глиняних стін, куди не виходило жодне вікно. Пустельна, брукована дорога вивела їх до занедбаного палацу. В місячному світлі блищали білі вежі й куполи.

Ось залізний міст над ровом… Вхідна арка. І далі — палацові зали. Кімнати, кімнати, лункі темні кімнати — незчисленні покої магараджі. Силуети чучел, лискуча проти місячного світла зброя… Де ж білий тигр у цьому лабіринті залів, коридорів, вузьких сходів, колонад, балконів, кам’яного мережива стін? Рессі впевнено біг порожнім палацом, ніби тримав у зубах нитку, що виводить з лабіринту.

Вони ступили на балкон і побачили внизу кам’яний дворик; колись тут магараджа перед виїздом у джунглі оглядав своїх мисливських гепардів — довгоногих, плямистих, які легко наздоганяли найпрудкіших оленів. Немає більше магараджі, зник з лиця землі останній індійський гепард, але залишився мисливський дворик, захований в самому центрі палацу-фортеці.

На мармуровій підлозі в присмерковій сутіні причаївся величезний тигр. Він був неприродно білий, з кільцями темно-сірого волосся, із сріблястими бакенбардами. Тигр глухо гарчав.

Хлопчик і собака, визираючи із-за колони, побачили тс, що налякало білого тигра: над квадратом двору висів на обертових площинах емптомер, схожий на дивовижну комаху. Тигрові очі стежили за повітряною машиною.

Тигр раптом плигнув на середину двору. Оглушливе ревіння розляглося по порожніх залах, затихло десь у дальніх кімнатах. Переконавшись, що нічний палац, як завжди, відгукується на його голос, тигр повернувся у свій куток, оглядаючись на машину.

Розійшлися стулки на череві емптометра, з люка поповз униз на тросах важкий ящик. Під рукою Електроника здригнулася голова Рессі, але хлопчик стримав його: рано. Ящик опустився на мармурову підлогу — закритий сталевий ящик, який таїть у собі німу загрозу. Висунулася бічна стінка, неначе запрошуючи жертву зайти. Ошкірений, з прищуленими вухами тигр затаївся в кутку, й було щось страшне в цій сцені.

Гучний голос покликав: “На допомогу, друзі!” — й Електроник враз упізнав голос Громова. Він звучав з ящика. Учитель кликав їх на допомогу!..

Пригоди Електроника - doc2fb_image_03000023.png

— Вперед, Рессі! — крикнув Електроник, перестрибуючи балюстраду.

А Рессі ще до команди хазяїна, ледь зачувши знайомий голос, плигнув з балкона у внутрішній двір, блискавкою ковзнув по гладенькій підлозі, пірнув у ящик. Тієї ж миті, клацнувши, замкнулися дверці, сталева коробка ривком піднялась угору разом з емптометром.

Глухий рик звіра, крик хлопчика, бряжчання сталі — всі звуки швидкого полювання на мить заповнили сонний палац.

І затихло. Емптометр віддалявся до зірок, залишивши в кам’яному мішку людину й тигра.

— Відчепися ти! — залізно-скрипучим голосом сказав Електроник білому привидові, який приготувався до стрибка, й тигр, підвівшись і несподівано байдужно позіхнувши, зробив кілька м’яких кроків, повернувся в куток. — Ех ти, вау-ху-аб!..

Надто пізно здогадався Електроник, що клітка не для тигра, а знайомий голос — лише приманка. Якби він перший ускочив у ящик і дверці зачинилися, Рессі безперечно звільнив би свого хазяїна. Проте Електроник був не в змозі наздогнати повітряний емптометр: він не вмів літати, як Рессі. І навіть не розгадав звичайної мисливської хитрощі.

Хлопчик виліз із кам’яного мішка по приставній драбині й, не звертаючи уваги на колючки, які шматували його сорочку, побіг туди, де він чув слабкий звук емптометра, що швидко віддалявся.

Електроник біг доти, доки не відчув, що в ньому вичерпується енергія.

П’ятеро хлопчаків і дівчинка сиділи на бильцях лавочки, мов настовбурчені птахи на тину. Вони слухали Електроника.

Його зустріли у школі веселими викриками, нетерплячими запитаннями. Однак Електроник відповідав коротко і, як усім здалося, поводився дуже стримано. Кілька днів вирував восьмий “Б” після приїзду з південного моря засмаглого підводника Сироїжкіна. І хоч верхогони на акулі восьмикласники поцінували як достойне й сучасне випробування людської волі, вони з нетерпінням чекали Електроника. Він один міг розповісти всі подробиці врятування синього кита! І звичайно, чекали невловимого Рессі: хотілося поглянути на нього, зрозуміти, що означає це таємниче “І так далі”… І ось повернувся Електроник і дуже сухо розповідає про носорогів, акул, підводний човен, переказує якусь наукову книжку, а не справжні пригоди Рессі.

Таратар, щоправда, лишився задоволений своїм асистентом. За літо він так начитався, що пояснював розв’язання задачі мовою найвищої математики, наче лектор студентам.’ Ніхто його, звичайно, крім Таратара, не зрозумів, і вчителеві довелося самому розв’язувати задачу. Лише Вовка Корольков, класний Професор, слухав Електроника з палаючими очима: як він хотів бути так само розумним!

“У житті Електроника настає важкий період, — подумав Таратар. — Мабуть, цього не міг передбачити навіть Гель Іванович Громов. Електроник занадто швидко обігнав за розвитком усіх учнів. Він розмовляє з ними, мов академік з колегами: зовсім забув, що вищу математику його товариші ще не проходили…” Та ось біля дошки стали двоє близнят, і Таратар вирішив розрядити серйозну атмосферу в класі:

— А Сироїжкін таки обігнав тебе за канікули, Електронику!

Вci посміхнулись і здивовано помітили, що Сироїжкін став вищий за свого двійника. Це була істина, хоч трохи сумна, коли її згадуєш: машини не ростуть.

Після уроків Сироїжкін шепнув приятелям новину, яку йому вдалося вивідати в Електроника: “Пропав Рессі!” і тут уже Електроник не міг відбутися нудними відповідями. П’ятеро хлопчаків і дівчинка привели його в безлюдний парк, щоб дізнатися, як було все насправді.

Електроник говорить млявим голосом, але кожний уявляє себе в кам’яному мішку з білим тигром: як він підстрибує, намагаючись учепитися за підвішений сталевий ящик, а руки зісковзують, і ось уже похмурий емптометр на повному ходу втягує в себе вантаж.

— Що ти сказав тигрові, Електронику? — перепитує Макар Гусєв.

— Причому тут тигр! — махає рукою Вовка Корольков. — Скажеш сам, коли зустрінешся… Куди подівся емптометр — ось питання.

— Я, — втрутився Вітька Смирнов, — захопив би перше-ліпше повітряне таксі й переслідував би емптометр.

— А потім, — сказав Гусєв, — приземлився б поряд, витягнув би з кабіни викрадачів — і отак… — Круглі кулаки першого силача замиготіли в повітрі, атакуючи невидимого ворога. — І визволив би Рессі!

— Там не було повітряних таксі, — пролунав скрипучий голос Електроника.

Настала тиша. Всі мовчали. Лише зрідка падали з дуба жолуді: тук-тук…

— Ех, ти! — сказав Сергійко другові. — Недогледів…

— Такий собака! — зітхнув Вітька.

— Такий страус! — згадав Професор.

— І так далі, — баском підтакнув Макар.

— Припиніть! — промовив дівчачий голос. Майя, восьмикласниця школи хіміків, зневажливо огляділа хлопчаків. — Накинулися всі на одного! Носи повісили! Де ваші великі формули, програмісти?! Ану, придумайте, як виручити з біди Рессі!

Приятелі зіскочили з лави, розійшлися в різні сторони. Вони ходили по доріжках, усипаних жовтим листям. Вони міркували. Але що з того? Всі великі теореми світу безсилі були пояснити, де зараз Рессі!

55
{"b":"117230","o":1}