ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Мозг. Инструкция пользователя
Военный свет
Дневник памяти
Сумасшедшая обезьяна (подлинная эволюция человека)
Моя прекрасная ошибка
Кари Мора
Эмигрант. Господин поручик
Вкусные женские истории
Бабушка велела кланяться и передать, что просит прощения
Содержание  
A
A

“Для чого ходити на урок, коли Електроник і без того дає будь-яку інформацію!..”, “Зошити, авторучки, парти, навіть сам “Репетитор” — усе це застаріла система занять…”, “Врешті-решт, якщо йдеться про задачі, параграфи й правила, то можна передати їх по телефону чи по телевізору…” — такі були доводи нових геніїв.

— От і спробуй вивчити людей, якщо вони просто не приходять на урок, — сумно зауважив Електроник.

— Усі вони — несусвітні ледарі! — обурено сказав Сергій. — Сидіти в кріслі, жувати бутерброд і дивитися телевізор вважається нормальним навчанням і життям. Просто вони не розуміють, що сьогодні ти — Таратар.

— Я не Таратар, — промовив повільно Електроник. — Я помічник учителя. Я завжди це знав.

— Відключи свій телефон, і всі генії прибіжать за потрібною інформацією у клас, — порадив Сироїжкін.

— Навіщо відключати? Тоді я взагалі нікому не буду потрібний. Хай працюють. Мені подобається, як працюють люди. Я вчусь у вас працювати. — І Електроник сказав у радіотелефон восьмому “Б”: — Продовжуйте виконувати домашнє завдання!

— Значить, ти виводиш свою формулу геніальності?

— Я читав уночі твори поетів. Я не все розумію. Наприклад, що таке “душа”?

— Чому тебе цікавить душа?

— Я прочитав у Пушкіна: “Натхнення — це схильність душі до найактивнішого сприйняття вражень і розуміння понять, отже, й до пояснення оних. Натхнення потрібне в геометрії, як і в поезії”. У цій точній формулі, — признався Електроник, — мені ясно все, навіть “оних”, невідоме одне поняття — “душа”.

Сергій не відразу відповів.

— Душа? Це, по-моєму, розум, нерви, вся людина, зрештою, — сказав він. — Цілком я чи цілком ти. Розумієш?

— Я починаю здогадуватися, як народжується натхнення.

Сергієві завжди подобалася відвертість Електроника.

Його надзвичайна об’єктивність. Він сказав:

— Треба багато працювати, щоб вийшли красиві речі.

— Я розумію! — вигукнув Електроник. — Найкраща річ — найкрасивіша! Автомобіль, будинок, літак, доведена теорема…

— Багато людей уміють працювати красиво, — серйозно сказав Сергій.

— Виходить, натхнення потрібно скрізь — у геометрії, лічбі, віршах, шахах, — міркував далі Електроник згідно з пушкінською формулою.

— Звичайно. Архімед, Лобачевський, Альохін та інші великі люди підтвердили це правило. Я повинен ще раз розібрати помилки великих, — зробив висновок електронний хлопчик і після деяких вагань запропонував Сергієві: — Може, нам спробувати зіграти в шахи?

Сергій кинувся до шафи, висипав на вчительський стіл шахові фігури. Він був задоволений, що Електроник здобуває над собою маленькі перемоги.

Коли директор школи заглянув у восьмий “Б”, щоб перевірити, як іде урок, він застиг від подиву: в порожньому класі грали в шахи вчитель і єдиний учень.

— А де решта? — запитав Григорій Михайлович. — Де ваші учні, Електронику?

— Я дозволив їм працювати вдома, — сказав Електроник. — Вони ще не виконали домашнього завдання…

— Ми тут порадилися, — додав Сироїжкін, — і вирішили, що їхня домашня робота важливіша за урок.

— Неправда! — пролунав за спиною директора голос, і до класу ввійшла Майя Свєтлова зі школи хіміків.

Сироїжкін спалахнув, мов Наднова: адже Майя не знала, що перед нею директор, і могла виказати всіх дітей.

— Ти сам казав, що вони ледарі, — звернулася Майя до Сергія, який ще більше розпалювався. — Я саме дзвонила Електроникові на перерві й чула вашу розмову. Електроник так готувався, а вони не прийшли! Подумаєш — “звичайні генії”… Просто зарозумілі ледарі!

— Може, всіх зараз викликати, Григорію Михайловичу? — сказав наляканий відвертістю Майї Сироїжкін.

— Ви, напевно, вчитель? — обернулась Майка до директора.

— Ні, я директор.

— Тим краще. Викликайте!

— Я не можу відмінити розпорядження вчителя, не поговоривши з ним, — усміхнувся Григорій Михайлович і рантом побачив освітлений екран, який показував порожній сонячний коридор, пальта на вішалках, відчинені двері школи.

Директор оглянув екран, простягнув руку новому вчителеві.

— Спасибі за нововведення, Електронику. Справді учні пропустили дуже важливий урок. — 1 він звернувся до притихлої компанії: — Послухаємо Електроника!

Директор, Сироїжкін та Свєтлова сіли за парти, а Електроник підійшов до екрана. Він підключився до інституту й розповів, як тут народжуються нові електронні машини. Глядачі побачили вчених та інженерів у білих халатах. В одній з груп майнуло обличчя Громова. Професор оглянувся на камеру, відійшов від колег.

— Як іде урок, товаришу вчитель? — запитав він Електроника.

— Урок іде добре, — доповів учень.

— Вибач, що відриваю, — сказав Громов. — У мене до тебе е прохання. Завтра в нашому місті відкривається важлива виставка, інститут доручає тобі працювати на ній. А втім, — поправився Громов, — це не зовсім точне слово — “виставка”. Просто приїжджають кібери, чи роботи, як їх називають у багатьох країнах, демонструвати свої здібності. Такі самі електронні механізми, як і ти. Докладніше дізнаєшся в інформаційному центрі. Ти згоден?

— Я згоден, — сказав Електроник.

— Можеш запросити свій клас на відкриття, — запропонував професор. — Так би мовити, наочний урок. Якщо, звичайно, дирекція не заперечуватиме.

Директор тут, слухає урок за партою, — простодушно сказав Електроник.

— Я вважаю, що пропозиція Геля Івановича цікава, — озвався з першої парти директор.

— Григорій Іванович згоден, — передав Електроник Громову.

— В такому разі я даю заявку на восьмий “Б”. — І Громов повернувся на робоче місце.

Електроник глянув на годинник, вмить переключив екран. Тепер на ньому з’явилась якась могутня рогата тварина.

— Виставка досягнень народного господарства, — пояснив Електроник. — Зараз ви побачите доказ останнього досліду восьмого “Б”.

Тварина височіла над натовпом, як могутній стародавній мамонт. Раптом вона закинула голову, відірвала кілька гілок з верхівки тополі й повільно почала рухати щелепами.

— Невже це корова? — зацікавлено сказав директор. — Ніколи в житті не думав, що є такі гіганти!..

— Винахід Віктора Смирнова, — підтвердив новий учитель. — Бачите, саме він стоїть біля корови. А поряд — його батько…

Віктор Смирнов насилу вивів корову з гаража. Він навіть перелякався, побачивши її при денному світлі: отака здоровенна!

Ще вчора увечері корова була не набагато більша за звичайну корову, в гаражі лежали коробки з пластівцями, кілька старих автомобільних покришок, тюки з пресованим сіном.

Зараз гараж був порожній і чистий, ніби вилизаний величезним язиком. Як видно, в корови розгулявся апетит, вона не залишила навіть клаптика паперу, а сама стала завбільшки з грузовик. Ні, мабуть, ще більша — з тролейбус!..

Приятель Віктора кліпав очима, не розуміючи, як це за три дні з привезеного в каструлі маляти виросло таке страховисько.

Корова була чудова: біла, з чорними плямами й войовничо піднятими рогами, — неначе вирізьблена з мармуру. Вона дивилася на свого володаря.

— Тягни драбину, Олег! — крикнув Смирнов приятелеві й розмотав на землі вірьовку.

Він приставив драбину до стіни, забрався майже під самий дах і звідти накинув вірьовку на могутню шию тварини. Зав’язав вузол, злегка сіпнув за вірьовку. Корова спокійно рушила за хазяїном, немов усе життя ходила на прив’язі.

Олег завів мотоцикл і на малій швидкості провів Віктора з коровою до шосе. До міста було п’ять кілометрів. Олег побажав щасливої дороги й покотив до школи.

Хлопчик ішов узбіччям, корова за його спиною займала майже половину шосейного полотна. Смирнов боявся, що машини своїм ревом злякають тварину. Але корова не проявляла до техніки ніякої цікавості. Навпаки, цікавість проявляли всі проїжджі. Машини, наздоганяючи корову, різко гальмували, деякий час їхали поряд, потім знову набирали швидкість. Позаду плентала юрба дітлахів та роззяв.

Біолог твердо вирішив не відповідати ні на які запитання, щоб не збитися з дороги, — цікаві все дізнаються на виставці. А кожний, хто побачив тварину, не міг не висловитися. Хлопчакам найбільше хотілося дізнатися, що буде, як така коровенція піддасть іззаду рогами.

85
{"b":"117230","o":1}
ЛитМир: бестселлеры месяца
Кактус. Никогда не поздно зацвести
Руки мыл? Родительский опыт великих психологов
Ты красивее, чем тебе кажется
Злитесь, чтобы не болеть! Как наши эмоции влияют на наше здоровье
Капитанский класс. Невидимая сила, создающая известные мировые команды
Плюшевая засада
Ночной болтун. Система психологической самопомощи
Речь как меч
Оно