ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

— Команді “Електроничка” фізкульт-привіт! — гаркнув на все горло Гусєв.

— Команді “Електроник” — привіт, привіт, привіт! — озвалися хором дівчатка.

Свисток — і всі на своїх місцях.

Електроники вийшли на майданчик у такому складі: Елек, Смирнов, Гусєв, Чижиков-Рижиков, Професор, Сироїжкін. Електронички поставили біля сітки на-йви-щих і найдужчих — Елечку, Майю і Кукушкіну, на захист — вірних Бубликів, а душею команди, примирителем, як завжди, була Світлана.

Перші подачі не принесли ніяких результатів. Команди придивлялися одна до одної, притиралися між собою — словом, виробляли свій ритм і стиль. Та ось на подачу вийшла Елечка. Вона взяла м’яч в руки з великою осторогою, повертіла в пальцях і раптом здійнялася вгору, підкинула над собою і вдарила звисока в центр майданчика суперників. М’яч пролетів над самою еіткою. Вітька Смирнов, задумливий здоровань, побачив, що прямо на нього летить із свистом щось темне, витягнув руки й звалився, збитий могутнім ударом в груди. Трибуни вибухнули: оце подача! Один — нуль!

Другою подачею, із закрученим м’ячем, Елечка вивела з ладу Професора. Професор враз підхопився, поправив на носі окуляри, махнув привітливо глядачам, але рахунку змінити не міг: два — нуль.

Подаючи втретє, Елечка, здавалося, тільки легенько погладила м’яч знизу, а він шугонув високо над сіткою, описав гігантську петлю і став падати на Сироїжкіна. Сергій присів, чекаючи м’яча з піднятими руками, глянув угору, й цієї миті його осліпило сонце. М’яч гепнувся поряд з гравцем.

На трибунах засміялися, заплескали, засвистіли. Електроник узяв першу хвилинну перерву.

— Ти перевищуєш швидкість, — шепнув він капітанові супротивників з-під сітки.

— У спорті швидкість — це головне, — невинно відповіла Елечка.

Хлопчаки скупчилися на своєму майданчику, понагинали голови, перешіптуючись.

— Якщо весь час вона подаватиме, нам хана, — пробасив Гусєв. — Що скажеш, Ел?

— М’яч від подачі звичайно летить 0,333 секунди, а реакція гравця 0,3 секунди, — спокійно пояснив Ел. — У неї швидкість більша. За 0,2 секунди ніхто з вас не прийме м’яч.

— Це нечесно! — крикнув Макар. — Не по-люд-ськи!

Елечка його почула, сказала своїм:

— Я так сильно не подаватиму…

— Чому?

— Не по-людськи, — зітхнула Еля. — Давайте грати по-людськи.

Подруги погодилися з нею.

— Нам би вирвати подачу, і ти їм покажеш! — шепнув Сироїжкін другові.

— Покажу, — спокійно відповів Ел.

Чергова подача Електронички була звичайною, хоч і сильною, і Сергій прийняв м’яч, відчувши приємне поколювання в кінчиках пальців. Прийняв, підкинув над собою, й Ел, підскочивши, приземлив його на майданчику супротивника.

Свисток незворушного судді — перехід подачі.

Три подачі Електроника буквально звалили на землю Кукушкіну й Бубликів. Четвертий м’яч прийняла на льоту їхній капітан, з ходу спрямувала в незахищене місце суперників.

Нові пригоди Електроника - doc2fb_image_03000009.png

— Так не можна! — крикнула Зоя.

— Чому? — озвався на другому боці капітан.

— Не по-людськи. Елек відповів:

— Згоден. Подаю по-людськи.

З цієї хвилини поєдинок капітанів закінчився, почалася гра команд. Болільники побачили справжню гру. Світлана, упавши на спину, прийняла важкого м’яча, спрямувала його Майці. Майка в легкому стрибку відпасувала Елечці, й та, підстрибнувши водночас із Майєю, з. ависла над сіткою, завершила комбінацію коротким різким ударом.

— Ударчик “квік-А”, — єхидно констатувала Кукушкіна.

— Та-ак… — розляглося на трибунах. — Оце атака… “Квік-А”… Чудово!..

Наступний “квік-А” здійснила Майка, побачивши, що хлопчаки загаялись і пізно вистрибнули над сіткою.

— Ось вам! — гукнула довгонога Майка й рубонула згори по м’ячу.

Рессі зарахував очко. Хлопчаки було засмутилися, але їх “привела до тями команда Елека: “Тримати м’яч!” Професор кинувся на м’яч, немов рятував чиєсь життя. Сергій метнув м’яча уздовж сітки. І Гусєв не пошкодував своєї долоні: виляск від його бомбового удару відізвався гомоном трибуни й довго ще витав на околицях лісу.

— Будь ласка, вам — “квік-Б”! — вигукнув задьористо Чижиков-Рижиков.

— А та Б, — сказала нудним голосом любителька естрадної музики. — Що ж далі?

— А далі — Ц! — наздогад відповіла подруга, не відриваючи погляду від майданчиків. Вона вже не кричала про мило й суддю, тим паче що суддею виявився сам Рессі…

І вона не помилилася. Атаку “квік-Ц” провела Кукушкіна, точніше, вся нападаюча трійка. Майя скерувала м’яч бомбардирові. Елечка несподівано кинула його через голову. А Кукушкіна точно погасила.

-“Квік-Ц”! — крикнула розчервоніла Зоя Кукушкіна, і з цієї хвилини провісниця несподіваної атаки стала завзятою болільницею електроничок.

— Ура, Зойко! — репетувала вона. — Даєш “квік-Ц”!

— Що за Це-це? — запитав здивовано Гусєв. — Поясни, Еле!

— Ти бачив, — спокійно відповів Ел, приміряючись до м’яча, що летів мимо. — Удар що треба…

Першу партію виграла команда Елечки. Дівчатка табору торжествували.

За спогадами очевидців, найкрасивішим, психологічно тонким був наступний етап боротьби. Подачі на обох сторонах майданчика приймалися з будь-якого положення, м’яч ніби липнув до долонь гравців, передачі були прицільно точними. З’явилися нестерпно нудні, дратівливі паузи у відповідальний момент атаки. Блок Електроника — два чи три гравці — з витягнутими долонями піднімався над сіткою назустріч м’ячу, але нападаючі, стрибнувши на секунду пізніше, підскакували ще вище й забивали м’яч поверх рук. А коли Електроники вдало приймали м’яча, блок Елечки здіймався вгору, проте хто-небудь із хлопчаків робив обманний фінт рукою і бив у незахищене місце. В одному із стрибків капітани підскочили майже до вершин сосен, погляд Електронички зустрівся з поглядом Електроника, й вона сказала: “Навіщо так? Ти обіцяв нормально”. Він засміявся, кивнув і надалі стрибав нарівні з усіма.

А раз пішла гра майже на рівних, команди почали застосовувати різні хитрі способи. Хлопчаки, наприклад, виконували обманний стрибок біля сітки й піднімали в повітря блок дівчаток, а в цей час іззаду підбігав захисник і бив по м’ячу. У свою чергу дівчатка, чітко підготувавши атаку, удавали, що битиме капітан, як найсильніший гравець, проте Елечка пропускала м’яч мимо, й вирішального удару завдавала будь-яка з електроничок, що була поряд.

А якими гострими були зигзагоподібні атаки дівчат! Світлана спокійно приймала м’яча й пасувала його Зої. Зоя кивала Майї та Елі, й ті вибігали на високо піднятий м’яч, примушуючи суперників підготуватися до атаки. Як раптом із-за їхніх спин вистрибувала одна з Бубликів і повертала м’яч у польоті аж до бокової лінії. Несхибний удар!

Зате хлопчаки брали силою. Щоб переломити хід гри, вони у вирішальний момент запустили на лінію вогню бомбардирів — Гусєва й Електроника. Бомбардир або зразу приземляв снаряд, або ж, викликавши надмірну метушню по той бік сітки, одержував у відповідь легкого м’яча й мав змогу повторити удар. А дівчатка, подолавши розгубленість, відповідали блискавичними контратаками — волейбольним кулеметом.

Так і проходила ця злагоджена гра: всі в нападі! всі в захисті! до самої перемоги! Глядачі вже забули, хто із гравців виконує ту чи іншу роль, вони зачаровано стежили тільки за польотом м’яча. Від нього не відривали погляду, неначе він був живий, носився туди-сюди, підскакував і злітав сам по собі. Це був не просто шкіряний м’яч, а маленька куля Землі, прогріта сонцем, набита у швах піском і пилом, просолена потом гарячих долонь. Куля кружляла в зелено-блакитному Всесвіті, не боячись ні ляпанця, ні дружніх штовханів, ні чесного, від душі удару; він був заводний, пружний, азартний, летів туди, куди його посилали, дотримуючи всіх правил гри, й ніхто не здивувався, що рахунок в цій партії виявився нічийним. М’яч заслужив свою порцію оплесків.

Трибуни розкололися: дівчатка доводили, що переможуть елечки, хлопці були за електроників. Раз у раз чулися вигуки: “Ми, дівчатка!..” — “А ми, хлопці!..” Ростик рикав у мегафон, заспокоював натовп: “Будь-які пророкування передчасні!”

17
{"b":"117231","o":1}