ЛитМир - Электронная Библиотека

— Мені треба їхати, старина, — сказав Уолтер. — Я їду надовго і далеко з сеньйором Луїсом, який тяжко захворів.

— Щасти вам, пане лікарю, — відповів африканець. — Коли ви повернетесь, старого Ньгаячокве вже не буде.

— Не говори дурниць! — суворо сказав Уолтер. — Хіба мені не краще відомо?

— Вам відомо краще, пане лікарю, — погодився африканець. — Дякую за все, що ви зробили. Такого доброго лікаря не знайти в усій Анголі. Хай боги оберігають вашу доброту!

— Я залишу тобі трохи грошей. Даси їх сусідці, щоб вона варила тобі юшку. — Уолтер поклав гроші під циновку. — Почнеш працювати — повернеш мені борг.

— Я неодмінно поверну його. І за гірку воду… Тільки-но вийду на плантацію…

Уолтер вийшов з халупи, і спекотливе нерухоме повітря здалося йому свіжим і запашним.

«Поверну… тільки-но вийду на плантацію», — пригадав він слова африканця. «Ех, бідолаха! Якщо за життя сеньйора Луїса я не поставив би й тридцяти анголарів проти ста, то за твоє не поставлю навіть одного проти тисячі,—думав лікар. — Бо якщо у сеньйора Луїса — могутній організм і великі гроші, за які до його послуг усі досягнення медицини, то в тебе, Ньгаячокве, ні того, ні іншого…»

II

Сеньйор Луїс лежав на обертовому ліжкові перед кобальтовою гарматою, і потоки гамма-проміння пронизували його тіло. Хворий сторожко прислухався. Ось занило щось у передпліччі, напружились і ослабли м'язи ноги… Тут, у лікарні, вперше за все життя Луїс трохи побув не плантатором, не «членом клубу двадцяти семи», не наїзником, а звичайнісіньким слабеньким чоловічком, який надто боїться смерті.

Але ось сеанс опромінення закінчився. Погасли червоні лампочки. До кабінету зайшли Уолтер Кроумен і шеф клініки, відомий професор-онколог, у супроводі лікарів. І тієї ж миті на обличчі хворого ніби з'явилась маска, яку він носив усе життя. Воно стало байдужим, непроникливим і владним.

Хворий знову став сеньйором Луїсом Фернандес де Арготе.

III

Уолтер Кроумен повертався до готелю. Автомобіль м'яко заколисував, навіюючи дрімоту. Уолтер боровся з нею, і в пам'яті знову спливали рентгенівські знімки, вищирені зуби кардіограм, показання численних аналізів. В організмі сеньйора Луїса виникли клітини, які майже не контролює нервова система. Науці поки що невідомо, як вони виникають. Уолтер пригадав запеклі суперечки на факультеті. Там були представники багатьох напрямків.

Віллі Теллер доводив, наприклад, правильність теорії багатопричинності:

— Рак виникає як хвороблива реакція організму на подразнення.

— Нісенітниця! — переконано заперечував його брат Грехем Теллер. — Медицина знає тисячі випадків, коли такі ж тривалі подразнення не викликали неоплазми.[1] Раковий вірус існує в організмі в латентному — прихованому стані. Потім зовнішній поштовх — і вірус починає бурхливо розмножуватись, отруює клітини продуктами життєдіяльності, викликає їх перетворення.

— Антагонізм органічних речовин, антиметаболіти[2] — ось справжня причина. Можливо, у випадках неоплазми вони виникають за участю вірусів, — казав Майкл Брайян, і не можна було зрозуміти, підтримує він Грехема Теллера чи виступає проти нього.

— Збудник рака — бактеріофаг, який переродився! — запевняв Томас Фішер, примушуючи Уолтера замислитись над безперервною зміною і перетворенням живого.

«Хіба життя — це застигла форма? — запитував він у своїх уявних опонентів. — Хіба воно — не перебіг і зміна процесів з повторенням цих змін насамперед у часі?»

Від цих загальних думок він знову повертався до неоплазми та її таємничого збудника. Уолтер, як і Грехем, повірив у паразитичну основу рака, але, як Томас, вважав, що цей паразит — вірус або ультравірус — може постійно змінюватись.

«Ми кажемо: «бактеріофаг». Але «фагом» це тіло є зараз, коли ми його спостерігаємо. Воно руйнує бактерію і виходить з неї. А чим стає воно потім по відношенню вже не до бактерії, а до нашого організму? З кожною новою зміною клітини може змінюватися й вірус, і щоразу перед нами — нова картина.

Наші очі дивляться у простір, і тому кожне нове життя ми шукаємо там. Але ж те, що ми шукаємо, може бути і не новим життям, а лише новим його проявом».

Їхня суперечка триває і нині. Правда, вже вдалося побачити й виділити вірус деяких видів неоплазми. Але чому ж не вдається цього зробити для інших видів? Чи не тому, що всі шукають у просторі, а не в часі?

Думки Уолтера знову на мить повертаються до африканця Ньгаячокве. Він вмирає на брудній циновці, і ніхто навіть не подасть йому води. А в сеньйора є ще деякі шанси. В його організм вводять найновіші препарати. Потоки гамма-квантів з кобальтової гармати ламають хромосомний апарат клітини.

Але гамма-проміння руйнує не лише злоякісні, а й нормальні клітини. І, щоб воно, вбиваючи хворобу, не вбило хворого, важливо визначити дозу опромінення. І тут до послуг сеньйора Луїса — електронний дозиметр. На перфорованій стрічці в нього вводять зашифровані показання аналізів і рентгеноскопії, а вже за кілька хвилин апарат видає цифру граничної дози.

Кожна хвилина дії електронного дозиметра в приватній клініці професора обходиться в багато доларів, а бідолаха Ньгаячокве за все життя не зміг заробити навіть на кілька десятків секунд роботи цього апарата.

IV

І все-таки електронний дозиметр помилився. Після восьмого сеансу опромінення сеньйор Луїс Фернандес де Арготе раптово помер. Рятівне гамма-проміння припинило розвиток пухлини, але, мабуть, зруйнувало також якісь важливі органи, ділянки нервів або залоз внутрішньої секреції.

Тіло сеньйора Луїса привезли в Анголу літаком. За труною вісімнадцять слуг у чорному одязі несли стільки ж орденів небіжчика. Траурний похід розтягнувся на півтора кілометра. Над могилою сеньйора пролунав артилерійський салют.

А втім, для того, що лишилося від сеньйора Луїса, все це вже не мало ніякого значення. Бо все одно, ким бути — багатим мерцем чи бідним мерцем.

…Лікар Кроумен повертався з похорону в пригніченому настрої.

Попереду на узбіччі дороги замаячила зігнута постать. Було в ній щось знайоме, тривожне…

«Ні, це неможливо… Казна-що!.. Невже?..»

Якось мимоволі Уолтер торкнувся плеча шофера, і той загальмував. Автомобіль ще не встиг зупинитись, як зігнута постать випросталась і кинулась назустріч, простягаючи руки.

— О пане лікарю! Пане лікарю!

Так, це був Ньгаячокве. Той самий Ньгаячокве, якому за велінням логіки і долі пора було вже давно спочивати в могилі, що надійно сховала б його від хлиста наглядача Хуана.

— О пане лікарю, тепер бачу, що я старий дурень. Я не вірив вам. А ви ж бо знали: мені судилося ще збирати бавовну, ще доведеться скуштувати хлиста.

Уолтер ніяк не міг отямитись.

«Що ж сталося? Чудес не буває, це я добре знаю. І в цьому переконанні мене ніхто не похитне, — твердив він собі. — Але як же воскрес з мертвих африканець? Адже він був приречений, коли я його бачив, приречений на всі сто процентів».

— Тільки два дні, як я зміг вийти в поле, — розповідав Ньгаячокве. — Але не турбуйтесь, пане лікарю, з перших же зароблених грошей я поверну вам борг.

Він зніяковіло переступав з ноги на ногу, не знаючи, чи можна йому вже йти додому.

— Заждіть мене тут, — звернувся Уолтер до шофера і, вистрибнувши з автомобіля, пішов поруч з Ньгаячокве до його халупи, підтримуючи африканця під руку.

— Розкажи мені, що було після того, як я поїхав. Постарайся пригадати всі подробиці.

— Усе було так, як ви сказали. Але сусідку трусив злий дух, і вона не могла готувати мені юшку. Зате молода Макуонда — вона чистить батати на кухні покійного сеньйора Луїса — продала мені цілу гору зіпсованих бататів, бананів і кукурудзи.

— А потім? — нетерпляче спитав Уолтер.

— Потім усе було так, як ви сказали, пане. Ньгаячокве одужав.

вернуться

1

Неоплазма — злоякісне новоутворення.

вернуться

2

Метаболізм — обмін речовин. Антиметаболіти— речовини, своєю хімічною будовою близькі до сполук, які відіграють істотну роль в обміні речовин. Надходячи в організм, вони заміщають ці сполуки, змінюючи нормальний перебіг обміну речовин.

8
{"b":"117371","o":1}