ЛитМир - Электронная Библиотека

— Ні,— сердито відмахнувся Уолтер. — Що було після того, як вона продала тобі овочі, і перед тим, як тобі полегшало?

— Я їв їх сирими, пане, багато лежав, тому що не міг підвестися, дуже боліло в голові, у грудях. Я бачив різні сни, хоч лежав з розплющеними очима, бачив своїх дітей в країні духів, свою дружину. Мені здавалось, що я сам уже переселився туди. Та я лише старий дурний африканець. Що я можу знати?! Усе було так, як ви сказали, пане. Я одужав — і пан Хуан погнав мене в поле. Я казав, що слабую ще, та він знав краще. Першого ж дня я впав на плантації і нічого не пам'ятав. А сьогодні вже працював цілий день…

Лікар зрозумів, що нічого не дізнається від Ньгаячокве. Але він не міг заспокоїтись. Десь перед самісіньким його носом добродійка природа ховала одну з своїх таємниць — чудесне зцілення африканця. Невже до довгого списку нерозкритих чудес додано буде ще одне?

І Уолтер сказав собі: «Сталася незвичайна подія. Це не могло бути самовилікування. І не тільки тому, що, як твердять, самовилікування у випадках неоплазми не буває. Навіть якби організм африканця був здатний на це, пухлина зникла б значно раніше і не дійшло б до метастазів».

Лікар пригадав повідомлення французького хірурга Огюста Б'єра про те, що в одного з його хворих злоякісна пухлина розсмокталась після виникнення бешихового запалення.

Уолтер насилу діждався, поки вони прийшли до халупи, де він міг уважно оглянути й вислухати Ньгаячокве. Але й тут ніяких слідів «сторонньої» хвороби лікар не виявив.

«Що ж трапилось? Чим відрізнявся перебіг хвороби у Ньгаячокве від тисяч інших, нині мертвих людей?» — знов і знов запитував себе Уолтер.

Він чхнув, не витримавши огидного запаху гнилизни, що йшов десь із кутка халупи. Уолтер подивився і… закляк од раптового здогаду.

«Самотність і жахлива бідність — ось що відрізняло хворого африканця і що перемогло його хворобу!» — беззвучно скрикнув Уолтер і тут же подумав, що, якби він вимовив ці слова на зборах учених, його вважали б божевільним. Але наступною фразою було б: «Тому що тільки самотність і страшенні злидні примусили людину їсти такі овочі, та ще й сирі».

Не відводячи очей, дивився він на купку бататів. Це були не звичайні овочі: на звичайні у Ньгаячокве не вистачило б грошей. Кожен батат був знівечений глибокими чорними тріщинами та численними кулястими опухами, що трохи нагадували виноградне гроно.

«Рак батата», — відразу ж визначив Уолтер.

В його голові закружляли спогади, уривки газетних інформацій, повідомлення солідних медичних журналів, істориків…

…У давнину пухлини лікували настоями березових наростів…

…Аргентінський учений Марксер виявив, що введення рогатій худобі та курям вакцини, виготовленої з вірусу тютюнової мозаїки, імунізує тварин проти захворювання на ящур, а курей робить несприйнятливими до захворювання на несправжню чумку. У цьому відкритті, зазначав один журнал, найцікавіше було те, що віруси, які спричиняють хвороби рослин, виявились антагоністами вірусів, що є збудниками хвороб тварин…

«Можливо, рак батата врятував життя Ньгаячокве? Вірус рослини переміг раковий вірус людини, якщо збудником цієї страшної хвороби є вірус. Або ж викликав сильну реакцію і перебудову діяльності нервової системи, несприятливу для пухлини, мобілізував захисні сили організму?»

Усе це слід було перевірити.

Уолтер аж тремтів від нетерплячки…

V

— Як бачите, колего, ваше припущення не підтвердилось, — з особливим задоволенням промовив професор Рескінг, і слово «колего» прозвучало глузливо, підкреслюючи всю різницю між ним, професором, і Уолтером.

Уолтер знову й знову дивився на колби, на півживих пацюків і мавп, на показання аналізів, і його обличчя хмурнішало. Вірус батата, висіяний на ізольовані злоякісні пухлини і згодом введений у пухлини тварин, розмножувався. Але й пухлини почували себе чудово…

— Нічого незвичайного, — весело сказав професор Рескінг. — Усе сталося так, як я писав у своїй останній роботі: тканина неоплазми є сприятливим середовищем для розмноження вірусних частинок.

— Сьогодні ви маєте рацію, — відповів Уолтер. — Але завтра…

— Що завтра? — здивовано спитав професор.

Кроумен і сам не міг сказати точно, що він мав на увазі. Та одне знав напевно: завтра він повернеться в свій округ Лобіту, щоб знову лікувати бідаків. А люди, як і раніше, вмиратимуть від рака шлунка, і зцілення Ньгаячокве залишиться «нерозгаданим чудом»…

VI

Через вісімнадцять днів Уолтер несподівано одержав телеграму: «Негайно прилітайте. Рескінг».

Професор зустрів його на аеродромі. Він подав руку і замість привітання вигукнув:

— Хай вас чорти візьмуть, Уолтер, але в сімнадцяти випадках з двадцяти пухлини й справді зникли!

Вони помчали до лабораторії.

Уолтер довго вдивлявся у рентгенограми, читав історії хвороб, оглядав піддослідних тварин. В усіх випадках зникнення пухлин у них спочатку з'явилась кислота з піримідиновою основою і з заміною урацилу його аналогом — тіоурацилом. Потім ядра клітин змінювали свою форму, поділ припинявся — і клітини ставали здобиччю фагоцитів.

Професор ходив слідом за Уолтером і мовчав. Нарешті він вибухнув:

— Що це ви поводитесь так, ніби я вас морочу, а ви мене перевіряєте. Танцюйте ж, побий вас грім, потрощіть пробірки, викиньте мене у вікно, але зробіть щось незвичайне!

Ледь стримуючи радість, Уолтер відповів:

— Не сталося нічого незвичайного. Спочатку все було так, як ви писали в своїй праці. Але поступово вірус батата розмножився й почав споживати речовин дедалі більше, а пухлина голодувала. Клітини або раковий вірус, який укоренився всередині їх, почали боротьбу з вірусом батата. Вчорашній друг пухлини став її ворогом. Для природи — нічого надзвичайного… Правда? Отож, колего, доведеться вам переглянути свою роботу…

VII

— Ну то як, — старе прислів'я лишається в силі? — спитав через два роки лікар Вальєрос у професора Кроумена, що розповідав історію свого чудового відкриття, яке врятувало від смерті сотні тисяч людей.

— Що ж, — відповів, сміючись, Уолтер, — непогано пожартувала добродійка природа! Бідняк Ньгаячокве лишився живий завдяки злидням…

Він спохмурнів і додав:

— Але прислів'я лишається в силі. Бо то був лише жарт, який нагадав про різноманітність природи і про те, як ще мало ми її вивчили…

І професор Кроумен подумав, що людина ставить мільйони експериментів у своїх лабораторіях, а природа ставить їх щогодини, щомиті в мільйони разів більше. Адже вона сама — лабораторія, і кожен її подих — дослід. І щоразу, коли людині вдається розгадати, збагнути й відновити цей дослід, вона стає трошки сильнішою і вищою…[3]

Справа командора - doc2fb_image_03000007.png
вернуться

3

Події, описані в цьому оповіданні, вигадані автором. Однак вчені працюють над проблемою вилікування цієї хвороби, і, безперечно, в майбутньому буде знайдено засоби на шляху її подолання (ред.).

9
{"b":"117371","o":1}