ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Розділ дев’ятий

Знайомство з каравелою

По-дружньому посміхаючись, Федя підійшов до чорного хлопчика, що сидів у кутку, простяг йому руку. Але той злякано зіщулився і, втягнувши голову в плечі, мовив жалібно:

— Не карайте мене, білий пане! Я не хотів розбити вашу чашку! Змилосердьтесь!

— Годі про чашку! Що за дрібниці?.. Я на тебе зовсім не гніваюсь. Доки капітан спить, сідай за стіл і поїж як слід.

— Ні! — перелякано відповів хлопчик. — Ні-ні! Чорному не можна сідати за стіл білих!

Довго умовляв його Федя, аж поки негр, переборовши врешті свій острах, не накинувся жадібно на тверду солонину, погано зварені боби, липку сіру масу, що звалася хлібом. Бідолаха був такий голодний, що ковтав їжу, не розжовуючи. Феді мимоволі спало на думку, що й із ним, певно, поводилися б так само, коли б капітан помилково не прийняв його за герцога.

В цей час Дієго застогнав уві сні й перевернувся на другий бік. Наляканий негр прожогом вискочив з-за столу й кинувся до дверей. Феді ледве вдалося заспокоїти його. Але, незважаючи на всі вмовляння, сісти за стіл чорний хлопчик рішуче відмовився.

Тоді Кудряш сунув йому в руки великий шмат хліба, солонину й сир.

— Спасибі, спасибі, пане, — став дякувати невільник, намагаючись поцілувати Федину руку.

— Знаєш, — відсмикнув руку Кудряш, — більше так не роби. Ти така ж людина, як і я. Люди всі рівні. А колір шкіри — то дурниця. І давай не будемо про це згадувати. Ходімо покажеш мені каравелу.

— Слухаюсь, пане, — відповів негр.

— Не називай мене ні паном, ні герцогом. Мене звати Федя. А тебе як?

— Ніанг.

— Ну от і добре, — Кудряш обняв за плечі розгубленого хлопчика, — давай дружити.

Ніанг нічого не відповів. Йому не вірилось, що такий великий пан пропонує йому, чорному служникові, свою дружбу.

Знайомитися з кораблем Федя почав із корми. Стоячи на кормовій надбудові, він із захопленням розглядав “Улюбленця Нептуна”. Його цікавив кожний куточок вітрильного судна. Кудряш не мав сумніву, що нікому з його товаришів навіть здалеку не доводилось бачити справжню каравелу, і всі вони, звичайно, зараз позаздрили б йому.

…Вітер помітно міцнішав. Корабель то злітав на сиві гребені розбурханих хвиль, то пірнав між зеленкувато-свинцеві водяні гори. Палуба тікала з-під ніг, і бризки солоної води обливали хлопчиків.

Навряд, чи варт говорити про те, що Кудряш одразу ж відчув себе справжнім морським вовком, який мав за плечима кілька кругосвітніх мандрівок і якому не раз доводилось зазирати у вічі небезпеці. Як справжній моряк він широко розставив ноги і на повні груди вдихав цілюще морське повітря…

Добре вивчивши рангоут і такелаж парусних кораблів, Федя безпомилково визначав, що фок-щогла й грот-щогла несли на собі по два чотирикутні вітрила, а на бізань-щоглі було одно навскісне, так зване “латинське”. На грот-щоглі в бочці, яка звалася “воронячим гніздом”, хлопчик побачив марсового матроса, що пильно стежив за горизонтом.

Корму Кудряш оглянув досить швидко. У верхній частині її двохярусної надбудови містилася капітанська каюта, у нижній, як пояснив Ніанг, зберігалися канати, запасні реї, вітрила, блоки та інші снасті, необхідні під час плавання.

Друзі спустилися по трапу на палубу. На ній стояв бот, прикріплений канатом. Тут же знаходилось вогнище, захищене від вітру дерев’яними щитами.

“Ось який тут камбуз!” — розчаровано подумав Федя, з посмішкою оглядаючи лист міді, що лежав на тонкій кам’яній основі.

Біля вогнища порався смаглявий худий кухар. Щоки й гостре підборіддя його вкривала густа чорна щетина. Помітивши хлопців, він по-дружньому посміхнувся, блиснув темними, наче маслини, очима й відрекомендувався:

— Габріель… Моряк, як і всі, і непоганий кок. — Кухар самовдоволено зареготав. — Ну як? Сподобався вам сніданок? Ви звернули увагу: солонину так добре вимочено, що смаком вона не поступається перед свіжим м’ясом. Перцю я поклав зовсім небагато, хоч ми, іспанці, любимо гострі приправи.

І він знову так дзвінко засміявся, що хлопчиків це розвеселило. Понишпоривши в кишенях фіолетових панталонів, Габріель добув звідти жменю маслин і простягнув їх Феді й Ніангові. Феді не хотілось ображати щиросердого кухаря, і хоч від сніданку він був далебі не в захваті, все ж сказав:

— Спасибі вам. Поснідав чудово…

— Дуже радий, що мої страви вам сподобались. Що приготувати на обід?

Федя на мить замислився.

— Якщо можна, — попрохав він, — смажену картоплю…

Хвилину-другу кок широко розплющеними очима дивився на Федю, а потім, ляснувши руками себе по колінах, затрусився від сміху. Мабуть, його розвеселило незнайоме слово, яке він сприйняв за кумедне поєднання якихось звуків. Разом з Габріелем сміявся й Ніанг. Обидва вони намагалися повторити вимовлене Федею слово, але марно.

Кудряш згадав пояснення вчителя ботаніки, що навіть наприкінці XVIII століття картопля була рідкістю, її подавали до королівського столу як вишукане блюдо. Ясна річ, що Габріель зроду не чув про картоплю і не міг виконати замовлення.

Невідомо звідки, на палубі з’явився Луїс.

— Доброго ранку, ваша високість! — низько вклонився він. — Як зволили спочивати? З незвички, певно, нелегко довелося на нашому кориті? Ваш батенько, його світлість герцог, либонь, здивувався б, побачивши свого сина серед такого вишуканого товариства. Го-го-го! — І, звернувшись до кухаря, товстун конопатник додав: — Ти, Габріель, постарайся, готуй їх високості як слід. У них же не матроське черево, яке ти сьогодні знову наб’єш запліснявілими сухарями, вівсянкою та смердючим сиром.

— Сьогодні ж середа, — розмахуючи руками, пояснив кок, — а ти, Тюлень, знаєш: з наказу хазяїна, м’ясо подають у вівторок, четвер і неділю. Завтра одержиш свою порцію. Такий порядок не тільки в нас, а й на всіх інших суднах.

— Та я з одного разу можу фунтів три, а то й чотири стріскати, — невдоволено буркнув Луїс, — а завтра дістанеться такий шматочок, що не знаєш, чи їсти його, чи тільки дивитись…

“Бачу, даремно я ображався, — подумав Федя, прислухаючись до розмови кока з конопатником. — Видно, Дієго не дуже обгодовує свою команду. Сніданок у капітана за тутешніми порядками справді був розкішний”.

Хлоп’ята рушили далі оглядати корабель. Луїс взявся їх супроводжувати. Увагу Кудряша привернула дерев’яна помпа. Конопатник пояснив, що нею відкачують воду з трюму.

Луїс гостинно запросив оглянути його майстерню і підняв масивну кришку люка. Важкий запах несвіжих продуктів, тухлої води вдарив Феді в ніс, і хлопчик мимохіть відсахнувся, не наважуючись спуститися вниз.

Переборюючи в собі гидливе почуття, Кудряш узявся за слизькі, липкі від бруду поруччя трапа і збіг східцями в трюм, що ледве освітлювався тьмяним ліхтарем, підвішеним до стелі.

Коли очі звикли до напівмороку, Федя побачив ґратчасті чавунні двері з великим замком. Цмокнувши язиком, Луїс тяжко зітхнув.

— Це володіння скнари Хуана. Тут він зберігає провіант. Клятий боцман тримає в себе ключ, навіть коли спить. Він шкодує для казана зайвого шматка м’яса, а тут, ви тільки гляньте, герцог, понад десяток барил, повних солонини. А менші барила з вином, оливковою олією, оцтом… У мішках сушені фрукти, боби, риж, борошно, перець, гвоздика, винні ягоди. На гаках — круги козячого сиру, в’язки часнику й цибулі. Сюди б забратися! — облизнувся конопатник.

На бочках, лупаючи зеленими очима, сиділо кілька великих ситих котів.

— Навіщо вони? — спитав Федя. — Тут же зберігаються продукти, а коти розносять пошесть…

— О, на кораблі стільки пацюків, — втрутився в розмову Ніанг, — що вони з’їли б нас, коли б не коти.

Ніби на підтвердження його слів, у кутку комори почувся пронизливий писк, шамотня і на ящик, переможно муркочучи, плигнув здоровенний рудий кіт, тримаючи в зубах пацюка.

— Це непогано, що на каравелі є пацюки, — повчально сказав Луїс. — Звичайно, жодного з них не назвеш красенем, та вони, кляті, передчувають загибель корабля… І вже коли вони залишають судно, добра не жди — каравелі кінець… Хапай тоді власну скриньку і тікай… Що ж до пошесті, вибачте мені, старому дурневі, але ви, герцог, помиляєтесь. Усі ці тварюки від Всевишнього. Нещодавно я зачерпнув вина, а в коряку здохлий пацюк. Так що ж, по-вашому, я через таку дрібницю мав усе барило вилити в море? Викинув пацюка за борт і край. Усі лишились здоровими, нічого з нами не трапилось…

12
{"b":"117372","o":1}