ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Луїс миттю виконав наказ.

— Тринадцять, — доповів він.

— А ти не помилився? — стурбовано спитав Дієго. — Невже чортова дюжина?

Присутні мовчки перезирнулися, не розуміючи, чому раптом капітану спало на думку кидати кості.

— Герцог, — припадаючи на поранену ногу, пройшовся по каюті капітан, — не хочу приховувати, я не знаю, хто більше має рацію, ви чи доктор. Тому й загадав: якщо Доменіко кине більше, тоді правда ваша й треба готуватися до бурі. Якщо ж навпаки, більше буде в Тюленя, тоді, даруйте, правий Гуго. Луїс кинув чортову дюжину, так що самі розумієте… Дитині й то ясно: доля схилила чашу терезів на користь Гуго.

Федя на мить розгубився. Важко сказати, що більше вразило його, — забобонність капітана чи та дивовижна легковажність, з якою Дієго, поклавшись на волю сліпого випадку, вирішив серйозне питання. Адже кинь Доменіко й Луїс кості ще раз — і результати можуть бути зовсім інші. А від цього ж залежала доля корабля!..

— Показання барометра правильні, — палко заявив Федя. — Гадайте чи ні, а буря обов’язково буде!

— Облиш, не варт сперечатися, — шепнув Ніанг.

Та Федя не збирався мовчати. Він вважав за свій обов’язок попередити команду про небезпеку.

— Я дивуюсь, що ви не вірите барометру, а вірите якійсь чортовій дюжині і всяким нісенітницям, що їх вигадує астролог.

— Мій юний друже, — різко мовив Дієго, — на цьому кораблі, наскільки мені відомо, я господар, а не ви… — Капітан насмішкувато глянув на хлопчика. — А ви полонений… Я відступати не звик і свого рішення відміняти не буду. Прошу більше не повертатись до цього питання.

Федя зблід й міцно стиснув кулаки.

— Ви на кораблі не сам, — сміливо кинув він в обличчя купцеві, — й не маєте права наражати людей на небезпеку!

Спостерігаючи, з якою впевненістю Кудряш відстоює своє переконання, стурбований стерничий втрутився в розмову:

— Дон Дієго, мені зветься, герцог має рацію…

Обличчя капітана стало багряним. Не стримуючи себе, Дієго послав стерничого під три чорти. Грюкнувши дверима, капітан вийшов з каюти.

Скоро всі розійшлися. Подалися на палубу і Федя з Ніангом.

…Ще ласуючи цукерками, конопатник помітив на столі кусок туалетного мила, яке Кудряш забув покласти в рюкзак. Луїс непомітно вхитрився понюхати мило. Запах йому дуже сподобався, та й кольором воно було схоже на ті дивовижні камінці, якими пригощав його Федя.

Луїс не зводив погляду з мила. Він був певен, що герцог лишив для себе цю смачну річ і не хоче ні з ким ділитися. Товстун уже не чув подальшої балачки в каюті, він думав тільки про мило. Спочатку, ніби випадком, Луїс поклав на стіл один лікоть, потім другий, непомітно для присутніх підсунув кусок ближче до себе.

Скориставшись із того, що між Федею й Гуго спалахнула суперечка, конопатник блискавично, так що йому міг би позаздрити кращий цирковий ілюзіоніст, поклав мило до кишені.

Опинившись на палубі, Луїс бігцем подався до своєї комірчини. Не в змозі більше стриматися від спокуси, він витяг з кишені мило і аж облизався від задоволення, коли раптом побачив перед собою Габріеля. Конопатник похапцем сховав руку за спину.

— Куди це ти так біжиш? Знову щось украв? — підозріло оглядаючи конопатника, спитав кок.

Щоб скерувати розмову на інше, Луїс став розхвалювати обід, яким пригощав його герцог. Конопатник розповів усе до найменших дрібниць, особливо хизуючись словом “томат”, яке він почув від Феді. Оповідаючи, конопатник забув про обережність і став вимахувати руками. Коли він спохватився, було вже пізно. На масному обличчі кока з’явилася зловтішна посмішка, і він мовив настійливо:

— Ану, лишень, покажи, що в тебе в руці?

Зрозумівши, що від Габріеля не відкараскатись, Луїс злодійкувато озирнувся й зашепотів:

— Тихіше, не кричи на всю каравелу. Я ж не глухий… Поділимо це на двох…

Кок кивнув головою на знак згоди. Луїс із жалем глянув на кусок мила, половину якого мав задарма віддати коку, й тяжко зітхнув:

— Для друга мені нічого не жаль, ти це знаєш…

— Знаю. Давай, не тягни.

— Яз тобою ділюсь, май це на увазі…

— Ну, кажи, чого ти хочеш?

— Міг би давати мені на обід м’ясо, котре ситіше, та й зайвий коряк юшки…

— Гаразд, приходь… Що-небудь знайду, — нетерпляче мовив кок і простяг руку до мила.

Конопатник спробував переламати кусок навпіл, але не зміг. Тоді він відкусив добру половину, а решту простяг коку. Приятелі, не довго думаючи, стали старанно розжовувати мило.

Незабаром, вирячивши від жаху очі, Габріель почав виколупувати пальцем липку масу, що заповнила рот.

— Прокляття! — ледве ворушачи язиком, пробурмотів він і з жахом побачив, що з рота в нього йде піна.

Не менше від кока налякався і Луїс, який встиг проковтнути частину шматка, що дістався йому. На очах його виступили сльози, з рота котилася піна.

— Я вмираю! — заревів конопатник, жбурляючи геть шматочок мила, що залишився.

— Рятуйте! Рятуйте! — кричав кок. — Мене отруєно! Я теж умираю!

З відчайдушними зойками обоє стали качатися по палубі.

На крики звідусіль збіглися матроси, але ніхто не осмілювався підійти ближче й допомогти потерпілим. Пришкутильгав і капітан. Вгледівши піну на губах у Луїса і Габріеля, він закричав матросам:

— Чого стоїте, бовдури! Вони ж показилися! Ще покусають вас! Їх треба негайно пристрелити! — і взявся за пістолет.

Луїс і Габріель, коли зачули це, ще більше ошаліли від жаху і кинулись навтікача. Пролунав постріл — конопатник одразу ж хитнувся і впав навзнак. З диким завиванням Габріель, мов кішка, став дертися по вантах на фок-щоглу.

Федя, який теж примчав на галас, помітив кинутий Луїсом шматок мила й одразу ж зрозумів, у чім річ.

— Стійте! Не стріляйте! — крикнув він капітанові, який уже цілився в кока. — В них ніякого сказу нема! Вони наїлися мила.

В цей час конопатник опам’ятався і жалібно застогнав. Кудряш схилився над ним. На щастя, куля не зачепила Луїса. Він втратив свідомість від переляку.

Спостерігаючи, як безстрашно Федя підійшов до Луїса, посміливішали й матроси. Кудряшеві шкода було злодійкуватого товстуна і воднораз смішно, що той став жертвою власної нечесності та ще й підбив на це кока. Федя заспокоїв Луїса, пояснивши йому, що нічого страшного немає, й порадив прополоскати рот водою.

З високої щогли Габріель бачив усе, що відбувалося на палубі і, врешті, зважився спуститись униз. Федя допоміг і йому. Як тільки кок прийшов до тями, він кинувся з кулаками до Луїса. Боцману й Альфонсо з великими труднощами вдалося відтягти розгніваного Габріеля.

— Ти ще запам’ятаєш у мене! — кричав він здалеку, погрожуючи важким кулаком. — Матимеш і сите м’ясо, і густий суп!

Розділ двадцять перший

Буря

Федя сидів на східчику трапа поруч з Ніангом. Настрій у хлопчика був препоганий. Уперше Кудряш серйозно замислився над своєю долею, усім, що чекало його в майбутньому. Слова капітана “ви мій полонений” не виходили з тямку.

“Треба ж було мені забиратися в те кляте підземелля, — сумно думав Федя, пригадуючи все, що сталося за останні дні. — Шістнадцяте століття… Каравела… Шлях через океан до невідомих земель… Який же я був дурень! — картав сам себе хлопчик. — Либонь, не кращий за сумного рицаря Дон-Кіхота. Теж, як і він, усякі дурниці вигадував… Мис Кудряша! — став він дражнити себе. — Острів Кудряша… Гавань Кудряша… Лагуна Кудряша… Великий мандрівник Федір Васильович Кудряш, який не вміє навіть визначити географічну довготу й широту… Учитись мені ще треба та вчитись… Бачите, техніка йому набридла! А сам я що зробив?.. Всезнайко, який нічого до пуття не знає й не вміє… — Федя ковтнув тягучу слину. — Звичайно, лежачи в м’якій постелі, можна бачити себе і великим мандрівником, І хоробрим моряком, що мчить на паруснику до невідомих земель. Та одна річ мрії, а інша — дійсність. Ну, що путнього в цій каравелі? Звичайна рибальська шаланда в сто разів ліпша за неї… А матроси? Сюди б наших хлопців із “Променистого”! — став мріяти Кудряш. — Ми б звільняли невільників, топили кораблі торговців рабами, боролися з усякими грандами, ідальго, герцогами, кабальєро. Допомагали б гнобленим і знедоленим… Ех, куди я потрапив! Добре, що хоч не б’ють мене щодня, як Ніанга, вважають за герцога… А що коли Дієго запитає, де знаходиться замок мого батька, де взагалі ця країна — Променистеанія?! Уявляю, як осатаніє він, коли почує, що я не син герцога і ніякої Променистеанії насправді нема… Згадає мені тоді все-і замки й універмаги…”

25
{"b":"117372","o":1}