ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Але… стривайте, я ж не сказав, що зараз! Слухайте, Люко!

Проте Люки вже не було. Вона побігла по свого кролика.

Олд-Бой зітхнув:

— Чортова дівчина! Завжди обкрутить по-своєму… ну, гаразд, хай опромінить того нещасного кролика, а тоді вже я почну двобічний керований зв’язок. А що вона буде на цьому сеансі, то хай собі. Все-таки, вона уміє так лагідно дивитися, коли її цікавить щось… а може — хтось?.. Ой, старий, я думав, ти можеш бути соліднішим, а ти…

Знизавши плечима, він заходився збирати з мармурової дошки залишки розтопленої міді, що застигла там після невдалого експерименту Люки. Двері знову розчинилися: то, мабуть, поверталася з червонооким кроликом Люка. Не підводячи голови, Олд-Бой сказав:

— Тільки, знаєте, Люко, давайте швидше. Мені, поки не прочули наші товариші, треба сьогодні добре самому попрацювати з генератором. Давайте вже вашого кроля, зробимо все по секрету, щоб ніхто не знав, бо інакше… О! Звідки ти взявся?

Звівши очі, Олд-Бой побачив біля себе не Люку, а Сашка. Він тримав у руках чималий мішок з зерном і не менш щиро й відверто дивився на Олд-Боя, І стільки чистої невинності було в його погляді, що Олд-Бой навіть сплюнув:

— Чого тобі треба?

— Бач, мені здалося, що я чую шипіння генератора. І я зрозумів, що ти його полагодив. І як це в тебе виходить, що ти вмієш одразу розібратися в усьому, просто втямити не можу! Але це ж надзвичайно, що ти так швидко впорався. Ну, а оскільки за розкладом зараз мій час опромінювання, то я й приніс оцей мішок… сподіваючись попрацювати, — адже час не жде, Петре? Можна, правда?

Олд-Бой відкрив рота, щоб сказати про нетерплячість деяких агрономів, але Сашко випередив його:

— Ага, ага, звісно, можна, я й сам бачу. Генератор таки працює, отже, я почну, бо, мабуть, зараз прийде Люка. Ти ж на неї чекав?.. І навіть звертався до неї, коли я зайшов.

Олд-Бой плюнув ще раз:

— Та працюй уже, хай йому чорт!..

А коли Сашко розсипав зерно тонким шаром по столу під генератором, у дверях показалася Люка. Дивно, вона не принесла кролика… Більше того, вона звернулася просто до Сашка, наче не помічаючи Олд-Боя:

— Сашко, тільки ти не затримуйся. Після тебе мені треба ще опромінити кролика, бо інакше я не зможу їхати.

Олд-Бой зціпив зуби.

Сашко відповів, не одриваючись від роботи:

— Рівно п’ятнадцять хвилин, більше мені не треба. Потім твій кролик, а тоді вже буде Петрова черга… чи Богданова, не пам’ятаю. Та вони влаштуються самі. Отже, встигнемо без запізнення. А ти…

Далі Олд-Бой не слухав. Він поривчасто вийшов з лабораторії, обіцяючи собі надалі ніколи не піддаватись улесливим карим очам, що вміють так чудово дивитися і обтуманювати людей, як їм забажається.

— Оце попрацював на самоті, дайбл, тобто чорт лисий, — бурчав він. — Ну й дівчина… навколо пальця обвела — “дозвольте побути з вами, поки ви працюватимете на скерованому двобічному зв’язку? Це ж так цікаво, що я навіть од Сашкової пропозиції відмовилась”. А ти й розтав, дурню! Тьху! — виплюнув він недокурок сигарети, тільки тепер відчувши, що той уже припалює йому губи.

Він пройшов повз заглибленого в свої думки Богдана, що, напевно, обмірковував за звичкою якісь світові проблеми, сидячи в кріслі в кімнаті відпочинку.

— Ходімо, Богдане, — сказав Олд-Бой. — Вони вже встигли нас випередити.

— Хто? — підхопився Богдан. Чесна, справді простодушна людина, він і не підозрював, що Олд-Бой устиг полагодити генератор, а тим більше, що ним уже користуються підступні приятелі. — Хто встиг випередити? — повторив він, блимаючи широко розплющеними очима.

— Сашко й Люка, — з гіркотою відповів Олд-Бой. — Та йди, я тобі все розповім.

І вони вийшли з будинку, з вікна якого, мабуть, на них поглядали веселі, лукаві очі жартівливої дівчини…

Проте чи не час уже розповісти точніше й конкретніше, хто такі наші герої та що вони всі роблять коло одного генератора? І чому сперечаються, аби мати можливість попрацювати довше?

Насамперед маленьке застереження: нічого надзвичайного тут не було. Все йшло цілком закономірно й просто. Навіть дуже просто.

В місті було чотири науково-дослідних інститути: електротехнічний, сільськогосподарський, харчовий і біологічний. Різні інститути, з різними роботами й напрямками. Але з’ясувалося, що найцікавіші наукові досягнення в наш час відбуваються саме на стику різних наук — фізики й хімії, фізики й біології тощо. І сталося так, що певна галузь дослідницької роботи згуртувала навколо себе представників цих чотирьох наукових інститутів. Науковці зрозуміли, що їм найкраще працювати разом. Так утворилася бригада.

А галузь її роботи важкенько було б визначити однією короткою фразою. Взагалі чотири наукових працівники, представники чотирьох науково-дослідних інститутів, працювали з ультракороткими хвилями. Кожен з них робив своє, — але всі досліди було скеровано на одне: вивчення властивості тих хвиль. Ці властивості можна було використати і в сільському господарстві, і в біології, і в харчовій промисловості, ну, певна річ, і за прямим, так би мовити, їх призначенням — для потреб зв’язку.

Отож біологічний інститут цікавився впливом ультракоротких хвиль на живі організми, цікавився тими змінами, що виникають внаслідок опромінювання ультракороткими хвилями живих істот. Можливо, це дало б основу для створення такого напрямку нової науки, як радіобіологія.

Харчовий інститут цікавився тим, що ультракороткі хвилі за певних умов убивають геть усі бактерії — в тому числі і гнильні. Отже, опромінюючи ультракороткими хвилями той чи інший продукт і вбиваючи таким чином у ньому бактерії, можна було досягнути важливого ефекту: продукт довгий час не псувався, все одно, як законсервований. А це провіщало революцію в консервній промисловості.

Сільськогосподарський інститут обрав завданням опромінювати ультракороткими хвилями насіння — зерно для посіву. Адже за певних умов опромінене зерно сходило швидше від звичайного, проростало буйніше. І, крім того, від опромінювання ультракороткими хвилями гинули всі шкідники.

Зрештою, електротехнічний інститут, власник цілої лабораторії й генератора ультракоротких хвиль, природно, цікавився використанням їх у галузі зв’язку, а зокрема — для сталого і скерованого двобічного зв’язку на малій відстані. Тут було велике поле для досліджень.

Все це в принципі було вже відомо. Але — тільки в принципі. Бо ніде ще не було поставлено широко розгорнутих дослідів, що з’ясували б спірні питання відразу по всіх галузях. І вперше в науковому житті цілого світу зібралася й працювала така своєрідна об’єднана бригада, чотири експериментатори біля одного генератора. Що це були за люди?

Височенний харчовик Богдан на довгих ногах, якому немовби й самому було незручно, ніяково за свій зріст і довгі худі руки, що висіли вздовж тулуба.

Агроном Сашко був протилежністю Богдана. Невисокий, стрункий, меткий, він справляв враження доброго спортсмена. Сашко любив човен, любив воду, сонце. Любив усю природу, матір усього живого. Засмагле тонке обличчя, немов вирізьблене вправним майстром-скульптором, легка хода, спритні рухи — все це привертало до Сашка увагу, зокрема жінок.

Біолог Люка… про неї слід сказати окремо. Кароока, з великою шапкою золотого волосся, життєрадісна, сміхотлива, весела Люка даремно намагалася сховати свою життєрадісність за великими роговими окулярами. Власне, дівчину звали просто Любою. Але Сашко незабаром після знайомства з нею сказав, що ім’я Люба не пасує їй, бо воно надто звичайне для такої чудової дівчини. Він пояснив, що її обличчя наче випромінює якесь дивне світло, світло чарівності. І запропонував називати її надалі не Любою, а Люкою, бо це ім’я у грецькій чи якійсь іншій мові означає щось світле. Всі охоче погодилися, а сама Люка… і їй, скажемо чесно, це було навіть приємно.

Не будемо нескромними, не говоритимемо нічого про те враження, яке взагалі справила Люка на трьох молодиків, тільки-но з’явилася в лабораторії.

3
{"b":"117431","o":1}