ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Слухаючи ці пояснення, Петро подумав, що Сашко має справжній талант популяризатора, він так розтлумачує все, що й неписьменна людина зрозуміє! І зовсім несподівано для себе він сказав:

— Ти згадай ще про проміння вмираючої істоти, це теж досить цікаво.

— Це що, проміння смерті? — спитала Ганна. — Я чула щось, але не вірила, що таке може бути.

— Ні, ні, це зовсім не те, про що ви думаєте, — усміхнувся Сашко. — Промінням смерті називали з легкої руки англійського винахідника Метьюса таке випромінювання, що, мовляв, убиває все живе. Додамо — ніби вбиває. Бо й тоді, коли про це йшла мова, всі повідомлення з приводу того винаходу грунтувалися на вигадці. Так воно й вийшло насправді. А Петро мав на увазі зовсім інше: невідомі коливання, які випромінює вмираюча істота і які досить активно діють на оточення. Це явище відкрили наші радянські вчені, а найбільше працював з ним академік Філатов. Робили дуже простий дослід. Брали культуру дріжджів і поруч з нею ставили особливу фотопластинку. Коли до дріжджів додавали якусь отруту, що вбиває дріжджі, на пластинці з’являлися сліди невідомого випромінювання. А окремо ні дріжджі, ні отрута такого сліду не давали. Академік Філатов умертвляв листя алое, і тоді це листя дуже активно впливало на людей, лікуючи їх. А що то за випромінювання вмираючої істоти, цього поки що не знає ніхто, хоч препарат з умираючого листя алое можна купити в першій-ліпшій аптеці для впорскування хворій людині, і той препарат дуже допомагає.

— Ой, як же цікаво! — вигукнула Ганна. — Ні, в природі є ще дуже багато таємниць!

— Це правда, — втрутився Олд-Бой. І несподівано додав: — А ти, Сашко, повертай усе-таки до нашої справи. Бо так можна розповідати цілі години, а час іде.

Сашко і Ганна запитально глянули на Петра. Олд-Бой зрозумів їхні погляди й насупився. Не міг же він, зрештою, визнати, що йому було неприємно дивитися, що Ганна так зацікавлено слухає цього хлопця. Та й він надто вже лагідно дивиться на неї… Ні, цього Петро не міг визнати, хоч і розумів, що його слова були нечемні.

За мить Сашко спокійно, мовби нічого й не сталося, розповідав далі:

— Ну, що ж, повернемося до справи. З нашим промінням виходить так само. Ми далеко не все, ой як далеко не все знаємо про нього! Але я певен, що за деяких умов од генератора можна дістати цілком протилежні наслідки. Ось приклад. Я, ви знаєте, опромінюю зерно. Активізую його, воно проростатиме швидше, буйніше, воно під впливом нашого проміння з інфразвуком немов набирає нової могутньої життєвої енергії. Так, це відомо. А разом з тим усі шкідники, що були в зерні, за той час гинуть. Для нашої мети це, звісно, добре. Але чому проміння активізує зерно і водночас убиває в ньому шкідників? Ану, Ганно, скажіть!

Дівчина безпорадно глянула на Петра.

— Мабуть, тому, що… що ці шкідники надто маленькі…

І вона враз почервоніла, опустила очі. Петро ще раз крякнув з досади, побачивши це. А Сашко зрадів:

— Так, так! Хоч і не зовсім по-науковому сказано, та правильно! Саме тому, що ці шкідники мікроскопічні. А експозицію й інші чинники опромінення добрано так, щоб впливати на більші організми. Ми опромінюємо зерно, скажімо, півхвилини. Перші кілька секунд цього впливу на зерно майже не помітно. Проте бактерії — мікроорганізми, зародки шкідників — відчувають його: кілька секунд опромінення активізує їх. І якби ми на тих кількох секундах спинили дію проміння з інфразвуком, усі ті мікроорганізми активізувалися б, набули б значно більшої життєвої енергії. Але ми опромінюємо зерно далі. І подальший вплив мікрохвиль з інфразвуком уже не активізує мікроорганізми, а починає вбивати їх. Вони гинуть. До кінця строку опромінення зерна, всі шкідливі мікроорганізми не витримують впливу проміння. Здорово?

— Чудово! — згукнула Ганна. — І якби ми дуже довго опромінювали зерно, воно б теж загинуло. Правда?

— Цілком правильно, — ствердив Сашко, милуючись її збудженим обличчям і не помічаючи, як похмуро поглядає на нього Петро. — Так от, ви ж самі сказали, що коли б ми довго опромінювали зерно, воно спочатку сильно нагрілося б, а потім зів’яло б і загинуло. Це безперечно. Тепер щодо Андрія Антоновича і Потаповича…

— Оце цікаво!

— Богдан опромінив лисину нашого старого. І зробив це в цілком припустимих межах — на те ж він і досвідчений експериментатор! Проміння активізувало шкіру, активізувало старі волосяні луковиці в тій шкірі…

— Лисини, — уточнила Ганна.

— Так, лисини, — погодився Сашко. — На ній луковиці втратили здатність живити волосся. Після опромінення вони знову ожили. Швидко випустили з себе волосинки, і лисина Андрія Антоновича вкрилася новим чудовим волоссям.

— Це тільки твоє припущення, — мляво озвався Петро.

— Давай своє, якщо моє тебе не задовольняє, — огризнувся Сашко.

Але Олд-Бой вирішив не перепиняти свого гострого на язик приятеля. Він навіть одвернувся до телевізора. Сашко підморгнув Ганні, що відповіла йому чарівною усмішкою, і вів далі:

— Що б сталося, якби Богдан вчасно не вимкнув генератор? Активізовані луковиці дістали б надто сильну дозу проміння і загинули 6. Явище перетворилося б на свою протилежність. Діалектика, Ганно, нічого не поробиш! Саме так сталося з нашим бідолашним Потаповичем. Андрій Антонович, очевидно, щиро бажав допомогти йому. Але, не знаючи генератора, він опромінив сторожа однією з найкоротших хвиль — адже Петро настроїв генератора для іншої, телевізійної потреби. Скільки там було, Петре? — спитав Сашко.

— Щось близько трьох міліметрів, — відповів Олд-Бой так само похмуро.

— Я так і думав. Це дуже, дуже активна хвиля! А крім того, Андрій Антонович вирішив “міцніше” опромінити лисину приятеля. І тримав його під промінням, аж доки не обпік бідолаху. Що з того вийшло? Проміння, замість активізувати луковиці, вбило їх. На лисині не тільки не виросло нове волосся, а випало й те, що було. Знову-таки діалектика: явище перетворилося на свою протилежність. У цьому й полягають найголовніші труднощі нашої роботи, Ганно. Нам треба весь час триматися в певних межах. А де ті межі — поки що встановити дуже важко.

Ганна кивнула головою і зразу ж весело й дзвінко розсміялася:

— Отак ви й корів опромінили? Не втрималися в припустимих межах, і наші корівки почали безнастанно лити молоко!

— Що ж, і з коровами, звісно, трохи переборщили. Хіба ж ми знали, які саме дози опромінення треба давати? Ніде в підручниках або інструкціях цього не написано. Але тепер ми твердо знаємо, де і як локалізується вплив міліметрових хвиль і інфразвуку на корів.

— А що було з пацюками? — не вгавала Ганна. Певно, їй не терпілося дістати відповідь на всі нерозв’язані досі питання. А Сашко так терпляче усе пояснював!

Петро озирнувся на товариша: ану, мовляв, що ти скажеш, адже це діло твоїх рук! Проте нічого не сказав, і це була ознака дружньої делікатності, особливо якщо зважити на його зіпсований настрій. Справді, Сашко трохи поморщився. Нагадування про пацюків аж ніяк йому не подобалося. Втім, він, швидко опанувавши себе, відповів упевнено:

— З пацюками, Ганно, дуже загадкова історія. Тут, як кажуть, широке поле для припущень. Отже, я можу говорити тільки про свої гіпотези. Але наскільки вони відповідатимуть дійсності, не знаю. В усякому разі правильність їх гарантувати не можу.

— Але, мені здається, що й раніше ви припускали всякі гіпотези, — напівжартівливо озвалася Ганна.

— Власне, я не наполягаю, — трохи образився Сашко. — І якщо вам нецікаво, якщо ви не хочете слухати…

— Ой, ні, хочу, хочу! Краще ж знати здогадки, ніж зовсім нічого, — відразу здала позиції дівчина. — А ви ж так цікаво розповідаєте! — докинула вона щиро, не усвідомлюючи, що її невинне зауваження може ще більше підлити масла у вогонь, який повільно спалював серце й душу Олд-Боя.

“Ні, я аж ніяк не ревную, — похмуро думав Петро, — це почуття мені взагалі не властиве. Подумаєш — ревнувати! Надто багато честі для них обох, просто неприємно слухати, як Сашко співає наче соловей, а ця лукава дівчина так і сяк заохочує його до розмови, неприємно, і все, а ревнувати взагалі принизливо, навіть ганебно, хіба в мене немає чоловічої гідності, чи що?.. А ще називається другом! Я б ніколи так не зробив. Але це не ревнощі. Я ж себе добре знаю”.

37
{"b":"117431","o":1}