ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Гніздо це, чи що?..

— Космічний птах пролетів над Місяцем і відклав у кратері яйця. Так? — іронічно промовив Ґарісон. — Мине деякий час, і він з’явиться знову й почне їх висиджувати, так?

Поліщук сердито поглянув на нього.

— Дотепи тут ні до чого. Щодо птаха, хоча б і космічного… Ось вони, яйця. Це — факт. На жаль, нез’ясований. Тому, коли якась химерна істота повернеться сюди, щоб висиджувати яйця, — я не заперечуватиму. Поки що, зрозуміло. Ось так: фрр! — і сяде в кратері… Будь ласка, я тепер готовий до всього! Коли є яйця, коли це нам не сниться, то може з’явитися й той птах або ще чортзна-яке створіння.

Гарісон озирнувся довкола.

— Знаєш, Борисе, мені чогось моторошно, — щиросердо признався він. — Уся ця пригода… краще б її не було.

— Нерви?

— Може і нерви. Ми вже втомилися, Борисе. Я ось жартую про космічного птаха, а що коли він і справді прилетить?.. Хіба ми все знаємо за цих умов? Особливо, коли з’явилися ці безглузді яйця. Слухай, Борисе. Місячний день уже кінчається…

Він показав рукою на захід, де стіни кратера знижувалися до плоскогір’я. Долішня частина Сонця була немовби притиснута обрисами далекого величезного гірського пасма — і під нею тяглася на північ і південь широка смуга глибокої тіні. Довгий місячний день помітно згасав — аж на цілих чотирнадцять земних діб.

— Минуло вже дванадцять земних днів, — вів Гарісон. — Час кінчати роботи на поверхні Місяця. Незабаром ми зачинимося на базі. Перенесімо туди всі п’ятеро яєць…

— Щоб вони відтанули? Ото порадив! Треба їх забрати з собою на Землю в такому ж стані, як знайшли, — сказав Поліщук.

— Ну, тоді покладімо яйця поблизу бази, в якому-небудь затишному місці, і вони не розморозяться, аж поки прилетить ракета. Зрозуміло? І ми більше не побоюватимемося за їхню долю. Згода?

— Що ж, я не заперечую. Кожен братиме по одному, більше зразу не понесеш. А потім — знову по яйцю. До роботи!

Незважаючи на додатковий вантаж, вони досить легко, хоч і обережно пересувалися по сипкому піску. А потім, призвичаївшись, почали прискорювати ходу й нарешті вже впевнено помчали до бази довгими плавними стрибками, як це можна було робити лише на Місяці.

3

Дослідники обережно поклали яйця в пласкому заглибленні з південного боку куполоподібної бази. З круглих ілюмінаторів їх можна було одразу помітити, тим більше, що вони вирізнялися жовтуватим забарвленням на бурому крупнозернистому піску поверхні Місяця. Сонце майже сховалося за виднокраєм, від бази витяглася довга тінь, що поступово сягала аж обрію, який вже зливався з чорним оксамитом неба.

Поліщук і Гарісон, знявши громіздкі космічні костюми, сиділи за столом коло ілюмінаторів. Вони насолоджувалися відпочинком, пили гарячий чай, особливо смачний після виснажливої праці.

Гарісон казав:

— Ти знаєш, це просто смішно. Як яйця могли попасти на Місяць? Адже тут нема навіть натяку на життя. Ні в якій формі. І раніше проведені дослідження, і наші з тобою проби довели, що Місяць мертвий… І раптом — яйця! Ніякісінького живого сліду взагалі, а яйця — продукт життя високоорганізованих істот. Ні, це поза моїм розумінням, Борисе!

Поліщук відставив склянку й насмішкувато спитав:

— Космічні птахи?..

Гарісон нетерпляче відмахнувся:

— Ну чого ти до мене присікався? Адже знаєш, що я пожартував, припустімо навіть, що невдало. І досить про це. Краще потіш мене розумною догадкою. Наприклад… Ет, під три чорти, які тут можуть бути догадки!

— Одна все ж таки в мене є, — навмисно неуважно кинув Поліщук, знову беручись за склянку.

— Та кажи ж, не зволікай! — пожвавішав Гарісон.

— Бач, є така гіпотеза про походження Місяця. Одна з багатьох. Мені вона здається переконливою, а після нашої знахідки — і поготів… Та ти й сам знаєш її.

— Не розумію, що ти маєш на увазі?

— Гіпотезу, за якою Місяць колись, у прадавні часи, відірвався від Землі. Звідси й океанічні западини на нашій старенькій. Величезний шмат Землі відірвався, в космічному просторі набув форми кулі, цілком природної за таких умов, і почав обертатися по орбіті супутника.

— Гіпотеза, не краща від інших і не дуже переконлива, — відзначив Гарісон.

— Але й не гірша за інші, занотуй собі, Джоне. Зваж на те, що всі проби — і наші, і наших попередників — підтверджують: склад Місяця не відрізняється від складу Землі.

— Це доводить лише спільність походження обох планет, як і інших також. І більше нічого, — як завжди з запалом заперечив Гарісон.

Але Поліщук не прийняв виклику. Він спокійно висловлював далі свої докази:

— Безумовно, така спільність можлива. Тепер спробуємо поміркувати. Місяць відірвався од Землі, очевидно, разом з усім тим, що було раніше на тому величезному шматку. Він перетворився у космосі на застиглу кулю. Його безупинно бомбили метеорити — і вони знищили зрештою усі залишки земного життя, які ще існували на Місяці…

— Мені здається, дорогий Борисе, що ти сам розбиваєш свою гіпотезу. Так, так, я вже зрозумів тебе! Ти вважаєш, що разом із залишками органічного життя з Землі на Місяць попали й оці яйця? — з помітною іронією зауважив Гарісон. Чому ж тоді нескінченні, як ти сам твердиш, бомбардування метеоритів не знищили й оці яйця, як і геть усе інше?

Поліщук знизав плечима:

— Їх могло присипати. І тільки поступово, дуже повільно вони опинилися на поверхні, на схилі кратера, коли метеоритні бомбардування перетворили на пісок більшу частину нашарувань над ними. А оскільки яйця були наскрізь промерзлі, вони добре збереглися до часу, коли ми знайшли їх. Хіба не переконливо?

Гарісон мовчки розвів руками.

— Проте, це лише догадка, — незворушно додав Поліщук. — Коли вона тебе, Джоне, не влаштовує, придумай щось інше. Хоча б і варіант з космічними птахами…

— Знову? — роздратовано огризнувся Гарісон. І тут таки зацікавлено зауважив: — А що то за яйця, якщо вірити твоїй догадці, Борисе?

Поліщук усміхнувся:

— От цього вже ніяк не знаю. Гадаю тільки, що вчені на Землі визначать їхнє справжнє походження. Аби тільки їх довезти…

Він поглянув в ілюмінатор. Тіні від куполоподібної бази сягали обрію; втім, то були вже й не тіні, а цілковита ніч, в яку поринув Місяць. Яскраві зірки заливали примарним світлом місячну поверхню, в якій ледве помітно позначалися неясні обриси кратерів.

— Що ж, зв’яжімося з Землею, — запропонував Поліщук, підводячись. — Доповімо, що настала місячна ніч і ми переходимо на нову програму праці. Вмикай передавач, Джоне! Досить походів і мандрівок, наближається нелегкий час — спектрометра й хімічних аналізів… Джоне, підіймайся, Джоне!

Він стурбовано подивився на Гарісона, який занепокоєно припав до ілюмінатора.

— Джоне!

Напруженим, неприродно високим голосом Гарісон мовив:

— Борисе! Там щось… щось рухається!

Поліщук одним стрибком опинився біля ілюмінатора. А Гарісон все повторював, і в голосі його вчувався страх, очі були повні ляку.

— Щось рухається… он там, праворуч… Борисе! — він конвульсивно ковтнув повітря.

В ілюмінаторі неясно виступали обриси ближчих схилів сусіднього кратера. Поліщука також пойняв незрозумілий страх, що передався йому від Гарісона. Він не знав, в чому річ, але відчув, як крупні краплини поту стікають по його шиї й плечах. Про що говорив Джон? І раптом він побачив…

Десь, можливо, метрів за п’ятдесят від їхньої бази вгору здійнявся невеличкий фонтанчик місячного піску. Основа цього фонтана була розжарена до червоного кольору. Струминки фонтана швидко втрачали своє зловісне забарвлення й падали назад на поверхню Місяця, розсипаючись на дивний бурий пісок, вкриваючи майже правильним колом те, що було недавно їхньою основою.

— Що це таке? — голос Гарісона дрижав.

— Не знаю… — коротко кинув Поліщук.

Він невідривно дивився в ілюмінатор. Від нервового напруження дрібно тремтіли пальці. І тоді він побачив знову яскравий, розжарений вже до білого фонтан, що вдарив значно ближче до бази. Його струминки, описавши криву, швидко згасали, перетворюючись спочатку на яскраво-червоні, потім малинові вогники — і спадали, вже ледве жевріючи, вуглинками.

47
{"b":"117431","o":1}