ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Поліщук вихопив електричний ліхтар і освітив шлюзову камеру. В ній безладно валялися металеві, зігнуті ударом метеорита шматки пластикових перекрить камери. А під ними — рештки тіла птеродактиля…

— Ось вони… несподіванки, про які попереджали з Землі, — промовив біля нього Гарісон. — Чи не забагато їх, Борисе? Яйце, птеродактиль, цей удар метеорита в шлюзову камеру… Так, недовгий був вік бідолашного зубатого малятка! Щастя, що ми лишалися в космічних скафандрах…

Поліщук мовчав. Несподіванок на Місяці не бракувало. І, мабуть, їх буде ще більше, хто знає? “На Місяці як на Місяці”, — в думці згадав він приказку місячних дослідників. Тільки навряд чи їм пощастить знайти на ньому знову яйця… і побачити птеродактиля… Таки не вдалося їм привезти його на Землю! “Ах, бідолаха, треба ж йому було попасти під прямий удар метеорита!.. Так, так, метеорити”, — нагадав він собі.

— Джоне, до праці! — сказав він рішуче. — Візьми зі складу запасні деталі для ремонту шлюзової камери, а я поки що зв’яжуся із Землею, доповім про наші справи… і про всі ці несподіванки. Що ж, справді, на Місяці як на Місяці!..

ЗАХИСТ ХМАРНОЇ ПЛАНЕТИ

І

Старий Стом Хакал грюкнув кріслом, відсунувши його від телевізора, і роздратовано гукнув:

— І знову вони метушаться! Наче не можуть спокійно всидіти на своїй планеті. А головне — справді, чому вони надсилають космічні ракети в нашому напрямі? Це вже третя… чи четверта, не пам’ятаю далебі. Зовсім так, як було колись з тими… Ну, що хотіли переселитися до нас… а потім таки загинули, як твердять стародавні записи.

— З Червоної зірки, ти маєш на увазі? — спитала його дружина Мелі.

— Хай з Червоної, якщо ти вже так добре пам’ятаєш зміст тих неймовірно старих літописів…

— Коли ж про це постійно нагадують телевізійні передачі, — лагідно зауважила Мелі. — Котрий уже день…

— Ет! — відмахнувся Стом. — Усе одно, я ніколи не бачив тієї зірки… як і ти, між іншим. І тому не маю ніякого уявлення про її колір. Це знають тільки астрономи, що весь час сидять біля тих інфрачервоних телескопів…

— Коли б вони не сиділи, нашій планеті не пощастило б відбити натиск жителів тієї зірки, — ти ж знаєш про це, Стоме. І Дольта…

— Знаю, знаю, — буркнув старий. — А тепер, виходить, знову доводиться робити це?

— Кажуть, що так… Що ж, коли треба, то треба, і тут нічого не вдієш. Найвища Рада краще з цим обізнана. Ну, я піду мити посуд. Коли буде щось цікаве, поклич мене — добре?

Вона поцілувала чоловіка в чоло й пішла на кухню. Начебто її не обходила та справа!

Стом Хакал поглянув їй услід і замислено втупився в миготливе зображення на екрані. Що робиться в цьому далекому космосі, недосяжному для погляду жителів планети, споконвіку закритому від них товстою пеленою хмар?.. Кажуть, там сяє гаряче Світило і те, що називають зірками. Та хто коли бачив усе це на власні очі? Ніхто, крім отих астрономів, які користуються спеціальними апаратами, спостерігаючи хмари; та й вони дивляться в них через якісь інфрачервоні телескопи. Ну, хай їх, Стом Хакал людина проста. Дочка його Дольта, правда, працює в головній обсерваторії. Але то ж вона, а він цих тонкощів не знає й ладен вірити, що все так, як кажуть астрономи. Тим більше, що Дольта розповідала, ніби сама бачила й Світило, і зірки, адже вона освічена дівчина, недарма Стом витрачав гроші на її навчання. І тепер вона сама вивчає цей дивний, незрозумілий космос, хоч і невідомо, навіщо все це…

Втім, ні, так казати не можна. Якби такі, як Дольта, не сиділи біля своїх телескопів, то ніхто б і не знав, що хочуть вчинити оті мешканці сусідньої планети. Хто б довідався про це? А так планета і насамперед її Найвища Рада, що керує всім життям, добре знає, яка небезпека чекає на них. Про це ось і телевізійні передачі розповідають день у день. Як це, зрештою, сталося?

Уже кілька разів протягом півроку обсерваторія повідомляла, що в напрямі їхньої планети рухається якесь невеличке небесне тіло. Траплялося таке й раніше, але підрахунки свідчили, що тіла мають пролетіти на значній відстані від планети. Це стверджувала й Дольта. А обчислення траєкторій цих тіл незмінно показували, що їх було запущено з третьої від Світила планети. Навіщо їх запускали?.. Мабуть, не задля жарту. Коли б не відбулося колись космічного нальоту з Четвертої планети, Червоної зірки, можна було б і не міркувати про це довго. Однак…

Стом незадоволено гмукнув. Дольта багато розповідала про стародавні астрономічні літописи, що зберігалися тисячі років. Жителі Четвертої планети, так званої Червоної зірки, намагалися завоювати Хмарну планету, — може, тому, що вона була значно ближче до Світила, отож тепліша. Їхні космічні кораблі спустилися на планету — і потрібні були величезні зусилля, щоб відбити цей напад. Більше він не повторювався. А через деякий досить довгий час на Червоній зірці життя взагалі зникло. Чи переселилося населення цієї застигаючої зірки на іншу, сусідню планету, чи вимерло — ніхто не знає.

І ось тепер — Третя. Найвища Рада дійшла висновку, що небесні тіла, запущені з неї, мали вивчити умови життя на Хмарній планеті, щоб потім, якщо вони сприятливі, мешканці Третьої переселилися сюди, як це хотіли колись зробити жителі Червоної зірки. Звісно, ніхто не знав цього напевно. Дехто висловлював припущення, що мешканці Третьої планети просто хочуть дізнатися про умови життя на Хмарній планеті, поверхня якої завжди схована під хмарами — на відміну від усіх інших, які можна вільно розглядати в телескоп. А може, в цьому її щастя?..

Все це розповідала Стомові і Мелі дочка Дольта під час відпустки, коли вона приїжджала з обсерваторії, отож її старий батько, безумовно, знав про наміри жителів Третьої планети більше, ніж його сусіди, в яких не було такої освіченої Дольти, що працювала безпосередньо біля телескопів. Але від цього не ставало легше.

“Якщо жителі Третьої планети нападуть на нас, то треба захищатися, — похмуро думав Стом Хакал. — А вони нападуть, немає сумніву, бо навіщо їм запускати оті небесні тіла?.. А захищатися від небесних прибульців — значить вести війну, причому незвичайну. Хто знає, як озброєні ці жителі Третьої планети? Зрозуміло, не палицями, якщо вони вміють споруджувати космічні ракети… Ось і тепер космічна ракета летить у напрямі Хмарної планети, і хто знає, що станеться? Може, це вже й напад?..”

На цю думку на серці Стома Хакала стало тяженько. Він підвівся й рушив до кухні, щоб перекинутися слівцем з Мелі. Але в цю мить Мелі сама розчинила двері, волаючи:

— Стоме, Дольта приїхала! Стоме, зустрічай дочку!

2

Усміхнена струнка дівчина вже входила до кімнати. З-під модно зачесаного шапкою чорного волосся, з-під тонесеньких, наче стрілочки, брів задерикувато позирали лукаві веселі очі кольору чорного агату. Це була Дольта — і старий Стом, задоволено відкашлявшись, ніжно обняв її. Ні, що не кажіть, його донька дедалі стає вродливішою. Втім, нічого дивного в цьому немає, бо то його кров та й Мелі — хіба не причарувала вона колись молодого Стома отакою витонченою вродою?..

— Здрастуй, здрастуй, тату, — щебетала тим часом Дольта. — Яка я рада, що вирвалася на день з обсерваторії! Тільки я не сама, ось привезла з собою друга. Заходь, заходь, Грате! Вони хороші, мої батьки!

З-за голівки Дольти виглядало худорляве, жваве обличчя високого хлопця; напрочуд ясні зеленкуваті очі з цікавістю оглядали все довкола.

— Друга нашої Дольти ми завжди щасливі вітати, — чемно вимовив Стом Хакал і метнув погляд на Мелі: чи не забере колись оцей друг у них дочку?.. Що ж, нічого не вдієш, Дольта вже доросла, хоч для батьків вона завжди лишиться дитиною.

Хлопець уклонився. Але сказати йому щось не давала Дольта, яка не вгаваючи цокотіла:

— Грат працює разом зі мною, тату. Він, як і я, обчислює траєкторії небесних тіл. Ах, як шкода, що ти не можеш побачити космічних краєвидів! Це така незвичайна й своєрідна картина!.. Коли дивишся в інфрачервоний телескоп, перед тобою відкриваються обрії космосу! Ну, нічого, може, ми з Гратом якось покажемо тобі все це. Правда, Грате? Ти не заперечуєш? А сьогодні ми з ним вирішили поїхати до вас на неділю, бо з понеділка у нас дуже складна й серйозна робота — з тією самою ракетою, що летить до нашої планети.

50
{"b":"117431","o":1}