ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

А що буде, коли, незважаючи на передбачення Грата і його товаришів, ракета-станція чомусь не підкориться стороннім наказам, а й далі передаватиме правильні сигнали? І Третя планета дістане точну інформацію про природні умови, які панують під нашою хмарною ковдрою? Що тоді? Напад, який обов’язково станеться через деякий час?.. Грат каже, що цього не може бути, що все враховано. Для вчених це, мабуть, і так, але не для звичайної людини, яка звикла вбачати в технічних удосконаленнях, хоч би якими привабливими вони не здавалися, завжди щось непевне, не остаточно перевірене, ризиковане, чи що. А особливо у випадку, коли в дію введено складні, багатоступінчасті чинники загального великого плану — магнітні поля, теплові рефлектори й усяке інше…

З певним зусиллям Стом Хакал відігнав од себе ці неспокійні думки. Навіщо думати про можливі прорахунки? Яке він має відношення до цих речей? Хіба що як батько Дольти, не більше. Хоч і цього не так уже й мало, наприклад для Грата, — бути її батьком: як то вона каже? “Любий тату…”

І раптом він почув голос Дольти, стривожений, заклопотаний:

— Тату! Де ти, тату? Ох, а я шукала тебе!

Це вона, його мила дівчинка, підбігла до нього. Але чому вона така стурбована? Що сталося?

— Тату, любий! Я не хотіла спочатку казати тобі, але… але уяви собі, в останні хвилини магнітні поля не впливають на ракету-станцію, на її напрям! Це жахливо, і ніхто не може сказати, в чому річ!..

— Що, вона не впаде у Великих Пустелях, де стоять рефлектори? — схопився з свого крісла Хакал.

— І це теж. Але з цього виходить, що Грат може не впоратись із своїм планом, на який він так розраховував! І тоді…

Стом погладив її по голові, наче дитину:

— Що тоді?

— Адже я і Грат вирішили одружитися, коли все буде гаразд, коли здійсняться всі його задуми. А от… — Вона затулила долонями очі.

Стом Хакал обережно відвів її руки від обличчя.

— Дурненька моя, невже це найголовніше? Чого варті твої побоювання поряд з тим, що ракета може не підкоритися Гратові, може подати своїм відправникам не ті сигнали, які потрібні нам? Адже тоді напевно виникне сутичка з жителями Третьої планети, які надішлють до нас загони космічних ракет. А це, гадаю, трохи важливіше, ніж твої особисті справи.

— Тату, я не знаю, що кажу… Я все розумію, але у мене в голові все переплуталось… — І вона безнадійно похитала головою.

— Краще скажи мені, донечко, що, зрештою, сталося?

— Ракета уповільнила швидкість… бо на неї вже не впливають магнітні поля, так каже Грат. Отже, вона може проскочити повз район Великих Пустель. Хіба це не жахливо, тату?

— Так, погано, дуже погано, — мовив Стом. — А що з приводу цього каже Грат?

— Він перевіряє магнітне поле потужних генераторів… Незабаром має закінчити…

— А що з ними?

— Можливо, сказав він, їхня потужність замала… Тату, любий, я не знаю остаточно, що трапилося. Не знаю, але мені страшно подумати, що це може негативно вплинути на загальний план і задуми Грата! Зрозумій, я кохаю його, і він кохає мене. І от, саме тепер…

Вона не скінчила фрази. До кімнати вбіг Грат. Мабуть, молодий учений теж дуже хвилювався, але цього не було помітно. Він підійшов до свого стола і натиснув на кнопку зв’язку.

— Комутатор слухає, — мовила жінка.

— Дайте управління генераторами, — коротко кинув Грат. Він був похмурий, і це єдине, що видавало його збудженість. — Керуючий управлінням? Так, це я. Негайно змініть режим генераторів! Так, збільшуйте до граничних меж, кажу я вам! Як ми щойно встановили, ракета має власне магнітне поле, викликане магнетизмом Третьої планети. Що? Так, адже на нашій планеті постійного магнітного поля немає. Думаю, що від цього все залежить. Давайте негайно, я стежитиму за станцією!

Грат полегшено зітхнув. Ні на кого не дивлячись, він пересунув щось на своєму столі. Рисунок, на який досі дивився Стом Хакал, зник. На його місці з’явилося велике світлове табло. Навіть не чекаючи пояснень Грата чи Дольти, Стом одразу зрозумів його призначення.

На табло ясно світилося маленьке зображення ракети-станції. Воно повільно посувалося вздовж хмарної пелени, що оточувала їхню планету. Нижче, за шарами густої атмосфери, було видно район Великих Пустель з встановленими там тепловими рефлекторами. І звідти, знизу, хвилястими смугами позначалися потоки нестерпного жару, які линули крізь хмарний покров — туди, куди мала повернути ракета. Мала повернути під впливом магнітних полів, якби вони діяли…

Грат знову натиснув кнопку зв’язку:

— Увімкніть сюди всю розшифровку радіопередач ракети! — наказав він. Його чоло вкрилося рясним потом. Грат невідривно дивився на світлове табло, на зображення ракети на ньому, — маленьке і немовби таке незначне… Чи змінить ракета напрям, чи вплине на неї вкрай збільшене магнітне поле генераторів? Від цього залежало все!

У кімнаті залунав чийсь голос. Але зрозуміти щось Стом Хакал не міг, бо то були рядки умовних цифр. Проте для Грата і, очевидно, для Дольти ці рядки цифр були цілком зрозумілі, бо молодий учений у такт кивав головою, а Дольта, хоч і була схвильована, легко записувала їх.

Стом, не відриваючись, дивився на цифрове зображення ракети. Він бачив, як воно, повільно посуваючись, наче трохи зміняло свій напрям. І нараз почув голос Грата:

— Міняє! Безумовно, міняє! — Молодий учений вхопив Дольту за плече. — Ти бачиш? Вона знижується!

Справді тепер уже було ясно видно: ракета-станція поступово знижувалась, її наче притягував хмарний покров планети. Стом Хакал відчув, як шалено закалатало його серце. Навіть недосвідченому окові було помітно, що ракета, шлях якої потроху змінювало потужне магнітне поле, ледве помітно повертає вниз — до району Великих Пустель, до теплових рефлекторів.

— Давай, давай! — збуджено шепотів Грат, вслухаючись в той же час у незрозумілі для Стома рядки цифр, що їх і далі називав механічний голос з репродуктора. — Все гаразд, але — давай, давай далі!..

6

І ось ракета впритул наблизилася до хмарного покрову планети, а потім уже стрімкою дугою, дедалі прискорюючи рух, почала проходити шари атмосфери.

Дольта рвучко обійняла Грата за шию:

— Перемога, коханий! Вона мчить до теплових рефлекторів!

Грат мовчав. Напруження з його обличчя не зникало.

— Чому ти мовчиш? — наполягала Дольта. — Адже тут немає ніякого сумніву…

— Зажди, зажди, Дольто! — Грат уважно прислухався до звуків голосу з репродуктора. — Мені важливо знати, що вона тепер передаватиме на Третю планету!

Голос з репродуктора все так само механічно й безстороннє вимовляв рядки цифр. І раптом Грат стрепенувся:

— Тиск — дві атмосфери! Температура — сорок ступенів вище нуля! Вуглекислоти — десять процентів! О, гаразд, хай вона й далі передає такі дані! — проказав він, ніби не вірив ще й сам тому, що говорив голос з репродуктора.

— Грате, це чудово! Це саме те, чого ти бажав, те, що потрібно для безпеки нашої планети! — схвильовано відгукнулася Дольта. — Тату, ти чуєш? Ракета передає по радіо бажані нам сигнали! Усе стало на місце!

Стом Хакал ухопився за бильце крісла, в якому щойно сидів: він відчув раптом, що дуже втомився, і йому хотілося негайно сісти. “Мабуть, я став дуже старий, — подумав він, — погано переношу нервове збудження…” Він чув, як переможно дзвенить голос Грата:

— Тиск — три атмосфери! Температура — п’ятдесят ступенів!

— З кожним кілометром падіння ракети показники збільшуються, так, Грате? Це те, що ти передбачав! — загукала Дольта.

— Тиск — чотири атмосфери! Температура — шістдесят ступенів! — мов не чуючи її, вимовляв молодий учений.

Ракета-станція стрімко падала — і її радіосигнали сумлінно відзначали те, що вона зустрічала на своєму шляху. На тому шляху, який приготував для неї Грат, приготував для того, щоб Хмарна планета могла позбутися можливого космічного нападу.

Цифри лунали далі. І Грат дедалі заспокоювався, з його обличчя зникало напруження. Нарешті, він сказав:

53
{"b":"117431","o":1}
ЛитМир: бестселлеры месяца
Мисс Питт, или Ваша личная заноза
Пещера
Если с ребенком трудно
Семь причин для жизни. Записки женщины-реаниматолога
Далекие миры. Император по случаю. Книга пятая. Часть вторая
Психология спортивной травмы
Мечтай и действуй. Как повзрослеть и начать жить
Орден бесогонов
Коридор