ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Неймовірно, — шепотів Олд-Бой, — щоб генератор уже з перших проб так легко змінював частоту на цих мікрохвилях!..

Олд-Бой повернув ручку конденсатора настроювання в інший бік. Шипіння й потріскування знову змінило тон, тепер вони стали вищі. Прилади відзначали зміну довжини хвилі до одного сантиметра… п’ять міліметрів… трьох… і нарешті, коли ручку конденсатора було повернуто до краю, — до одного міліметра. Один міліметр!..

“Але при такій велетенській частоті хвилі мають цілком віддзеркалюватися від мого металевого рефлектора — анода, — подумав Олд-Бой. — Перевіримо!”

Так, прилади показували, що за рефлектором хвиль немає, що вони концентруються там, куди їх віддзеркалював рефлектор. Хвилі йшли саме в тому напрямі, який наче вказували фіолетові іскри, що відривалися з мідної півдуги контурного витка, виблискували й потім танули в повітрі.

Все це треба як слід з’ясувати, обміркувати, гарячково думав Олд-Бой, поставити добру звукоізоляцію на інфрасирені, бо страшенно заважає вібрація, яку я відчуваю і м’язами, і шлунком, і ніби кожною кісточкою, варто тільки ступити крок до сирени. Вона беззвучна, як на мої вуха, але яка ж то сила, цей інфразвук! Ні, краще поки що триматися подалі від сирени, вирішив Олд-Бой. Добре, що тут немає товаришів, бо ж вони просто злякалися б, особливо Люка і Сашко, які ще не знають про інфразвук…

Здалека на вулиці почувся шум автомобіля, що в цей передранковий час їхав неспішно, повільно чмихаючи й кашляючи старим мотором. Олд-Бой стрепенувся: нараз у нього виникла божевільна думка, скоріше властива пустотливій дитині, а не серйозному дослідникові. Власне, то була навіть не думка, а непоборне бажання, яке він навіть не обмірковував, а просто піддався йому, ані на мить не думаючи про наслідки.

Він швидко посунув стіл з генератором ближче до вікна, підійшов ззаду до генератора і спробував точно розрахувати, на яке місце вулиці впадуть віддзеркалювані від рефлектора коливання. Виходило, зважаючи на напрям фіолетових іскор, що це буде точно посередині проїжджої частини. Олд-Бой, хитро посміхаючись, відрегулював головну лампу генератора, трохи нахилив її. Так, усе гаразд. Тримаючи в руках ручку настроювання, він чекав.

Тим часом гуркіт автомобіля дужчав. Користуючись з того, що в лабораторії була напівтемрява, Олд-Бой визирнув з вікна й глянув туди, звідки під’їжджав грузовик. Ану, спробуймо!

Грузовик, навантажений якимись ящиками, був уже недалеко. Поруч з шофером сидів ще хтось. Автомобіль їхав повільно якраз серединою вулиці.

Секунди тяглися для Олд-Боя наче хвилини. Але ось грузовик доїхав до того місця, де, за підрахунками схвильованого експериментатора, концентрувалися мікрохвилі його генератора. І тієї ж миті машина спинилася. У Олд-Боя похололо серце, він чув, як вилаявся шофер, сказавши Щось про нестачу бензину, як він вискочив з кабіни й підійшов до мотора.

— Ей, що це? — пролунав дуже чіткий в передранковій тиші голос здивованого шофера. — Чого це мене трусить? Ти що, Данило, на стартер натиснув, чи що? Ану, не жартуй!..

Даремно робітник, що сидів у кабіні, виправдовувався, що він і не думав жартувати. Шофер ще дужче лаявся, бо тільки-но торкався металевого капота, як його починало трусити наче від електричного струму.

— Замикання якесь сталося, чи що? — нарешті спробував визначити причину незрозумілого явища розгублений шофер. Він стояв біля автомобіля, не знаючи, що робити, як зарадити справі. Звісно, він не міг знати справжньої причини зупинки і того, що його наче била пропасниця, ледве він торкався залізного капота.

Але за кілька секунд Олд-Боєві стало соромно: люди працюють, десь чекають на цей вантаж, шоферові, мабуть, треба виконати план, а він… він пустує, наче хлопчисько, затримує машину, та ще й завдає шоферові прикрощів. Ні, цього робити не можна! Тільки як же заспокоїти шофера? Ага, ось що!

Він висунувся з вікна й гукнув:

— Гей, приятелю!

Шофер підвів голову:

— Що таке?

— Вам не завадило б прочистити свічку першого циліндра. Правда, правда! У мене самого таке траплялося. Ця, знаєте, чортова свічка бозна-що може витворяти…

— А як я до неї долізу? — спитав шофер. — Не можна торкнутися капота…

— Спробуйте обмотати руку ганчіркою, — порадив Олд-Бой.

Шофер недовірливо взяв од робітника ганчірку і, обмотавши нею руку, обережно торкнувся капота. За цей час Олд-Бой відвернув рефлектор генератора вбік, фіолетові іскри змінили напрям. Він тихенько посміхався.

Шофер одкрив капот без будь-яких утруднень, як і слід було чекати. Зняв свічку, на якій, природно, незалежно від усього іншого, було чимало бруду. Потім поставив її на місце, закрив капот і, сівши в кабіну, легко запустив мотор.

Шофер увімкнув швидкість — і поїхав, здивовано поглядаючи на вікно лабораторії: дивна, мовляв, людина — згори бачить, чому замовк мотор!

А Олд-Бой щиро сміявся. Сміявся і поглядав щасливими очима на генератор, на фіолетове сяйво його лампи і такі ж фіолетові іскри, що зривалися з мідної дуги і танули в повітрі. Але найщасливіші погляди Олд-Бой кидав на папір на столі, на папір, де було записано перші його розрахунки частоти:

— від п’яти сантиметрів

— до одного міліметра!

Так, його новий генератор здатний був давати отакий діапазон частот, та ще з навантаженням інфразвукової модуляції!

Як зачарований, дивився Олд-Бой на ці записи: він може користатися хвилями від одного міліметра до п’яти сантиметрів. Дорогі ж мої друзі, чи зрозумієте ви, що це означає, бурмотів він до неіснуючих співбесідників. Хвиля завдовжки один міліметр означає триста мільярдів коливань на секунду. Цифрами це буде:

— 300 000 000 000.

Хвиля довжиною п’ять сантиметрів — це півтора мільярда коливань на секунду. Зрозуміло?

Цей невеличкий, зроблений на чесному слові генератор міг працювати на хвилях, коливання яких становило від трьохсот мільярдів до півтора мільярда періодів на секунду!

Хіба він мріяв коли збудувати таку казкову, таку неймовірно чудесну установку, що вільно, безвідмовно підкорялася поворотові ручки, що змінювала напругу, — давала б коливання з різницею двісті дев’яносто вісім з половиною мільярдів періодів на секунду!

Мабуть, навіть кароока Люка з усіма її незрівнянними принадами ніколи не бачила таких закоханих поглядів, які кидав на свій генератор цього раннього ранку щасливий Олд-Бой!

3: ТЕПЛО І ВІБРАЦІЯ ВИНИКАЮТЬ ЗСЕРЕДИНИ

Ранок почався так.

Як і завжди, намагаючись якнайраніше потрапити до лабораторії й захопити генератор для власної роботи, — вже о восьмій годині сюди прибігли і Сашко, і Люка, і трохи заспаний Богдан. І всі вони розгублено зупинилися на порозі, бо таке видовище їм довелося бачити вперше.

Адже кожен з них добре пам’ятав, як сердився Олд-Бой за найменшу недбайливість, за будь-яке порушення суворо додержуваної ним чистоти в лабораторії.

— Ви повинні пам’ятати, — чітко й твердо говорив він, вказуючи на якусь майже непомітну плямку, — що біля генератора не повинно бути ані порошинки! Він має працювати бездоганно, а це можливо тільки тоді, коли буде абсолютна чистота.

— Як у хірургічному відділенні лікарні, чи не так? — в’їдливо додавав Сашко. — Щоб не залетіла, боронь боже, якась інфекція… Може і протигази надіти?

— Звісно, це було б непогано, — незворушно відповідав Олд-Бой. — Іронія, друже мій, тут ні до чого. Я вважаю, що й ви, і апаратура — все має бути стерильним, іф ю андерстенд мі, якщо ви мене розумієте! А якщо не розумієте, то я примушу вас бути хоч приблизно такими!

— Стерильними, — незадоволено хмикнув Сашко, але так, щоб Олд-Бой не чув цього, бо тоді він міг розводити ці теревені ще з півгодини. Відпочивати в лабораторії Олд-Бой не дозволяв, примушуючи виходити до кімнати поряд, де стояли канапа й крісла.

Що ж сталося тепер?..

Три експериментатори у свіжих сніжно-білих халатах стояли, розгублені, на порозі лабораторії, поглядаючи то одне на одного, то на довгий стіл, де містився генератор. На столі лежав Олд-Бой, поклавши голову на руки. Ноги він поклав на латунний аркуш, де Богдан опромінював акуратно розкладені продукти. Аркуші якогось рукопису раз у раз здіймалися й опадали від богатирського хропіння.

8
{"b":"117431","o":1}