ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

— Про кого це вам ідеться? — спитав Пін.

— Чи ви його не зустріли? Та ж він тільки-но попрямував по цій стежині до великого шляху. Дивний відвідувач і про дивні речі розпитував. Але, може, краще зайдете до хати? Там побалакати буде зручніше. Знайдеться й краплина непоганого пивка, якщо ви, пане Тук, та ваші друзі забажаєте. [104]

Не було сумніву, що фермер багато чого їм розповість, якщо його не квапити та не заважати, й мандрівники охоче прийняли запрошення.

— А як же собаки? — затурбувався Фродо. Фермер розсміявся:

— Вони вас не зачеплять, доки я не накажу. Гей, Вовчок, Хвацько, Ікло! — гукнув він. — До мене!

Фродо та Сем полегшено зітхнули, коли собаки відійшли, щоб дати їм пройти. Пін познайомив друзів з фермером.

— Ви, мабуть, не пам'ятаєте Фродо Торбинса, — сказав він, — але колись він мешкав у Бренді-Долі.

Почувши прізвище «Торбинс», фермер здригнувся й уп'явся очима у Фродо. «Чи він не згадав оті вкрадені гриби? — подумав той. — Ось зараз як звелить своїм собакам провести мене подалі…» Але фермер тільки потис йому руку.

— Ну, далі вже нема куди! — гукнув він. — Ви — Торбинс? Заходьте ж! Поговорити треба.

Вони увійшли до кухні і всілися біля широкого вогнища. Фермерова дружина принесла величезний джбан з пивом, наповнила чотири містких кухлі. Пиво було чудове, й Пін вирішив, що це цілком винагородить його за те, що не завітав до «Золотого сідала». Сем сьорбнув неохоче: він з дитинства звик не довіряти мешканцям інших чвертей Краю й зовсім не був прихильний до скорої дружби з тим, хто вдарив його хазяїна, хоч би й дуже давно.

Товариство обмінялося кількома зауваженнями щодо погоди й майбутнього врожаю (який обіцяв бути не гіршим, ніж звичайно), господар відставив кухоль і окинув поглядом усіх гостей:

— Отже, паничу Перегрій, чи не розповісте, звідки ви йшли та куди? Чи не до мене гостювати? Тоді як же ви могли пройти непомітно повз наші ворота?

— Та, розумієте… Відверто кажучи, бо ви вже й самі здогадалися, — ми прийшли 3 іншого боку через лани. Але це сталося випадково. Ми заблукали неподалік від Лісового Чертога, бо хотіли зрізати шлях до Переправи.

— Ну, якщо ви поспішали, то краще було б вам іти битим шляхом, — зауважив господар. — Але не в тому річ. Можете гуляти по моїх ланах де заманеться, Піне, та й ви, пане Торбинс, хоч, напевне, гриби ви ще досі полюбляєте, — він посміхнувся. — Так, ваше ім'я я ще не забув! Пам'ятаю, юний Фродо Торбинс був одним з найзапекліших [105] жиґунів Забоччя! Але справа не у грибах, а в тому, що вас тут уже згадували — якраз перед тим, як ви прийшли. Бо про кого, як ви гадаєте, розпитував той чужинець на коні?

Гості налякано принишкли. А фермер вів далі, не поспішаючи, смакуючи цікаву новину.

— Отже, під'їхав він до моїх воріт — ми їх чогось забули замкнути — на здоровезній вороній коняці, та просто до ґанку — сам теж увесь геть чорний, у каптурі, немов не хоче, щоб його впізнали. Що ж йому тут треба, гадаю. Здоровили до нашого Краю рідко приїздять, а вже про таких навіть чутки не було. «Доброго вам ранку! — кажу йому, виходячи на ґанок. — Ця доріжка нікуди далі не веде, і чого б там ви не шукали, краще буде повернутися до великої дороги, скоріше доїдете». А Хвацько підійшов до нього, понюхав, та як завищить, немов його бджола вжалила, хвоста підібгав та й заповз під ґанок; ще довго там скиглив. Дуже це мені не сподобалось. А той тип сидить собі, як опудало. «Я гань був звідти, — каже він і тиця пальцем на захід — через МОЇ лани, розумієте? — Мені потрібен Торбинс». Схилився він до мене, а обличчя не каже — каптур низько насунутий. Мене аж мороз вхопив за плечі. А все одно, не розумів я, чого це чужинець буде нахабно толочити мою землю. «Забирайтеся звідси геть! — кажу. — Та не гайте часу. Ніяких Торбинсів тут немає. Ви не туди дивилися. Повертайтеся до Гобітону, тільки тепер вже по дорозі!» А він мені просто у обличчя сичить: «Торбинса там нема. Він іде сюди. Він десь неподалік. Я бажаю його бачити. Якщо з'явиться, скажи мені, і я привезу тобі золото!» А я йому на це: «Можете не утрудняти себе. Забирайтеся, звідки прийшли, та скоріш, бо по хвилині я усіх собак нацькую!»

Він знов засичав, а може, засміявся. Потім дав остроги своєму коню — та як рушить на мене, я ледь устиг відскочити. Гукнув собак, але він завернув і чкурнув геть — через ворота та по стежці до розпуття, наче вітром його здуло. Ну, що ви на це скажете?.

Кілька хвилин Фродо сидів, дивлячись у вогонь, і гадав, як же йому тепер здолати відстань до Переправи. Нарешті сказав:

— Справді, не знаю, що це все може значити…

— Тоді я вам поясню, — сказав Чудернак. — Не варто вам було зв'язуватися з Гобітоном, пане Фродо! Чудернацький там народ — (Тут Сем завовтузився на стільці і скоса поглянув на нього.) — Але ви завжди були неспокійним хлопцем. Як я почув, що ви від Брендібоків переїхали до [106] старого Більбо, то відразу сказав: лихо йому буде! Повірте мені, все це відгуки давніх пригод Більбо. Гроші він добув, кажуть, невідомо як, у чужих краях. Може, комусь кортить дізнатися, куди поділися золото й діаманти, що були приховані у нього в льоху?.

Фродо промовчав. Здогадливість фермерова його зовсім не звеселила.

— Ну, пане Фродо, — повів далі Чудернак, — я радий, що вам вистачило здорового глузду повернутися до Забоччя. Раджу тут і оселитися. Та не лигайтеся з чужинцями. Тут знайдуться для вас друзі, А якщо ці чорні типи ще спробують сюди лізти, то будуть мати справу зі мною. Скажу, що ви чи вмерли, чи виїхали за кордон, взагалі, щось вигадаю. Й це буде навіть майже правдиво, адже вони, певно, розшукують не вас, а пана Більбо.

— Може, це й слушно, — промовив Фродо, вперто дивлячись у вогонь. Він не хотів зустрічатися поглядом з Чудернаком. А той пильно глянув на нього й сказав:

— Либонь, ви маєте якісь свої плани. Ясна річ, що не випадково дісталися ви сюди відразу після того вершника. Здається, мої новини не дуже вас здивували. Можете нічого не казати, я й сам бачу, що справи ваші кепські. Може, вас турбує, як дійти до Переправи?

— Так, — зізнався Фродо. — Але якщо ми тільки будемо сидіти тут і розважатися, то нічого з того не вийде. Отже, на жаль, нам час іти. Щиро дякую за ласку! Я жахливо боявся вас та ваших собак цілих тридцять років, хоч вам, мабуть, смішно це чути. Тепер жалкую: мав би доброго друга. А ще шкода, що треба так скоро розлучатися. Але я постараюся повернутись.

— Ласкаво просимо у будь-який час, — сказав Чудернак. — Але я маю пропозицію. Вже вечір, час вечеряти — адже ми лягаємо відразу після заходу сонця. Якщо сядете з нами до столу, нам буде дуже приємно!

— Так само й нам, — відказав Фродо. — Але боюся, що ми не можемо собі цього дозволити. Навіть якщо негайно підемо, то вряд чи засвітла встигнемо до Переправи.

— Та стривайте, дайте ж мені сказати! Я саме намагався запропонувати: по вечері я запряжу своїх коників і відвезу вас усіх до Переправи. Це збереже вас від зайвої втоми, а можливо, й від чогось гіршого.

Фродо подякував і згодився, на велику втіху Піна й Сема. Сонце закотилося за пагорби, й надворі вже сутеніло. До кухні увійшли двоє синів та три дочки Чудернака, [107] накрили стіл до вечері. Зібралися гобіти-робітники з ферми, розвели вогонь у печі, запалили свічки. Господиня, тітонька Чудернак, снувала туди-сюди, й незабаром за стіл сіло чотирнадцятьдцців, а було там досхочу пива, та величезне блюдо грибів з шинкою, та чимало всілякої пожив-ної сільської їжі. Собаки лежали біля вогнища і хрумтіли кістками, що для них вийняли з юшки.

Коли все під'їли, фермер із синами вийшли на двір. При світлі ліхтаря вони викотили фургон і почали запрягати коників. Було вже поночі, коли гості вийшли з господи. Вони поклали свої торби до фургона, потім залізли туди й самі; фермер сів на передок і підхльоснув двох кремезних поні. Дружина його стояла у смузі світла, що падало з прочинених дверей.

— Обережніше там, старий! — сказала вона. — Не сперечайся з чужинцями та повертайся швидше!

26
{"b":"121077","o":1}