ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

— Два тижні! — зітхнув Фродо. — За такий час будь-що може трапитись.

— Все може бути.

Вони ще трохи постояли мовчки на верхівці, дивлячись на південь. Саме там, серед цієї гірської пустелі, Фродо вперше сповна відчув свою безпорадність та беззахисність. Він гірко пожалкував, що доля примусила його покинути тихий, милий Край. Він глянув на ненависну дорогу в бік дому, на захід, і раптом помітив дві чорні цятки, що повільно [201] повзли з того боку. В той же час йому впали в очі три інших цятки, що рухались назустріч тим. Він скрикнув і схопив Блукача за руку.

— Дивись! — сказав він показуючи униз.

Блукач зразу ж упав на землю позаду зруйнованої стіни і притис Фродо до себе. Меррі сам розпластався поряд.

— Що там? — прошепотів він.

— Не знаю, але чекаю найгіршого, — відповів Блукач.

Вони обережно визирнули у щілину між двома щербатими каменями. Денне світло притьмарилось — зі сходу наповзли хмари, сонце, вже готове до спочинку, сховалося за ними. Чорні цятки на дорозі бачили усі троє, й хоч гобіти не могли роздивитися подробиць, вони не мали сумніву, що там, біля підніжжя гори, збираються Чорні Вершники.

— Так, — підтвердив Блукач, чиї очі були гострішими, — ворог поблизу!

Вони поспіхом збігли по північному схилу до своїх товаришів.

Сем та Перегрій за цей час устигли розвідати й лощину, й навколишні схили, знайшли неподалік джерело з чистою водою, а навколо нього — відбитки ніг: хтось стояв там не більше ніж два дні тому. У самій западині знайшлися свіжі сліди багаття та інші ознаки тимчасової стоянки, а на краю її, за купами кам'яних уламків, Сем знайшов ретельно складений невеликий запас хмизу.

— Цікаво, чи не Гандальф тут ночував, — сказав він Піну. — Якщо хтось усе це склав тут, то, мабуть, збирався повернутися?

Блукача дуже зацікавили ці знахідки. Він відразу ж пішов до джерела роздивитися сліди.

— Треба було мені відразу все оглянути, — сказав він, повернувшись. — Сем з Піном затоптали м'яку землю і все зіпсували. Тут недавно побували Слідопити. Це вони зібрали хмиз. Але є й зовсім свіжі сліди, які не вони залишили. Хтось ходив тут день чи два тому у важких чоботах — один або декілька, точно не скажу, але здається, що ніг, узутих в чоботи, було не дві, а багато. — Він похитав головою й замислився.

Гобіти відразу ж згадали Вершників, у плащах і високих чоботах. Якщо вони побували тут, то чим швидше Блукач поведе їх звідси, тим краще. Як тільки виявилося, [202] що ворог лише за кілька миль, Сем відчув, що западина йому вже не подобається.

— Може, заберемося геть звідси, та якнайшвидше, а, пане Блукачу? — нетерпляче спитав він. — Зараз уже пізно, а у цій тарілці мені якось ніяково.

— Ясна річ, треба швидко рішати, що робити, — сказав Блукач і, подивившись на небо, щоб визначити час та погоду, додав: — Так, Семе, мені тут теж не до вподоби, але, скільки я пам'ятаю, нічого кращого поблизу не знайдеться, а далеко не підемо, бо вже ніч близько. Тут нас принаймні не видно здалека, а якщо вирушимо, шпигунам буде легше помітити нас. Єдине, що ми в змозі зробити, — це змінити напрям. По цей бік Тракту місцевість всюди однакова, й за горами теж — пласка, гола рівнина на багато миль. А на південь, за Трактом, густі зарості. Хоч за дорогою і слідкують, доведеться ризикнути й перейти її.

— А Вершники мають зір? — спитав Меррі. — Розумієш, досі вони все нюхали, у всякому разі вдень, якщо не помиляюсь. А ти звелів нам ховатися, коли побачив їх далеко унизу, і тепер кажеш, буцімто нас помітять, якщо ми підемо?

— Я дозволив собі зайву безтурботність на верхівці,- сказав Блукач. — Прагнув знайти який-небудь знак Гандальфа, але не варто було підійматися утрьох і так довго стояти там. Адже чорні коні бачать гарно, й Вершники можуть використовувати інших тварин чи людей — пригадайте Бригору. Самі вони здатні здалека уловлювати запах живої крові — її вони одночасно ненавидять і вічно жадають; до того ж, хоч удень вони не мають звичайного зору, але ми немов відкидаємо тіні у їхній свідомості, які зникають лише на сонці опівдні. А ось у темряві вони бачать багато того, що не бачимо ми, й тоді вони найнебезпечніші. Є також дещо… Крім зору та нюху, ще інше… Чи пам'ятаєте, як ми відчули тривогу, коли тільки прийшли сюди, раніше, ніж побачили їх? А вони теж чують нас, тільки гостріше. До того ж, — додав він, знижуючи голос, — їх вабить Перстень.

— Та чи є в нас хоч який-небудь вихід? — Фродо озирався, мов зацькований. — Якщо підемо — нас побачать! Якщо залишимось — я притягну їх сюди!

Блукач поклав руку йому на плече.

— Ми ще маємо надію. З тобою друзі. У нас є хмиз для вогнища, і це вже добре. Ані притулку, ані захисту тут не [203] знайдеш, але вогонь замінить і те, й інше. Саурон вміє використовувати вогонь для своїх чорних справ, як використовує і все на світі, але Вершники вогню не люблять і бояться тих, хто ним володіє. Вогонь буде нашим другом у цій глушині.

— Ой, не знаю, — промимрив Сем. — Як на мене, це найкращий спосіб означити: «Ми тут!» А ще можна покричати!

У найнижчому; затишному куточку западини вони розклали вогнище і приготували вечерю» Тіні подовшали, повітря захололо. Всі несподівано відчули звірячий апетит — адже з самого ранку нічого не їли, — але не наважилися з'їсти зайвого. Попереду на них чекали пустельні землі, населені лише звіротою та птахами; покинуті всіма розумними племенами. Зрідка приходили туди з-за гір Слідопити, але їх було замало и вони не оселялись надовго; бували також — ще рідше — тролі, що спускалися з північних долин Імлистих Гір, але зустріч з ними нічого доброго не провіщала. Тільки на Тракті можна було зустріти звичайних мандрівників, здебільшого гномів, але вони завжди поспішали у своїх справах, й сторонні не одержали б від них ані допомоги, ані доброго слова.

— Не знаю, як нам заощадити запаси, — бідкався Фродо. — Останнім часом ми все розподіляли без лишку, та й зараз не розкошуємо, але якщо попереду два тижні ходу або й більше, то виходить, що ми собі надто багато дозволяли.

— У лісі їжа знайдеться, — заперечив Блукач. — Ягоди, коріння, зілля, а на крайній випадок я можу щось уполювати; Поки не настань зима, голоду можна Не боятися. Але добування їжі — довга і втомлива робота, а нам треба поспішати. Отже, затягніть пояси та сподівайтеся на майбутні бенкети у домі Елронда!

Чим темніше, тим холодніше ставало на горі. Визирнувши з-за краю западини, вони нічого не бачили, крім сірої землі, та й та швидко зникала у ночі. Небо знов очистилося, на ньому з'явилися й замиготіли зірки. Фродо та його товариші скупчились Навколо вогню, загорнувшись у всі теплі речі та ковдри, які знайшлися; а Блукач тільки накинув плащ і сидів віддалік, задумливо посмоктуючи люльку.

Коли настала ніч і багаття добре розжеврілося, він почав розповідати різні історії, щоб розважити їх та заспокоїти. [204]

Слухаючи легенди про стародавні племена, про людей та ельфів, про добрі та злі вчинки минувшини, гобіти мимохіть замислилися, скільки ж років Блукачу та де він міг навчитися всього того.

— Розкажи про Гіл-Гелада, — попрохав раптом Меррі, коли Блукач скінчив оповіщання про ельфійські королівства. — Чи ти; знаєш ще якусь частину тієї балади, яку сьогодні пригадав Сем?

— Знаю, — відповів Блукач і Фродо теж знає, бо ця історія близько його стосується.

Меррі й Пін скоса глянули на Фродо, але той дивився на полум'я.

— Я знаю лише трохи та й то від Гандальфа, — сказав Фродо. — Гіл-Гелад був останнім з великих ельфійських володарів Середземдя. «Гіл-Гелад» їхньою мовою означає «Зоряне світло». Разом з Еленділом, другом ельфів, він пішов війною на…

— Досить! — перехопив його Блукач. — Не варто говорити про це, коли слуги Ворога так близько. Якщо дійдемо до дому Елронда, там зможете почути все з початку до кінця.

— Гаразд, тоді ти розкажи ще щось про давнину, — попрохав Сем, — про ельфів за часів їхнього розквіту. Дуже хочеться почути про ельфів, бо ця темрява серце гнітить!

52
{"b":"121077","o":1}