ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Доктор Х и его дети
Лампёшка
Маги без времени
Проклятая
Расширить сознание легально
Взрывной подкаст. Как создать успешный проект от идеи до первого миллиона
Игрушка демона
Факультет форменных мерзавцев
Голливуд: оружие массового поражения
A
A

— Що ж ти намагаєшся робити? — запитав Пін, анітрохи не злякавшись настовбурчених брів мага.

— Стукати в двері твоєю головою, Переґріне Тук, — пробурмотів Гандальф. — Але якщо це її не похитне і до мене не приставатимуть з дурними питаннями, я закляття пригадаю. Колись я знав усі заклинання мовами ельфів, людей і орків і міг би легко пригадати хоч би й цілу сотню. Але всі їх перебирати не знадобиться, і не доведеться звертатися до Гімлі за словами таємної мови гномів, якої вони нікого не навчають. Таємне Слово, які Напис на арці, було ельфійським — в цьому я не сумніваюся.

Маг знову підійшов до стіни і, злегка торкнувшись патерицею срібної зірки під зображенням ковадла, владно вимовив:

Аннон еделлен, едро хі-емман!
Феннас неготрім, ласто бет ламман!

Срібні лінії трохи поблякли, але камінь не здригнувся.

Багато разів повторював Гандальф ці слова, змінюючи порядок, вставляючи нові. Потім він спробував інші заклинання, одне за одним, промовляючи їх то тихіше, то гучніше, то швидше, то повільніше. Затим став перебирати окремі ельфійські слова. Нічого не виходило. Стрімчаки громадилися вночі, загорялися численні зірки, подув холодний вітер, а ворота Морії лишалися зачиненими.

І ще раз Гандальф наблизився до стіни і, піднявши руки, став вимовляти слова все більш гнівно й владно, і вигукнув: «Едро, едро!», ударяючи по каменю патерицею. «Відчинись, відчинись!» — твердив він усіма мовами, що коли-небудь лунали на заході Середзем'я, потім відкинув патерицю і, замовкнувши, опустився на камінь. [325]

У цю хвилину вітер доніс здалека виття вовків. Поні Біля підстрибнув з переляку, Сем став його заспокоювати, шепочучи щось прямо у вухо.

— Дивися, не випусти його! — сказав Боромир. — Схоже, він нам ще знадобиться, якщо лише вовки до нас не доберуться. До чого ж мені огидна ця мерзотна калюжа!

Підхопивши із землі великий камінь, він жбурнув його далеко в темну воду. Камінь зник із слабким сплеском, але в ту ж хвилину щось зашипіло, забулькотіло, поверхня води пішла колами, і кола повільно змістилися до підніжжя скель.

— Навіщо ти так, Боромире? — сказав Фродо. — І мені тут неприємно й навіть страшно, не знаю, від чого; не вовків я боюся і навіть не темряви за воротами — я боюся цього озера. Не каламуть його.

— Скоріше б ми вже звідси куди-небудь пішли! — зітхнув Меррі.

— Чому ж Гандальф так зволікає? — дивувався Пін. Гандальф не звертав на них уваги. Він сидів, схиливши голову, чи то у відчаї, чи то напружено замислившись. Смутне виття вовків почулося знову. Кола на воді все поширювалися, підбиралися ближче і кілька разів уже накочували на берег.

Зненацька маг підскочив з гучним сміхом, примусивши всіх здригнутися:

— Зрозумів! Зрозумів! Ну ясна річ! Надзвичайно просто, як і будь-яка загадка, коли дізнаєшся про розгадку!

Підібравши палицю, Гандальф став під стіною й дзвінко крикнув: «Меллон!» Зірка коротко спалахнула й згасла. На стіні безшумно проявилися обриси величезних воріт, хоча до того не було ані щілини, ані дірочки. Повільно розділилися вони посередині й стали відчинятися назовні, п'ядь за п'яддю, доки обидві стулки не торкнулися скелі. У отворі з'явилися сходинки, які круто ішли нагору, у темряву густішу, ніж ніч. Вражені Хранителі дивилися на це, широко розплющивши очі.

— Я усе ж таки помилявся, — пояснив Гандальф, — і Гімлі теж. 3 нас один Меррі намацав вірний шлях: таємне слово було видно — в напису на арці! Перекласти його слід було так: «Скажи слово «друг» і увійдеш». Промовляєш це слово ельфійською, і ворота відчиняються! Зовсім просто. Надто просто для знавця заклинань у наш неспокійний час. Ті дні були щасливішими… Ну, а тепер підемо! [326]

Гандальф переступив поріг і торкнувся першої сходинки. Але в цей момент події звалилися на них лавиною. Хтось ухопив Фродо за кісточку; він із зойком упав. — Поні Білл перелякано заіржав, крутнув хвостом, рвонувся геть берегом озера і миттєво щез у темряві. Сем кинувся за ним, але, почувши крик Фродо, повернувся, плачучи й лаючись. Інші, обернувшись, завмерли: вода в озері кипіла, наче від південного кінця його пливла ціла армія змій.

З води висунулося, звиваючись, довге щупальце, сяюче блідо-зеленим світлом, — це воно вхопило Фродо чіпкими пальцями за ногу й тягло до води. Сем, упавши на коліна, хлиснув щупальце своїм кинджалом.

Пальці розчепилися, Сем потягнув Фродо у ворота, кличучи всіх на допомогу. З води простягайся інші щупальця, не менше двадцяти. Темна вода клекотіла, курилася смердючою парою.

— Усі до воріт! Нагору сходами! Мерщій! — крикнув Гандальф, і Хранителі, оговтавшись від заціпеніння, яке скувало всіх, крім Сема, поспішили слідом за магом увійти у ворота.

І дуже своєчасно. Сем і Фродо ледве здолали кілька сходинок, а Гандальф лише почав підніматися, коли чіпкі щупальця перетнули вузьку смужку берега й заходилися лазити по стінах та воротах. Одна така «змія» полізла через поріг, поблискуючи в світлі зірок. Гандальф зупинився й обернувся. Можливо, він підбирав слово, щоб закрити ворота, але воно не знадобилося: велика кількість кінцівок, звиваючись, схопилася за стулки воріт і з жахливою силою зачинила їх. Стулки з гуркотом зійшлися, розбудивши луну, і світло зникло. Крізь камінь доносилися глухі удари й тріск.

Сем, чіпляючись за руку Фродо, сповз на сходинку в чорній темряві.

— Бідний, бідний Білл! — промовив він придушеним голосом. — Бідолашний… Вовки, змії!.. Змії для нього — це вже занадто. Але мені довелося обирати, пане. Я повинен був іти з вами!

Вони почули, як Гандальф спустився назад до дверей і вдарив по них патерицею. Каміння загуло, сходи задрижали, але ворота не піддалися.

— Кепська справа! — сказав маг. — Шляху назад ми вже не маємо. Залишається лише знайти вихід — по той бік гір. Судячи із звуків, зовні накидали валунів, а дерева [327] вирвали з коренем і ними заклинили ворота. Шкода — красиві були дерева, росли так довго…

— Я відчував, що: поруч є щось жахливе, з моменту, як ступив ногою у воду, — промовив Фродо. — Але хто це був чи були?

— Не знаю. Та всі ці щупальця прямували до однієї мети. Якась тварюка прокралася, а може, її вигнали з темних підгірних вод. Там, у проваллях землі, мешкають істоти більш давні й бридкі, ніж орки…

Про те, що ця тварюка, хто б вона не була, з усього загону потяглася за Фродо, Гандальф пригадувати не став.

Боромир тихо пробурмотів кілька слів, але кам'яні склепіння посилили звук до хрипкого шепоту, і всі почули:

— Провалля землі! І туди ми прямуємо, хоча я проти… Хто поведе нас тепер у цій мертвій темряві?

— Я поведу, — сказав Гандальф, — і Гімлі мені допоможе. Стежте за моєю патерицею!

Маг високо здійняв патерицю — на її кінці зайнялося слабке світло — і покрокував крутими сходами. Широкі сходи добре збереглися, рівно дві сотні сходинок; вони перейшли у склепистий коридор з рівною підлогою.

— Давайте присядемо тут, на площадці, і поїмо, якщо вже їдальні немає! — запропонував Фродо. Він уже оговтався від перенесеного переляку й тепер відчував страшенний голод.

Пропозицію було схвалено всіма. Присіли на верхніх сходинках, ледь розрізняючи неясні постаті друзів у напівтемряві; після їжі Гандальф дав кожному втретє по ковтку рівевделльського питва.

— Боюсь, мирувару надовго не вистачить, — сказав він, — але Після сьогоднішніх подій без нього не обійтися. А доки дійдемо до виходу — якщо тільки нам дуже пощастить, — то й залишок увесь використаємо. Будьте обачні й з водою теж. У Морійських копальнях багато джерел та колодязів, але їх чіпати не можна. Нам може не випасти нагоди наповнити бурдюки й фляги, доки не спустимося до Маревої Долини.

— Скільки ж триватиме перехід? — запитав Фродо.

— Не можу сказати. Це залежить від багатьох причин. Але якщо правильно підемо, не заблукаємо й не потрапимо до якоїсь пастки, знадобиться три або чотири переходи. Від Західних воріт до Східних — не менше сорока миль по прямій, а шлях може й дуже кружляти. [328]

84
{"b":"121077","o":1}