ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Гандальф замовк і перегорнув кілька сторінок.

— Тут ще немало схожих записів, досить недбалих і дуже пошкоджених, — сказав він потім, — при такому освітленні я розібрати їх не зможу. До того ж багатьох сторінок бракує: тут одразу йде цифра «5», треба розуміти, рік п'ятий… Ну ж бо, подивимось… ні, занадто вже вони подрані й забруднені. Нічого не прочитаєш. На сонці вийшло б краще. Зачекайте! Ось тут щось інше: крупний, чіткий почерк, а літери ельфійські.

— Це, мабуть, рука Орі, - припустив Гімні, зазирнувши магу через плече. — Він умів писати швидко й красиво та любив ельфійський алфавіт.

— Боюсь, що цим красивим почерком йому довелося записувати сумні новини. Перше ж розбірливе слово — «скорбота», решту рядка відірвано, видно тільки «.. чора» — мабуть, «вчора». Далі так: «вчора, десятого листопада, Балін, правитель Морії, загинув у Маревій Долині. Він вирушив помилуватися Дзеркальною Заводдю, і орк, що ховався за каменем, підстрелив його. Ми вбили орка, але ще багато… зі сходу Срібною Струною». Край сторінки поплямований, нічого не розібрати, а ось тут написано: «ми зачинили ворота» і ще: «зможемо утримати їх довго, якщо…», «жахливий», «страждати». Бідний Балін! Свій новий титул він носив лише п'ять років. Хотів би я знати, що трапилося далі, але розбиратися нам нема коли. Візьмемо останню сторінку… — він помовчав і зітхнув: — Невеселе читання! Боюся, їх спіткав жорстокий кінець. Слухайте: «Ми не можемо вибратися. Ми не можемо вибратися. Вони захопили Міст і Другу залу. Там загинули Фрор, Лоні й Налі». Наступні чотири рядки геть затерто, видно лише: «…пішли тільки п'ять днів тому». Останні рядки: «Вода підійшла впритул до Західних воріт. Житель вод утягнув Оїна. Ми не можемо вибратися. Кінець близько…» і ще: [340]

«Барабани, барабани в глибинах»… Дивно, про що це? Останні слова нашкрябано ельфійською, будь-як: «Вони йдуть!». І більше нічого нема… — Гандальф замовк і поринув у роздуми."; Усім Хранителям зробилося раптом чомусь страшно і несила залишатися в Літописній палаті.

— «Ми не можемо вибратися», — пробурмотів Гімлі. — Нам пощастило, що вода в запруді трохи опустилася і Водяний спав на південному кінці…

Гандальф підняв голову й озирнувся.

— Вони прийняли останній бій, мабуть, біля обох дверей. Але на той час їх уже небагато лишилося. Так закінчилася спроба повернутись до Морії — відважна, але нерозумна. Час ще не настав. Ну, а тепер, на жаль, нам пора прощатися з Баліном, сином Фундіна. Тут буде він спочивати, у чертогах своїх пращурів. Літопис ми заберемо і уважно дослідимо пізніше. Візьми його, Гімлі, і збережи, щоб при можливості передати Даїну. Глибокого горя завдасть йому ця повість, але він мусить прочитати її. Тепер час вирушати! Ранок уже закінчується.

— Куди ми прямуємо? — запитав Боромир.

— Назад до зали. Ми не дарма заходили сюди: я знаю тепер, де ми. Якщо тут, як казав Гімлі, Літописна палата, та зала, очевидно, — Двадцять перша з Північної сторони. Тому нам треба йти під східну арку й дотримуватися напрямку вниз і праворуч, на південь. Двадцять перша зала — це, здається, Сьомий рівень, тобто на шість ярусів вище воріт. Вертаймося до зали!

Не встиг Гандальф договорити, як раптом з глибин донісся громовий удар: «Брумм!» — і камінь під ногами мандрівників здригнувся. У тривозі кинулися вони до дверей. Брумм! Брумм! — розкотилося знову, наче чиїсь величезні руки перетворили печери Морії на дивовижний барабан. Тут же, наче луна, у сусідній залі заревів великий ріг, йому відгукнулися здалеку маленькі ріжки й хрипкі крики. Почулося тупотіння багатьох ніг.

— Вони йдуть! — вигукнув Леголас.

— Ми не можемо вибратися, — відгукнувся Гімлі.

— Пастка! — крикнув Гандальф — Ех, не можна було зволікати! Ось ми й попалися, так само, як гноми до нас! Але з ними не було мене. Ще подивимося… [341]

Брумм-ррок! Брумм-ррок! — загримів барабан, і стіни затрусилися.

— Зачиніть двері та вбийте клина! — звелів Арагорн. — І не кидайте речі, доки зовсім не припече — ми ще можемо прорватися!

— Ні, - заперечив Гандальф, — не можна закупорюватися тут. Залиште східні двері відчиненими! Якщо вдасться, підемо туди!

Ще один хрипкий сигнал рога, пронизливе вищання. Тупотіння й брязкіт металу було чутно вже в коридорі. Хранителі оголили мечі. Гламдринг спалахнув блідим світлом, заблищало лезо Жала. Боромир натиснув плечем на західні двері, але Гандальф підбіг до нього:

— Стривай! Не закривай поки що! — і, розпрямившись на весь зріст, крикнув: — Хто прийшов сюди тривожити спокій Баліна, правителя Морії?

Пролунав вибух брутального сміху, наче каміння обвалилося в колодязь; його перекрив низький владний голос. Барабани в глибинах усе гриміли: брумм-рок, ррок. Гандальф метнувся до дверей і просунув патерицю у вузьку щілину. Сліпуче світло залило палату і ближній коридор. Просвистіли стріли; маг спритно відскочив убік.

— Там орки, багато орків. Є й особливо люті, рослі, з мордорського племені Уруків, і ще хтось, мабуть, великий печерний троль, а може, й не один. Вони поки що зволікають, але вийти нам не дадуть.

— А якщо підійдуть і до других дверей, кінець надії, - додав Боромир.

— Там зовні поки що тихо, — сказав Арагорн, що стояв біля східних дверей. — Сходи одразу за порогом, і точно не з'єднуються із залою. Але не варто бігти туди наосліп з погонею по п'ятах. Зачинити двері не можна — ключа загублено, замок поламано, а відчиняються вони всередину. Треба спершу якось затримати ворога. Нехай бояться надалі Літописної палати! — похмуро закінчив він, погладжуючи долонею клинок Андріла.

У коридорі гучно затупотіли. Боромир, напружившись, зачинив двері й забив у щілину замість клина уламки мечів і шматки дощок. Хранителі відійшли на дальній кінець кімнати. Але тікати поки що не було можливості. У двері вдарили так, що вони затряслися й стали повільно відчинятися; клини вискакували один по одному. Величезна [342] лапа, темна, у зеленуватій лусці, просунулася до шпарини угорі, а знизу показалася пласка безпала ступня. Зовні стояла мертва тиша.

Боромир замахнувся й з усієї сили рубонув по вкритій лускою лапі, але меч, задзвенівши, відскочив і випав з його руки; на лезі лишилися щербини.

Раптом, на власний подив, Фродо відчув приплив гніву. «За Гобітанію!» — вигукнув він і, підскочивши до дверей, простромив Жалом огидну ногу. Чудовисько завило, нога відсмикнулася, ледь не вирвавши Жало з руки Фродо; чорні краплі з клинка впали на підлогу, задимилися. Боромир натиснув на двері й знову зачинив.

— Гобітанія відкриває рахунок! — вигукнув Арагорн. — Гобіт вміє жалити. Добрий клинок у тебе, Фродо, син Дрого!

У двері вдарили раз, потім ще й ще — били молоти, бив таран. Зі скрипінням, повільно стали вони піддаватися; щілина все збільшувалася, крізь неї пустили стріли, але вони, поціливши в північну стіну й нікого не зачепивши, упали на підлогу. Тоді засурмив ріг, орки затупотіли і стали по одному вриватися до палати.

Скільки було ворогів, Хранителі не лічили. Орки лізли й лізли, але їх невдовзі збентежила сила опору. Двом Леголас простромив стрілами горлянки, третього, який стрибнув на могилу Баліна, зарубав Гімлі. Боромир і Арагорн поклали багатьох. Коли кількість забитих перевищила дюжину, орки з верещанням відступили, залишивши захисників Літописної палати неушкодженими, якщо не рахувати подряпини поперек лоба в Сема. Швидко присівши, він врятувався від загибелі, а сам звалив свого супротивника-орка відчайдушним ударом арнорського кинджала. І такий вогонь палав у його карих очах, що й Піскун-млинар, якби довелось йому це побачити, поспішив би забратися геть.

— Тепер час! — крикнув Гандальф. — Рушаймо, поки троль не повернувся!

Але не встигли вони відійти, Пін і Меррі не ступили ще на сходи, коли ватажок орків, величезний, майже людського зросту, у чорній броні з голови до п'ят, увірвався до Палати; за ним у дверному прорізі скупчилися його вояки. Широка пласка пика, розкосі очі палають, наче жарини, червоний язик звішується з пащі… Він розмахував довгим списом; великим щитом відбив удар Боромира, відтіснив [343] його й жбурнув на землю. Арагорн заніс меча, але орк гарчнув під його руку зі спритністю змії, що нападає, прослизнув поміж Хранителями і метнув списа прямо в груди Фродо. Спис прошив правий бік і прикував Фродо до стіни.

88
{"b":"121077","o":1}