ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

“ЗДАЙТЕ ЗБРОЮ!”

Руднєв узяв альбом для зарисовок і попрямував до “кам’яного мішка”. Він увійшов у каземат і довго оглядав склепіння, що грізно нависло над ним.

Похитавши головою, майор вибрався з кам’яної пастки і рушив на головне подвір’я. Тут, біля газону навпроти групи храмів, він побачив Кортеца і Джейка. “Потомок великого конквістадора” фотографував храми; Джейк неуважно стежив за ним, час від часу позираючи на будинок контори музею. Він когось чекав.

Руднєв підійшов до них і теж почав уважно розглядати храм.

— Красивий собор! — сказав він.

— Так… — недбало відповів Джейк. — Ми його старанно доглядаємо.

— Його в п’ятнадцятому столітті побудував російський архітектор Прохор Ростовський, — милуючись величним храмом, мовив Руднєв. — Я хочу зарисувати його куполи.

— Будь ласка, — байдуже відповів Джейк і знову подивився на двері контори.

Звідти вийшла Тася, озирнулась, побачила Руднєва і попрямувала до нього. Вона поспішала і була явно чимось схвильована. Підійшовши до майора, Тася сказала:

— Товаришу Єланський! Вас просить директор музею.

Руднєв захлопнув альбом і рушив до контори. Тася пішла поруч з ним і тихо, швидко заговорила:

— Щойно я чула, як сторож запропонував професорові Стрілецькому оглянути один нікому не відомий хід у підземелля біля Кузнецької башти. Він сказав йому, що цей хід веде в підземний тайник, споруджений ще за часів Івана Грозного. — Тася знизила голос до шепоту: — Невже він вирішив відкрити свою таємницю?

Не дивлячись на неї, Руднєв так само тихо відповів:

— Не відходьте від професора ні на крок… Мабуть, це саме на нього готується замах… У фортечній стіні є пастка… Там засів Волошин…

В цей час з контори виповз похмурий сторож, а потім професор Стрілецький. Побачивши Тасю, він помахав їй рукою:

— Я скоро повернуся, Тасенько!

— Ідіть з ним… — наказав Руднєв. — Як тільки він увійде в каземат у фортечній стіні, негайно тягніть його назад…

Тася нічого не зрозуміла, але розпитувати було вже ніколи. Вона підбігла до професора і пішла поруч з ним. Руднєв бачив, як Стрілецький зупинився і щось сказав сторожеві. Той байдуже подивився на Тасю і, знизавши плечима, побрів до фортечної стіни…

Руднєв озирнувся: Кортец спокійнісінько фотографував церкви, а Джейк, не звертаючи уваги на Стрілецького і сторожа, щось пояснював Кортецу.

— Цікаво… — тихо промовив Руднєв і, увійшовши в коридор контори, продовжував через щілинку стежити за Кортецом та Джейком.

Через п’ять хвилин він вийшов з контори і знову попрямував до “туристів”.

— У мосьє чудовий смак, — сказав майор. — Якщо він не заперечує, я малюватиму все, що він фотографує.

Джейк переклав Кортецу слова “художника”.

— О! Маніфік! Сіль ву пле, маестро! — жваво вигукнув Кортец.

— Чи ви звернули увагу, мосьє, що всі куполи он того храму різьблені? — ввічливо спитав “художник”.

Джейк переклав.

— Мене захоплює ця асиметрія! — щиро вигукнув Кортец. — Вона ріднить російське мистецтво з мистецтвом варварів восьмого-дев’ятого століть. Я бачив у Франції їх капели.

— Я віддаю перевагу геометричній пропорції готики над самобутнім мистецтвом варварів, — відповів Руднєв, швидко накидаючи контур шишкоподібного купола церкви.

Джейк заглянув у його альбом:

— Ви чудово малюєте.

— Я любитель, — скромно відповів Руднєв.

Роблячи зарисовки, він крадькома стежив за Кортецом і Джейком. Останній і не думав іти за сторожем та професором, але час від часу він все ж неспокійно позирав у той бік, куди сторож повів Стрілецького. Кортец був цілком захоплений фотографуванням.

Минуло хвилин двадцять. Раптом у воротях показалася Тася. Вона підбігла прямо до Руднєва і, відкликавши його вбік, повідомила:

— Сторож привів нас з професором у ту кам’яну нору, де ці… — вона кивнула на Джейка і Кортеца, — говорили тоді з стариком. Він звелів нам чекати, а сам кудись зник… Я сказала професорові, що це пастка і мало не силоміць витягнула його з каземату.

— А сторож? — швидко спитав Руднєв.

— Волошин затримав його десь угорі, на стіні, — схвильовано мовила Тася.

Вона й досі не розуміла всього того, що сталося з нею та професором.

— Ну? І де він тепер? — нетерпляче допитувався Руднєв.

Джейк і Кортец без церемоній підійшли до Руднєва.

— Там щось трапилося, дівчино? — спитав Джейк.

Але Тася відповіла не на його запитання, а на запитання Руднєва:

— Сторож вбіг в усипальню князів Бєльських, заперся на залізний засув і не виходить.

— Мені треба перезарядити касети, пане Богемський, — сказав Кортец і, круто повернувшись, попрямував до надвратної церкви.

Джейк пішов за ним.

— Скажіть Волошину, хай не відходить від усипальні ні на крок! Біжіть! — кинув Руднєв Тасі і швидкою ходою догнав Кортеца та Джейка.

— Хвилинку, панове!

Закордонні гості зупинилися і стривожено перезирнулись.

— Тільки що біля фортечної стіни було вчинено замах на життя професора Стрілецького… — сказав Руднєв, пильно дивлячись на Джейка.

— А нам яке до цього діло, товаришу художник? — сердито відказав Джейк. — Зверніться до міліції.

— Міліція вже тут, — мовив Руднєв і показав Джейку своє посвідчення. — Я майор держбезпеки Руднєв. Прибув з Москви стежити за вами.

Джейк швидко оглянувся навкруги. Руднєв зрозумів.

— Монастир оточений, “товаришу Богемський”… Але вчора вночі, коли ви так старанно вовтузилися з каменем, я був тут сам… А зараз пред’явіть ваше командировочне посвідчення.

Кортец з розчарованим виглядом дивився на пишний кущ бузку. Джейк нехотя подав Руднєву своє посвідчення і, розгублено моргнувши зеленими повіками, сказав:

— Тут якесь непорозуміння, товаришу майор. Руднєв уважно оглянув документ:

— Добре зроблено… — Він звірив підпис з якоюсь заявою. — І підпис Тараканцева нормальний… Ми добралися до нього, і йому довелося нам розповісти все…

Джейк мовчав.

— Здайте зброю, панове! — промовив Руднєв і додав, насмішкувато дивлячись на Кортеца: — Думаю, що ви мене розумієте і без перекладача, мосьє Кортец. До появи в цьому монастирі ви непогано володіли російською мовою.

— Я володію багатьма мовами, пане майор! — обізвався по-російському Кортец. — І я завжди обираю ту, яка мені зручніша. Але ви, мабуть, все ж поясните вашу поведінку? Базікання якогось Тараканцева — це ще не аргумент…

— Ваш супутник організував замах на професора Стрілецького. У мене є докази. А обидва ви шантажували громадянина Тараканцева.

— Нісенітниця! — ображено вигукнув Кортец, однак сунув руку в кишеню і подав Руднєву малесенький ножик-несесер у замшевому футлярі.

— Оце вся моя зброя. Я ніколи не ношу при собі багато металу.

— Залиште це в себе, — сказав Руднєв і пильно глянув на Джейка.

Той стояв нерухомо і похмуро дивився в землю.

— Пане Бєльський, ви чули мій наказ?

Джейк повільно дістав з кишень великий складаний ніж та браунінг і подав Руднєву.

— Це все?

Кортец посміхнувся і процідив крізь зуби:

— У нього є ще воднева бомба, але він забув її вдома.

— Я думаю, що пан Бєльський і водневої бомби незабаром позбудеться, — з іронічною посмішкою відповів Руднєв. — Прошу вас, панове, пройти за мною до районного управління міліції.

— А потім? — стривожено спитав Кортец.

— А потім вам, пане Кортец, треба буде негайно повернутися до Москви одному, а з паном Бєльським ми поїдемо туди разом…

Вони рушили до виходу з монастиря.

До Кортеца вже повернувся рівний настрій. “Що ж, — міркував він, — з полювання на скарби Івана Грозного я повертаюся з порожнім ягдташем. Але незабаром я, безперечно, знову буду в Парижі… Це тільки чергова невдача, подібна до історії з Коптським євангелієм…”

Вони підійшли до надвратної церковки. Казкова “Царівна Лебідь” здивовано дивилася на них вузенькими бійницями-вікнами. Кортец взяв у руки фотоапарат і запитав, звертаючись до Руднєва:

29
{"b":"122231","o":1}