ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Р.S. Жінки таки люблять політику.

* * *

А тоді був час на подарунки: дні народження, нові роки, швейцарські ножі і французькі парфуми, військові ліхтарики і ніжні прибамбаси для догляду за тілом (Даня тонко відчував Євчині унісексові вподобання), запальнички, записники, білизна, кримінальні кодекси та китайські палички (Євка була до нудного практична). Потім наблизилось різдво, запахло родиною і щастя урвалося. Євка завезла Даника у Карпати і там залишила. Не з власної волі й не одразу, звісно. Спершу було валанцання зимним провінційним містечком і усвідомлення того, що нема навіть до кого зайти випити чаю. Були прогулянки до неіснуючих підйомників і намагання покататися на лижах. Була спроба втечі в гори і були лавини, що засипали дітей по радіо. Були родинні істерики одразу після родинних виспівів на Євчину честь. Були несмачні вечері у кафе, коли в хаті, переповненій різдвяними наїдками, їм не відчиняли дверей. Може, просто собі не чули, обурюючись Євчиною невдячністю перед друзями сім’ї. Клани, клани, клани… Євка не належала до жодного, і тому ненавиділа геть усі. Певно, заздрила людській спільноті. А Даня просто всіх тихо ненавидів і забував привітати маму з п’ятдесятиріччями чи з чим там іще…

Євка зібрала рюкзак і поїхала до Києва, перед від’їздом проте, люб’язно попрощавшись із батьками (мама досить мило розбудила її, а тато через свого зама виявив бажання провести її на потяг. Він не прийшов, але яка різниця).

Все, Київ. Метро, пальтовий натовп, відключення сигналізації в квартирі й обривки подарункових загорток. Запах Дані і речі, які він так чи отак поставив. Євчині сльози і дзвінки у Те Місто. Все знайоме. Зимова сесія і зимова апатія. Бридка шмарката відлига. Бридкі відлигові люди. „А відлижіть мені всі!” — навіть це їй було сказати

"… впадло. Впадло кудись їхати, з кимсь зустрічатися. Пішли вони. Хочу спати довго-довго-довго. Щоби не вставати, а надворі холодно. Буду валятися вихідні, виключу телефон. Хочу в гори. Там не гірчиця росте, а гіркий ісландський мох. Від нього припиняє текти іржа з рота. А в мене щоранку з рота тече іржа. Поки не розтулю фіранок у хаті. Боюсь людей, що стоять у мене під під‘їздом. Хворий асфальт — у нього соплі. Все пливе при такій картинці, знаєш. І букви стають курсивом, і волають усі без кінця змінними транспозиціями. Я. Ми. Ями. І плями. Десь на животі. Чи там, нижче, звідки в чоловіків росте дерево з крислатими гілками. Потім на них дозрівають плоди, що їх жіноцтво пожирає ось вже скільки тисяч літ. А смерть — то початок іншого кола. Число 13. Табула раса. Крізь сонце сочилася сіль. Крізь мене зілля. Злокривалазлива. Змив. Привіт твоїй Тіні. "

* * *

Так. Вхід істерично заборонено. Стій, де стоїш, істото. Не торкайся мене своїми масними щупальцями, збагнула? То йди до сраки. Так. Правильно.

* * *

… Принаймні, в роті тепло. Після перцю. І руки болять. Цікаво, чого: від копирсання вилкою в сухій, загрітій в мікрохвилях, гречці, чи від переписування чужого, нікому не потрібного конспекту. Маленькі гречинки. Напевно, по ним можна ворожити на своє існування. Вони саме того кольору. І тої ж нульової вологості. Тих же глухих і болючих фрикцій. А виделка шкрябає тарілкою, як санчата асфальтом напровесні.

…як нестрижені нігті білим простирадлом у темряві.

Євка розважалась тим, що вгадувала Данине географічне переміщення країною — вона кидала дротики у карту, а потім надсилала у діряве місто чи село телеграму „до запиту”.

* * *

Євка зайшла на пошту. Вона хотіла було відіслати Дані телеграму, але ніяк не могла придумати цивільної версії їх дурнуватих таємних імен. І тому купила конверта. З марками. Б і Д. По Україні. З п’ятизначним індексом бридкого індустріального міста, де, як гадала Євка, дихає, сцить, їсть надворі шаверму, дивиться старі фільми по кінотеатрах, курить гашиш і читає Юнга Даня. "Чорти б тебе вхопили, коханий…" — Євка відірвала шматок від паперу з записом свого сну.

…І з’явиться з темряви гігантська моделька машинки за 180 грн, чи ще, чого доброго, гола лялька "Золушка" моєї сестри?…

Євка розписала клаптик найпохабнішими зізнаннями в коханні і погрозами настання клімаксу, якщо він, сучий син, не з’явиться. "Ти найкраща шмата цього світу. Амінь", — закінчила вона і повільно стала запихати у конверт гроші, фотографію немитих після них із Данею чашок, пляму крові з місячних на доказ невідомо чого (просто кров на бинтах видалась їй схожою на борщ на снігу — колись вони жили в горах у будиночку, перед ганком якого котромусь їх попереднику стало зле буряковим борщем. Певно, то була квасівка, бо пора була Різдвяна).

Все. Синя скринька. Бувай, Данечко.

Cause this is free love

Євка витягла з сумки пожмаканий листок, котрий щойно побував донором Даниному листові. Це зовсім не запис сну. І зовсім не лист 82-річній жінці у Францію. Напряжний лист тоді Євці не вдався, бо…

Бо:

В тунелі метро таки був сильний запах лялькового волосся. Так, ніби береш ляльчину голову і нюхаєш її дірявий гумовий скальп із рівними рядами синтетичної парості.

— Ти нюхав лялькам голови? — питаю я у Даника.

— Ні… — дивіується Даник втраченому дитинству. А я ще напруженіше вдивляюся в тунель і щосили тягну ніздрями брехливо-перукарський запах. Ану ж-бо дивись… — кінець історії був запханий в конверт. Його читатиме Даня. Або, якщо Даня помер, перша-ліпша сволота, що не полінується роздерти конверта з марками Б і Д.

Євка йшла далі вулицею. Погода стояла не по-лютневому нешмарката, тому навіть чаю (вічного зеленого чаю!) не дуже хотілося.

Понакривані тарілочками горнятка. Хвилю назад вони давали невисокий звук. Звук у темряві, доки я несла у них до спальні чай. То був найпрекрасніший діалог у нашій грі спокою.

— Я зробила чай. Он він, зліва на тумбочці.

Ти треш обличчя і мовчки дивишся на мене. Ти сидиш на тому ж ліжку, де я лежу.

— Дякую, Сонце.

На тобі чорні теплі шкарпетки…

— Пий!

11
{"b":"13249","o":1}
ЛитМир: бестселлеры месяца
Левиафан
Лишенные совести. Пугающий мир психопатов
Волшебник Изумрудного города
Личная власть
0,05. Доказательная медицина от магии до поисков бессмертия
Star Trek. Обратный отсчет
Солнце мрачного дня
Сыщики (сборник)
Худеем с умом! Методика доктора Ковалькова