ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

… і жовта, з двома дірочками, футболка. На мені чорні шкарпетки.

— М? — (ти щось прошепотів)…

…і вечірня сукня.

Ти ліг головою до моїх шкарпетів і сказав, на них дивлячись:

— Сьогодні день траурних ніг. — Ти чомусь не хтів пити чай, тільки щось незрозуміле шепотів собі у дзеркало.

Я по черзі кладу голову на тверде (папка з паперами на пружинах стертого матрацу) і м’яке (простирадло в клітинку, зібгане на понищеній м’якості чужого матрацу).

Твоя голова лежить на моїх сідницях. Ти начебто спокійний, але раптом починаєш принюхуватись, заважаєш мені писати. Ти нюхаєш і нюхаєш, залізаючи мені під руки і під шию, мені лоскотно…

Я втомилась.

I`m tired.

I am tired.

Я закапую очі візином. Наркотикам — ні. Але стало легше. Нанюхавши щось цікаве, ти починаєш підкоп під мої статеві органи. Успіх не приголомшує: матрац хоч і убитий, та все ж не розсипчастий. Я пишу муру. НЕХОЧУПИСАТИ. — Останнє нашкрябано лівою. Євка отак була одного разу вирішила писати геть усе, що зринає в вечірніх мізках. Просто так наче фотографувалось життя. Наче цьому шмату дня, як потрібному мерцю, поклали пам’ятник, тоді як інших просто поховали і деколи згадуватимуть за простибіг.

Пізніше Євка вирішила розмножити на ксероксі цей листок дня. Однаково фраза про візин і втому універсальна. Світ смердів, і Євка з того реготала. Даня жив лише на листах без зворотку. Він був занадто легким, щоб присилати відповіді. Він був лише пунктом В. Повернення в пункт А в Євчиній задачі не передбачалось. Її тішила безсюжетність і лесбійські сни. Її лякали нічні крики під вікнами і лесбійські сни. Вона ненавиділа жінок і дітей, бо сама була жінкою і дитиною водночас. Нероблена робота муляла між ногами і під грудями, температура ненависті сягала подвійної норми.

Який, до сраки, звіт “по практиці”! Євці ламало руки і нудило — вертольоти (це слово їх і не снилося б написати) літали й літали, ніяк не бажаючи зупинитися. Ще б пак — вирішити спробувати ледь не всю можливу наркоту за один вечір. А чом би й ні: “Я вже достатньо свідома, мені не 16, просто отруюсь разок і спостерігатиму всі наявні процеси в організмі… Як же можна виступати проти наркотиків, навіть не спробувавши їх дію?” Вінт не погріб. Людської дискотеки у місті Д. не виявилось. Здавалося, що вони впятьох (після вінта, маріхуани і чорт зна скількох пляшок пива) десь із тиждень валанцаються нічними вулицями під крижаним вітром чомусь південного міста. “Давайте візьмемо ще шмалі і підемо в сауну!” — запропонувала Євка. Ексгібіціонізм брав усе до рук.

… Банани астудітє і пасиптє сахарнай пудрай, — облизувалась тьотька по радіо…

“А що, давайте… І так уже кругом пізно… Дискотека — гівно, якого хєра в суботу “Плотина” не працює?…”

Ну, а потім ще пробували поїхати в сусідній обласний центр, потім — до моря і назад, ще пізніше — на ще якусь дискотеку, а в результаті пішли забирати пяного друга з гральних автоматів. Друг Драгер зірвав джек пот і з автоматів забиратись не хотів. Всі впятьох його довго увіщували і гладили по голові. Драгер поривався всіх убити, але сказав, що любить Євку і таки пішов додому. Правда, його похід супроводжувався віддиранням Драгера від кожних наступних автоматів. І все те зверху смачно поливалось пивом. Найсвіжішим, ще не звареним, завтрашнім ранковим пивом міста Д. — І чьо у нас такой дурной горад? — зітхав Микола.

— У нас такий самий, — заспокоювала його Євка. — Живеш собі, звикаєш… Клуби — гівно, народ — убитий, ну, хіба що якась вечірка зрідка трапиться, або робота журналістська змусить піти-писнути щось.

“Нє вєрь таму, кто гаваріт “Вихада нєт…” — то також нило радіо.

“Чорт забирай, воно краде думки!” — думала про нього Євка. Хоча її думки були зараз доступніші і легші до брання за шльондру з молодим задом і старим передом. Така в них вчора просила вогню. “Оле Лукойє…” — пробубніла Євка. — “Ненавиджу Скандинавію… А може, і люблю”.

Ех, паті. Вечірка, так би мовити. “Sorry, baby, I’m terribly smoked…” — ці слова Євка носила в голові вже от який день, збираючись надіслати листа у Берлін. Їй чомусь то ніяк не вдавалося, і вона вже слабо вірила в існування Інтернету як глобальної мережі. Вона просто лежала на спині і відчувала свої капіляри, невпинний рух крові по них, і думала: “Ну от вона, от — ця глобальна мережа. Коли я помру — не стане ніякого Інтернету. А помирати треба разом з Даньою…” І вона написала йому трикутну записку, що її заклала під подушку: “Сподіваюсь, ми помремо так, як кінчаємо — РАЗОМ”. О, то був цілий ритуал — залишати Дані під подушкою якісь шматки паперу зі шматками думок.

ХХДДЖ — Характерний Хід Для Даного Жанру. Євку це втомлювало. Вона не бачила зв’язків між частинами, вона й не намагалась їх підібрати — незв’язане тіло видавалось більш пластичним. Як і незв’язаний текст. Береш собі і переставляєш частини, як тобі заманеться. Нічого нового, зате не втомлюєшся із запам’ятовуванням.

“Хто я така, і що я про це думаю.” — Євка ставила крапки і нюхала свої пальці. Вони щоразу пахли по-різному, в залежності від крапки: то сушеними грибами, то теплими яблуками, то громадським виходком — ненавистю Євчиного життя, то просто Даниним милом. По радіо була одна зараза, — так хтось, здається, вже співав, — а за вікном самі протяги і плани, плани, плани… Євка ніяк не могла почати писати свою наукову роботу — все, як завжди, на останню добу. Вся робота за місяць. Кілька безсонних ночей — і наркотики здаються смішнішими за безалкогольне пиво.

Євка присіла над діркою громадського туалету. Євровідремонтованою діркою. Вона простягнула долоню, щоб відчути тепло випаровування власної сечі. „О так, приємне з корисним. Листа почитаю пізніше…” Їй прийшов товстенний лист від коханця з Берліну. Ще один лист від іще одного коханця. „Ех, Білявчику… Ще одна твоя іпостась…” Євці не хотілося підводитись — у калюжі сечі відбивався світильник денного світла. „Зовсім як вікно готичного храму…” — милувалась Євка.

…Коханець надіслав кілька чорно-білих еротичних фоток і книжку Ернста Яндла “Sprechblasen”.

Sprechblasen… Напередодні Євка написала:

12
{"b":"13249","o":1}