ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A
Die Gesichstzuge
Потяги твого обличчя
(в сенсі)
поїзди твого обличчя -
die Gesichstzuge
Сильно
відрізняють ся
від іншого
і
brechen— brach.
Gebrochen

Написала вона це актуальному коханцеві — доволі похмурому персонажеві „з підвищеним еротизмом, літаючою нудьгою і культовим статусом”. Так він сам про себе казав. так казали його 38 років, з яких Євка повсякчас стьобалась. Але він направду був культовим чуваком і його можна було гарненько ви-ко-рис-то-ву-ва-ти. Головне — то вмілі лестощі. Такі, як сказав мудрець, сподобаються й найскромнішому. Євці просто бувало смішно. Звісно, як завжди, на початку кожних нових стосунків, хапав стрьом, що не вистачить цинізму, і вона закохається. Поряд з ним вона відчувала такий наплив енергії і збудження, що інколи навіть було важко ходити. Його похмурість і відсутній вигляд видирали з Євчиних глибин цілу лавину божевілля й пристрасті. О так, у ліжку він вмирав від неї, вмирав і відроджувався знову. Йому ж-бо було 38, а їй — 21, тож 17 років невтомно ганяли між ними під час того, як вони кохалися. Хоча… Так, певно, такому коханню більше підходить слово „трахалися”. Брутально, голосно, довго, різко, різно і розбещено. А інколи зовсім без слів. Тоді Євка злісно сама собі всміхалася. „Знаєш, я завжди мріяв знайти дівчину, котра б у ліжку розмовляла українською”, — казав він. Казав, коли Євка якраз мовчала українською. Казав, зрозуміло, російською. А писав обома. Дуже модно і дуже кічувато. Може, то був його стиль. Зате любив Джойса. Може, то була його перевага. А зранку, щоб прокинутися, вмикав Моцарта. Жив один з двома комп’ютерами, одним телевізором, одним музичним центром, одним ліжком, 275-ма журналами і 467-ма книжками. А ще в нього був телефон, глобальна мережа і локальний світ. Людей він поділяв на „космосів” і „штірліців”. „Космоси завжди торочать про чакри і пориваються всадити тебе на свою ракету і відправити в космос на зустріч з Богом, а штірліци ходять нашугані, шепочучи, що всі довкола змовились і світ загине…” — казав він. А от Кастанеду він не любив. І навіть не читав. „Ну і пес з тобою,” — подумала Євка.

— Сам ти дебільна ізотерика… Ще скажи, що це книжка про наркоту… — Але зрештою, невдячна то справа — вчити 38-річного чоловіка. Так… Але звідки ж тоді бралися у ній материнські інстинкти до нього? „Тварюка, поміняй монітор, в тебе й так одне око 0,3… Слухай, як ти можеш їсти таку гидоту?! Ходім, я щось вигадаю вдома…” і таке інше.

Якось зранку він, після проведеної бозна-де й бозна-з ким ночі, подзвонив Євці. Рештки шарової наркоти й туманних галюцинацій приємно погладили Євку через слухавку.

— Ти знаєш, -сказав він, — Я згадав ще про третю категорію людей. Я їх називаю якось типу Фрейди.

— Фройди, — виправила Євка.

— Не важливо. Вони пхають свій галімий психоаналіз, куди він тільки лізе…

— Це типу я?

— От чого ти все до себе ліпиш — що, інших людей нема?! Так от, ці підараси умудрилися залізи навіть в літературу. В літературу — цю сакральну річ!

— Так, — погодилась Євка, — інколи це ідіотсько. Я скажімо, не можу збагнути, що викладають на курсі „Психоаналіз в літературі” в моєму університеті. Просто модна фішка. І дуже мало компетентних людей.

Взагалі, вона часто пропонувала йому сходити до її знайомого аналітика, щось вирішити з цими депресіями нізвідки і впаданнями в прострацію ні з того ні з сього. Він ні в що не вірив. Йому було багато років. Він зустрів достатньо пафосних нікчем по дорозі, щоб викохати в собі такі „стійкі” позиції. Він не вірив ні Євці, ні в Євку.

— Знаю я тебе: сьогодні любиш, завтра — ні…

Євка на те промовчала: то ж дійсно була правда. Але правда передчасна й нецікава. Правда, яку його шлунок буде перетравлювати важко й нешвидко. Хоча… його буде шкода. І, як не дивно, шкода саме за те, що він у неї не повірив. Він не бачив у ній ні розуму, ні обдарованості, ні духовної сили.

— Красива замозакохана дівчинка… — казав він, проводячи пальцями по її тілу. Воно, мабуть, було останнім гачком, за який могли вчепитись підсліпуваті очі його збитої на старий матрац душі.

А Євка особливо й не напружувалась із цього приводу. Він будив у ній „домогосподарські інстинкти”: їй хотілося для нього готувати, створювати затишок, відкладати інтелектуальні амбіції в задню кишеню спокусливих штанців і зваблювати, зваблювати…

— Бачиш, яка я ідеальна? — питала вона, прикрашаючи чергову страву.

— Ти завжди така, чи тільки на початку?

— Ну… Я ж казала тобі, що почуття обов’язку в мене повністю відсутнє. Тож усе, що я роблю — мої найщиріші устремління. Все по-чесному, без моралі…

А потім він сказав, що вона вміє любити. „О, так, це я справді умію…” — гірко подумала Євка, а вголос промовила:

— На те я й 90-60-90.

— Хвалько… — зітхнув він. — І що ж мені з тобою робити?

— Ну нічого собі! Як то — що робити? Їсти я не прошу, поливати мене, як твій кухонний лопух, також не треба.

— О так, ти й сама кого хоч полиєш… — примружився він на згадку про свіжий секс у душі.

— Ну от. Бач, яка я самостійна. Так що все нормально… — Євка стояла в коридорі зовсім гола, обмотуючи шию його шарфом. — Личить?

— Так, дуже. Не знаю, куди дивився фотограф з тої твоєї еротичної сесії. Стільки класних речей можна було використати… — Він розмотав шарф із Євчиної шиї. — А з приводу того, що все нормально… Уже той факт, що ти звідкись взялася в моєму житті, уже щось ненормальне, ех…

Яка патетика.

* * *

Їх стосунки були схожі на один довжелезний буро-червоний шарф. Буро-червоним шарфом Євка обмотувала своє гарне тіло й бігала помешканням. Він на те дивився й придумував концепцію рекламної лінії шарфів.

— Все так еротично — нічого відверто не видно, і шарф ти просто ненавидиш за те, що він щось від тебе приховує, і…

Євка цілувала його. Їй було з ним добре. Настільки добре в ліжку, що вона з задоволенням стирчала на кухні, фаршируючи для нього шампіньйони. Потім вони їли шампіньйони в ванній. Придумали собі таку розвагу: він відкушує від гриба і дуже повільно жує, а вона в цей час пестить йому прутня.

13
{"b":"13249","o":1}