ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Ооранжева. Кофта

Кофтина

Кофтуня.

Надірвати і плакати.

І злягти навіки.

(А Коля каже, що на віках лежати може не кожен: дуже сильні треба мати вії. І ніс короткий, щоб усе влаштовисько не попсував).

Йогурт помирає. Шлунок в коматозі. Ромео і Джульєта. Спррравжній сум.

Блювати вечорами по вечірні на знак очищення.

Читати скандинавські казки в туалеті й дивитися скандинавську знимку над письмовим столом.

* * *

В обід їла перці. То були таки не помідори — це розкрила тужлива відрижка. Перці не травляться. Мачі не плачуть.

* * *

— I remember the time we used to be together… — Каже колишній коханець і виходить, зачиняючи двері. А потім за мить додає:

— Slim.

Двері закриті, Євка витирає сумну посмішку з брів і вагається, чи дивитися в словнику ще якесь значення слова “slim”. Ні, не дивитися, бо яка їй різниця. Неділя. У студії грає Стінґ, переспіваний тим самим колишнім коханцем. Суцільний блюз. Тобто, сум, і нуль на фінансовому балансі. Даня не приїхав. Укотре. Цього разу все було якось дуже очікувано і Євка навіть так хотіла. Вона залишала записки привиду, вона купляла для нього круасани, щоб потім роздавати їх наче за простибіг. Так, це добре, що коханий не приїхав. Бо Євка була вагітна. Не від коханого. Тому їй здавалося краще не бачити Дані „до того, як…” А в день аборту якраз мав приїхати коханець із Берліну. „Яка гидка маячня. Ма-я-чччч ня”, — думала Євка. Її дуже часто нудило, усе боліло і не хотілось прокидатися і рухатись. Істота, що вчепилась до неї зсередини — інакше, як чужим, Євка її не називала — випивала із неї життя. Ввесь час їй хотілося плакати і ховатись, жодна робота не йшла, люди, і без того осоружні, тепер завдавали буквально фізичних страждань. Однак це не заважало їдкій природній Євчиній іронії робити дірки в чім завгодно: “ Їде дівкка на узі, хлебче воду і свистить”. Це вона собі мугикала в метро ще до того, як.

“Знаття. Це й справді страшно. Страшно, коли маєш позитивний ВІЛ-результат і знаєш це. Страшно, коли знаєш, хто ти. Страшно, коли знаєш, хто в тобі”.

Операція була доволі складною через специфіку розміщення органів.

— Я би на вашому місці народжував… -сумно сказав лікар, — Бо потім хто зна, чи вийде завагітніти. А чого ви не хочете, бо ще вчитесь?

Євка промовчала. Добре, коли люди самі собі відповідають. А вона зовсім не вагалась, робити чи не робити. „От вона, радість аборту”. Час від часу вона починала іронізувати, й раділа, що знов стає сама собою.

— Принаймні, це досвід, — сказав друг-психоаналітик.

На досвід доведось чекати більше тижня. Євка нервувала, що будуть ускладнення і не буде грошей. „Ну ж не від мастурбації я завагітніла… Чом би йому не заплатити половину?” — уламувала вона кострубату гордість. Зрештою, всі гонорари затримували, і вибору не лишалося. Але все ж комедію „Та що ти, як я можу взяти в тебе гроші?!” розіграти вдалось. Все вийшло з точністю до гривні, з точністю до відображення пачки банкнот у дзеркалі, на яке її поклали, з точністю до двох телефонних дзвінків (1: „Я їду в Одесу, писати про фестиваль. Подзвоню тобі, коли все у тебе пройде…” І 2: „Ну що, як ти?… — (дуже жалібно) — Я дуже радий, що почув тебе…”) Другий і останній в їх житті дзвінок відбувся десь о 2.30 ночі того дня, „коли вже все…” О так, пізніше Євка називатиме ту п’ятницю найщасливішим днем за останні кілька місяців. „Які у вас гарні блакитні очі…” — це було перше, що вона сказала сусідці по палаті, відійшовши від анастезії. Та жінка мала дві геть чисто скандинавські пшеничні коси, займалася вишивкою, була християнкою і в молодості зробила три аборти. З нею було цікаво розмовляти — сп’яніла від наркозу і віднайденої свободи Євка жваво патякала про дибільність французів і комплекс меншовартості українців. А ще там була дівчина років сімнадцяти (від інтоксикозу вона виглядала на тридцять), котра переривала на 19-му тижні. Це було страшенно довге тягання операційними столами з капельницями і без наркозу. Коліжанка цієї дівчини, коротко пострижена особа з обличчям радянської наркоманки, змірявши Євку очима, процідила: “Ну, да, кому простой вакуум, а кому и…” І вони пішли палити у двір роддому. Євка визирала з вікна у пошуках свого ліпшого товариша Димка, що привів її на цю “ти знаєш, просту операцію на якийсь із бабських органів”. З подружками і з традиційною в таких випадках жіночою солідарністю в Євки якось не склалося. А він схотів піти сам, і ні про що не здогадувався. Принаймні, вдавав це, бо кохав її ще з першого курсу, і завжди витягав з халеп, за що Євка неодмінно платила черговим кидаловом. Він щиро вболівав за Євчин добробут і будучи в курсі геть усіх її амурних походеньок, частенько їй вичитував мораль. Кілька разів він навіть сам купляв їй квиток і відправляв побачитися з Данею: „Боже, яка ж ти дурна! Ти ж кохаєш його, а розкидаєш себе наліво й направо, роздаючи всяким уродам те, що має належати йому одному!” — „Я нічого не роздаю, я збираю з них…” — тупо відмовляла Євка.

Того дня Димко спізнився на роботу, ходячи попід вікнами гінекології, а Євка врешті решт залишилась без грошей, бо в останню мить впихнула гаманця до рук Димкові. Він таки поїхав, дико за це себе картаючи, а вона спокійнісінько, без зайвих понтів подзвонила подружці й попросила за нею заїхати. Почувалась Євка напрочуд звільнено і вдоволено, наркоз продовжував приємно розслабляти, і вони почимчикували до супермаркету за глобальними покупками. До приїзду Генрі.

— О так, він обожнює кабачкову ікру!

* * *

Євка закінчувала пакувати валізи. Точніше, одну валізу, а ще точніше, один рюкзак, бо інший Генрі пакуватиме сам. Чорт зна як він познаходить свої речі серед усього цього паперово-шматяного завалу. Євка стояла з роззявленою сумкою в руках, і вагалася між важкуватим ноут-буком і вірним пошарпаним записником.

— А там папір продається? — спитала вона в чоловіка. Той спершу глянув на неї, як Миклухо-Маклай на дикуна, але враз засміявся:

— Там і ноут-бук продається, і пиво дешеве. От тільки тепле, правда…

15
{"b":"13249","o":1}