ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Скільки вам треба грошей на місяць?

За шкалою Фаренгейта.

Фарингосепт.

Хронічний фарингіт, якщо є така хвороба.

Лоботомія. С-стробоскоп і глисти.

Базедова хвороба — “Ой, які в мене великі очі!” — Євка відчувала, що шизується. — “А хіба є це дієслово в теп. часі?” Є, як процес. Бо все, дівчинко, не так швидко, як тобі хотілося б.

My wild love is crazy

She screams like a bird…

— Знаєш, я вже давно не купувала нової білизни. Просто аж ніяк не сподівалася на секс. — Євка запалила цигарку з ганджем. — Хоч(

— Та… — Даня взяв цигарку і повільно затягнувся. — А як можна на нього сподіватися?

— Ха! Можна його ретельно планувати. Скупити півбазара свічок і там паличок ароматичних… Ванну помити можна. Апельсинів у неї наки… — Євка запнулась. Про апельсини — це вже було. З коханцем (до речі, одним із кращих), через якого вона колись ледь не втратила Даню. Була тоді якась дурна і гола весна. Може, навіть, МЖД — свято таке женскоє. Накурилися тоді всі разом на Євчиній квартирі. Євка десь напередодні якраз коханця майже наголо постригла. А йому личило, сучому синові. Гарний був. З нагоди МЖД чи просто так, у Київ приїхав Даня. Євка мала з ним зустрітися на Контрактовій площі, після роботи в обід. Євка ще здалеку помітила його, вона несла в руках жовті мімози — зовсім, як Маргарита, в чорному пальто, простоволоса — а от Даня… Даня був зовсім або майже зовсім без волосся. «Яка іронія,» — подумала тоді Євка. Вони гуляли авітамінозними вулицями, недоремонтованими галереями і незатишними (чомусь воно так переважно в Києві є) кав‘ярнями. А потім було оте горе-свято у Євки вдома. Всі накурилися і весело сміялись: коханець, Даня, подружка і приятель. Євка стрибала від однієї лисої голови до іншої, їй усе здавалось бля-яким-прикольним. Коли всіх трохи попустило і «ха-ха» змінилось на «умняк», коханець став дзвонити своїй дівчині на Волинь, а Даня до смерті припекло вийти за сигаретами.

— — Та нафіга вони тобі — йди спати!

Не пішов. А нафіга йому спати? Даня видерся навулицю й відчайдушно помівся в незнайомому напрямку (він був уперше на Євчиній новій квартирі). Євка, як в дешевій мелодрамі, побігла за ним. Потім були сльози, нерви і дурні питання, що не мінялися вже протягом століть. Питання, чесна відповідь на які завжди зриває кришку з болю. І тоді його вистачає всім. Бери не хочу. Ой, як же тоді Даня хотів узнати правду, як він просив про це!

— Ну будь ласка, скажи мені, що відбувається. Хай все стане гірше, тільки хай не буде так, як зараз!

Євка замалим не повелася вже. Але стало розуму — чи то пак, перевірених життєвих позицій — все більш-менш зашифрувати. Згадалася колись почута у дитинстві фраза: «Правда — соціальний меч», який щось там усталене руйнує. Здається, добробут і спокій. Тож Євка вчасно промовчала, сказавши тільки:

— Так, думай про мене найгірше. Все, що ти про мене думаєш — все правда. І сестра твоя права, що я якась «непонятна», і в гості до неї я більш ніколи не піду.

Вони попрощалися наступного вечора на тролейбусній зупинці — Даня ледь не втратив поїзд. Але все обійшлося. Євка цинічно потисла руку своїй совісті, виділивши їй належний час, щоб помучила. Ну, є у совісті такий обов‘язок. А у людини є на нього право. Даня на останок сказав, що чекатиме Євку до смерті, Євка приїхала через два тижні. Даня знав (ги-ги, ворожка наказала), що проживе до 24 років. Євка казала, що він дурень і збиралася жити вічно. Обоє помилялися.

— А ванна — це класно. Хоча б душ.

— Га? — не одразу виїхала зі спогадів Євка.

— Ходімо в душ. — Даня оцінюючи подивився на цигарку проти світла.

— Е… Там вода жовта. Вона і не холодна, й не ніяка… Та й взагалі то не душ, а… Хоча, (Євка раптом сміливо оцінила епатаж їх помешкання) давай. Пішли. Все-таки це романтичніше за картонні коробки чи, скажімо, холодний унітаз. Пішли.

Євка почала розстібати штани. Даня робив усе синхронно з нею. Вони покидали джинси й светри на бідолашні картонні коробки, і, запхавши босі ноги в черевики, почовгали туди, де мав чекати душ. В руках кожен, мов талісман, стискав брудні шкарпетки.

— Зачекай тут, постій трошки. Я спробую включити нормальну воду. — Даня переступив межу колись білого ваннового барильця, і став длубатися в краниках і ручках. Євка тим часом розглядала свої зуби в істинно реліктовому настінному дзеркалі. Душ, між іншим, мав іще доволі пристойний вигляд. “Чому би тут не спати”, — подумала Євка.

— Все, Сонечко, можеш заходити. — Даня повішав футболку на батарею, зоставшись під душем в трусах. Євка зробила те ж саме.

— О, вона не така вже й холодна… — Євка помацала воду рукою, й тією ж мокрою рукою провела по Даниному животі. Він здригнувся й легенько підштовхнув Євку під струмінь. Вона заплющила очі. Волосся під водою полізло змійками по обличчі, вода стікала по губах, вода падала на груди, вода ловила пипки, що відразу потемніли, стали твердими й настовбурчились. Даня миттю занурив їх у спеку свого рота. Євка вигнулась, як лук в очікуванні стріли. Вона не розкривала очей, тримаючи руки позаду себе, плечима й головою спершись на холодну стіну. Даня не припиняв пестити їй пипки. Він малював по них язиком піктограми, він укривав усе довкола них, він робився шаленим від Євчиних пружних грудей. (Він ніколи раніше не казав їй про це?) Його руки ковзнули вниз її животом, і нарешті дістались до нікчемного клаптика бавовни, навмисне залишеного на тілі…

Тепер я знаю, як буває
Як буває восени…

А Євка тепер знала, що таке зіпсоване (здеградоване, спаплюжене, похєрене, забите, закинуте) мистецтво. L`art pourri. Entartete Kunst. Це навіть було цікаво для забавки: кидати монетку, щоби взнати, яка річ (тіло, дзвінок, ложка, фотка, книга, звук, волосина) СПРАВЖНЯ. Вона прагнула старості, ця маленька руда дівчинка двадцяти років, вона бачила мерців у снах і водила з ними танки. Вона гнила у своєму коханні, вона ненавиділа його, як гидку виразку, вона силкувалась зішкребти його з себе і відмерти. Як метелик на сторінці у юнната в окулярах. В неї було все, і цього було надто мало. Мало, щоби почуватися до кінця нещасною чи якось протилежно цьому. Вже сама її брехня здавалась найвищою праведністю, так нудно було все довкола. Вона чекала на якихось людей (перевірка на любов, вошивість, родинні почуття), дочікувалась їх і не знала, як спекатись, щоб вони перестали звертати на неї свою ідіотську увагу. Їй не хотілось ні спати, ні просинатися, ні їсти, ні думати. Хіба що сцяти. Так, то велике, непомірне задоволення. Їй інколи хотілося просто довго їздити в поїзді, напиваючись несвіжого пива, а потім вистоювати в черзі до смердючого туалету. Тільки би в кінці отримати цю надзвичайну приємність. Це навіть ліпше тихого джазу, коли в тебе болить голова.

8
{"b":"13249","o":1}