ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Цікаво виглядатиме моя кров на цій піні, якщо раптом розчавити склянку в руці. І як на це зреагує Долоріо? Стоґнєвіч, котра сидить тут же, до такого звикла. Ми просто приносимо одна одній йод після таких душевних поривів. А от він, наш новінькій-гатовінькій…

Я стискаю склянку. Вона тріскає. Рука не ріжеться. Прозоре скло падає в гарячу воду, вино розливається туди ж, без сліду, без наслідків. Ніякого драматизму. Так, ніби найвродливіша наречена виявилася не цнотливою. What a fuck, де моє шоу?…

Вони сидять на подіумі, дивляться на мене згори вниз. Я кажу:

– Не бійтеся, залізайте сюди. Зараз повиймаю скло.

Мовчать.

– Я зараз напущу більше піни і заплющу очі, я вас не буду бачити.

Сміються.

– Ну давайте ж бо.

Ще вагаються.

– Давайте вимкнемо світло і запалимо китайські свічки. Вони великі і не пахнуть – усі потрібні запахи у нас вже є.

Долоріо не проти. Гаряча вода, а він видно, що вже змерз, то може трохи згодом би…

Жестом накокаїненого конферансьє зупиняю його: просто роздягайся. І йди сюди. Я заплющу очі.

– Так-так, і ти роздягайся! – кажу я до Стоґнєвіч, – бо минулого разу залізло тут всьо в одязі!

– Ну от! – кричить вона і, здається, навіть тупає ногою, – варто було раз забути зняти труси під порошком, як тебе вже залошили на все життя!

Ми таки гасимо світло, таки запалюємо свічки, я гаки заплющую очі – і от вони вже поряд. Ніякого тупого сексуального збудження, сама лише пронизлива гедоністична алергія. Я дивлюся на них обох у цьому мінливому світлі, нас поїдає сепія, нас поїдає персикова піна. Мені видно їх лише до середини грудей. Виглядає так, ніби в 1970-х збираються транслювати американське кіно, зняте в 1990-х. Картинка і її бачення: підлітки готуються втрачати невинність. Кіно американське, не європейське – люди занадто красиві. І разом з тим справжні.

Я пожираю їх очима і відверто втішено посміхаюся – отруєння не буде. Знаєш, коханий, дика півторадобова єбля не є стовідсотковою необхідністю у всіх без винятку версіях людської пристрасті. Інколи кінчати можна просто від ненавмисних доторків до чужої гарячої шкіри під водою. Від того, як тінь сталевого намиста падає на шию цього хлопчика, від того, як обважніли й потемнішали його мокрі кучері. Від того, як його грудьми тремтливо гуляє тінь від полум'я свічок і як трохи налякано ці його дитячі очі за мною спостерігають. Наші невидимі ноги переплітаються, але то радше практична необхідність – не дуже вільно трьом поміститися в одній, хоча й просторій, каструлі. З нас тут вариться суп-пюре, а ми й не помічаємо. Тактильні відчуття програли візуальним ефектам – 3:0. Що скажеш, Психіатре?

Але мій belovedShrink [28]нічого не скаже, бо цю історію я йому не розповім. Натомість я скажу:

– Це нормально.

– Що нормально?

– Що ти всім невірний.

– Ти зараз для мене не всі…

Мені зненацька робиться дико страшно, якщо він зараз підкреслить оте «зараз». Але вже наступної секунди я розумію, що в цьому слові й полягає ultima ratio.

– Ти моє ultima ratio, – кажу я. – Прошу, не руйнуй цього. Я живу тобою. («Зараз» – додаю безмовно.) Ти відкриваєш мені істини, я стаю сильнішою через усвідомлення такого болю…

Хм. А що, як усвідомивши його непостійність, я врешті-решт зможу дати раду і своїй. Але чи така вона вже й погана? Ми не так вже й часто, хоча доволі сильно, страждаємо через неї. У всьому іншому митець просто таки зобов'язаний бути непостійним. Ну, з однією там чи двома константами: дружиною, що варить каву і мовчить, витираючи пил з вашого фамільного піаніно, чи чоловіком, що має собі своє повноцінне життя і разом ви ходите хіба що вечеряти та деколи в кіно, але попри те не уявляєте собі існування одне без одного.

– А непостійність – це нормально, – кажу йому. – Це необхідність. Все на світі тимчасове, і тимчасовість ця прекрасна. Ми закохуємося у тимчасовість, ми милуємося тимчасовістю. Always – what does that mean? For ever – what does that mean? [29]

Він не любить ці мої вкраплення іншомовних цитат. А я не люблю вживання слів штибу «вічно» і «завжди» стосовно людських почуттів. Що може бути більш минущим? І, проте, здебільшого жінки тяжіють до кидання цими слівцями. Либонь, кожна думає, що вона – як гак, до котрого прив'язана мотузка. Що коханий чоловік – це як засніжена вершина, в голову котрої можна забити цей гак-«завжди» і видертись нагору. Щоби там прив'язатися, посісти й нікому нічо' ніколи не віддати. Вважайте, поборники вічного кохання: в жодному разі не цілуйте древніх бронзових табличок невідомого походження на опанованій вами вершині! У вас, я розумію, екстаз і благоговіння, але ж нагорі температура мінусова і ви в курсі, що трапляється з дітьми, котрим заманулося взимку лизнути металевий предмет. Приклеїтеся-приростете намертво, без крові не віддереш. Є, правда, гарний спосіб: посцяти в руку і врятувати свої губи і язик. Але ж ви так старалися, так лізли, таких уже планів на майбутнє наклепали, а тут – маєш собі – сцяти!

– Так що, коли ти закохаєшся в іншу дівчину, це буде нормально, – кажу я Психіатру. – Це буде твій вибір, c'est la vie, мать його йоб.

Я страшенно собою пишаюся. Навряд чи кожна тьотька так змогла б. У мене начисто пропали ревнощі, злість, жаління себе, навіть пишання собою. Я просто спокійна, я відчуваю світло, легкі мурашки в потилиці і те, що зараз ворота до вищої правди, можливо, трохи прочинилися. А правда просвітленого сильно різниться від правди мораліста чи правди світської суки. Сука в мені відразу ж додає стосовно майбутньої гіпотетичної пасії мого любого:

– Так чи інакше, я красивіша, талановитіша, розумніша, сексуальніша за неї. Тільки не кажи їй, не засмучуй.

Я бачу, як любий вже дещо охуїв. Йому нічого сказати, окрім:

– Дякую тобі.

Я спокійна. Мені добре. Я приймаю його непостійність. Я не знаю, чи є в нього ще хтось, окрім мене й дружини, з котрою він не живе разом. Я приймаю його, я не страждатиму, я буду зміцнюватися. Я не зла. Я гаряча, але спокійна. Зараз спокійна. Але… ЯКОЮ Ж ТИ ЩЕ, СУКО, МОЖЕШ БУТИ, КОЛИ В ТЕБЕ ПОПРИ НЬОГО ЩЕ 4 ЧОЛОВІКИ?!!!!

(Поки що лише чотири…)

Ги-ги-ги. Я люблю його.

А ще я люблю Стоґнєвіч. А Стоґнєвіч любить бабло. А бабло вряди-годи любить мене. Але любовного трикутника у нас не виникає. У нас, так би мовити, фрі лав із повною взаємністю. Правда, інколи у нас в кишені залишається гривень так 20 і за них треба доїхати до Києва, треба переконати Стоґнєвіч, що їй також конче треба до Києва, треба, щоби Бог просто перед нею в чергу поставив тьотіньку, котра хоче здати свій гівняний квиток і його, благодатного, купить Стоґнєвіч. І її гівняне місце буде просто поряд із моїм гівняним місцем. І потім буде все те, що було з травою і храмовими індійськими пахощами. Перш ніж неправедно витягати Стоґнєвіч із її рідного Харкова (Гаркова – якщо вже Гельсінкі замість Хельсінкі), треба пообіцяти подружці, що я більш не посилатиму о третій годині буднього дня SMS на телефон її мами: «Сестра! Коли продуплишся, припіздячуй в центр, йобнемо пивка!» А мама у Стоґнєвіч дипломат і нічого кардиналь-нішого за «дурак» у житті не сказала, а ще вона твердо впевнена, що її єдина донечка поїхала до Києва у якихось мегаважливих справах своєї компанії (Стоґнєвіч – директорка шлюбної агенції, їбанутися!) і що вона просто зупинилася там у цієї ідіотки-ре-жисерки, старшої за неї віком, але ніяк не розумом…

– Добре, – казала Стоґнєвіч, попиваючи, власне, те злощасне пиво, – що ти не написала «лишився порошок, приїзди – йобнемо!» Бо в мене дядя – начальник охорони Президента. Так що мене би люба больниця взяла, а тебе, Трішечко, ніяка…

– Угу, – погоджуюся я, і напровсяк п'ю безалкогольний ма-хіто.

Нам таки щастить. Ми робимо всю хуйню в останній момент, заскакуємо і зіскакуємо, даємо в пики, дістаємо в пики, нариваємося на неприємності і зриваємося на оточуючих. Коротше, ми майже дві хіпарки-пацифістки-вегетаріанки, членкині недільної секти «Ісус для домогосподарок». Йо.

вернуться

28

Коханий Психіатр (англ., розм.).

вернуться

29

Що значить – «повсякчас»? Що значить – «назавжди»? (англ., з пісні TRICKY).

15
{"b":"13250","o":1}