ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

– Да. Я тут што-та слишал а тва'їх талантах… Так, а гдє результат, где хоть што-та можна увідєть?

– Ну, ми как би на самам дєлє єщьо в працесє, – спантеличено відповідала дєвушка-папугайчик.

– І ваащє у нас тут свой разґавор, ізвінітє, – зробив фатальну помилку мальчік-папугайчик.

І тут понеслося. Фас amp;Фак. Тріша чесно думала, що мексиканський ресторан, де відбуваються все це дурнувате дійство, просто виригне їх на вулицю, разом з усіма недоїдками – фаїтосами й бурітосами. Марко-Марко… Щойно виграв ґран-прі якогось фесту, і тут така агресія. Ну ладно. Сварки переказувати скучно. Але реготати під столом Тріші Торнберґ таки довелося: цей чувак знав, де сколупнути жир у старому доброму скандалі.

– Да, вот ти тут весь такой крутой. Работаєш на публіку – ляпнул што-та, а еті все ржут! – ледь не хором випалили «найадекватніші з універу».

Тут уже розтулив рота Долоріо і ні з того ні з сього сказав:

– Пашол в жопу.

Бідні янголи. Навіть матюкнутися толком не вміють.

Потім Давид і Стоґнєвіч години дві саджають папужок на таксі, а решта троє сидять за тим же столом і Тріша намагається не чути програмних розмов її друзів із приводу того, що сталося. Вона для профілактики ображається на Стоґнєвіч, що покинула її заради катання на качельках з папугайчиками (саме це вони зараз і робили в Трішиній уяві). Відтак усі нарешті зустрічаються і запихаються в Давидову машину – повернення в готель. Стоґнєвіч сидить геть нещасна – падлюка Тріша своїм звинуваченням вибила у неї підпірки ненависті.

На світлофорі п'яний в сраку Нуріель під крилом диявольського Марка бовкає щось таке, від чого в Тріші знову врубається профілактична система… Чи може їй просто захотілося погуляти нічними кварталами старого міста… Одним словом, вона вискакує посеред дороги і біжить геть.

Ясна річ, сподіваючись, що й за нею хтось побіжить – ну, а хто б не сподівався? – і тепер подумки грає в лотерею «Хто ж саме?». Здається, це буде Стоґнєвіч. Або Долоріо усвідомить свою лажу. Кроки дуже близько. Тріша обертається… осанна! Це Давид.

– Погуляємо? – Сльози з пики непомітно витерто. Звична іронічно-змовницька посмішка загарбала їх місце.

Коли ти закоханий, то засцяні сходи на міст через дорогу видаються тобі «атмосферною родзинкою цієї барокової приморської архітектури». Просто затискаєш ніс – і все. Головне – другою рукою затиснути шматок бажаної плоті. Найчастіше це долоня. Ну, хоч щось.

– А де вони всі? – за хвилю питає Тріша.

– Там же, – байдуже відказує Давид. – Посеред дороги.

– Ти просто так кинув тачку?

– Нє, ну не просто. Включив аварійку.

– Гигигиги. Зет'с май ніґґа.

Прогулянка була короткою, але такою емоційно насиченою, ніби саме нічне місто пристрасно поцілувало Трішу в губи: глибоко, по-дорослому.

Стоґнєвіч, здавши пост охорони машини – «ну нє магла же я аставіть єйо на етіх дєбілав?!» – тепер сама поривається втікати. Як кури по городу, чесне слово.

– Давайте спати! – каже канонічну фразу Тріша, і п'ятірка врешті-решт рушає до готелю. Правда, Нуріель із Марком одразу ж ідуть тусувати в ніч, прочитавши Тріші на прощання лекцію про те, що вона оточує себе не друзями, а свитою.

– Та хоч веретою, – позіхнула Тріша, – аби лиш тепло було.

Решта ночі неспокійна й зимна. Близькість моря, як-не-як. І близькість Давида, хоч і через стінку.

Якщо хтось вам каже, що ранкова ерекція – феномен суто чоловічий, харкніть йому в писок. Бо коли поряд людина, котру хочеш і, в принципі, можеш, ерекція стає всезагальним поняттям, як, наприклад, атмосферна вологість чи політична ситуація на континенті.

Тріша ніколи не вміла чекати. Імпульсивна конячка інтуїції – ось ким була Тріша Торнберґ. А інтуїція казала їй: тут і тепер, поки не повернувся Долоріо, бо хто потім буде ваші спільні мізки відшкрібати від асфальту?!

До поняття «тут» пасувала ванна.

– Давай, Давиде, підйом.

Частина Давида і так уже здійснила підйом. Решта Давида була повільнішою, але все одно функціонувала.

Готельний душ. Ранкові сонні пестощі, вологі поцілунки, струмені води потрапляють в очі, в ніс і в рот, стікають вниз його грудьми і животом. Тріша обгортається довкола його стегон, він притримує її ззаду за сідниці, притискаючи до себе, і… грюкають вхідні двері. Піздєц.

– Долоріо.

В такі моменти робиться не так страшно, як смішно. Ти ніби переміщаєшся в дурну й надуману французьку комедію з Жераром Депардье в головній ролі.

– Нам тапки! – шипить Тріша. – Як звідси вилізти?

– А я знаю? – шипить Давид.

– От же ж блін, і поїбатися не вийшло… – скисла Тріша.

– Так а чо' – давай!

– Ти шо – дурний? Там балкон відкритий. Хєр зна, яку вони там наркоту хавали з Марком вночі. Долоріо мне дораг…

– Думаєш, стрибне?

– Думаю, нам треба шось придумати. Він, кажись, у кімнаті. Щось він надто тихо там. А ми заголосно шепочемо. Це тіки нам його не чути, бо вода включена, а йому нас навпаки.

І тут Тріша заспівала. Дурним голосом – таким тьотьки тільки у ванних і співають. Їй здалося, що саме так найкраще створюється ілюзія душової самотності – в будь-якого нормального мучачіка все, що було встало, давно би вже опало від таких солов'їних трелей.

– Треба вийти так, щоби кожен у свою кімнату, і непомітно… – розмірковував тим часом Давид. – Але як це зробити, якщо він, наприклад, стоїть біля відкритих дверей в коридорчик і пасе двері в душ?

(Кімнатки розташовано під кутом одна до одної, їх розділяє крихітний коридорчик із душем і туалетом.)

– О! Я, кажись, придумав. Слухай сюда!

Тріша кивнула головою, не припиняючи підвивати своє «Can't take my eyes of you-u-u…»

– Карочє, ти зараз виключаєш воду, замотуєшся в рушник, виходиш з ванної, виключаєш тут світло і закриваєш двері. Потім заходиш до нього в кімнату і теж закриваєш за собою двері. А я просто клацаю на виключатель і голосно грюкаю дверима – типу, я щойно ввійшов прийняти душ. Всьо ясно?

Коли співаєш, та ще й голосно співаєш, співрозмовника почути важко. Але Тріша що не зрозуміла, то додумала і зробила все приблизно так, як наказував Давид. Для максимального ефекту у відвертанні уваги ніжної психіки від деструктивного фактора у Тріші в піковий момент звалився з тіла рушник… Долоріо засяяв, мов сонце. Ні тіні підозри чи похмурості на його гарному лиці.

– Знаєш, шо фігово, – посміхаючись, сказав він, – здається, Марко вирішив, що я підарас…

00:00:01:06

Цікаво, хто був би більшим героєм у ваших очах? Той, у кого більше бабла і статусу (не завжди, до речі, взаємозалежні речі), чи той, хто цей статус заробив собі віртуозним найобом широкого загалу? Приміром, що б ви подумали про Трішу Торнберґ, якби взнали, що розкішне помешкання, де вони зі Стоґнєвіч час від часу любили замочувати свої тіла у велетенській ванні і гратися в трейлер, насправді сквот? У тому сенсі, що проживали вони там абсолютно незаконно, поцупивши ключі у накачаного наркотою власника й запихнувши того власника в літак рейсом на Лос-Анджелес – катай, любесенький, Голлівуд за тобою вже всі нігті погриз… Маєш візу в паспорті і візу-ґолд у гаманці – це краще за акторські здібності.

Так, Тріша Торнберґ без будь-яких моральних спазмів може дозволити собі саботаж чужого життя, захоплення чужого приміщення і запуск свого летючого коріння в будь-якому місці на землі, аби їй там подобалося… Але не можна, в жодному разі не можна прив'язуватися до місць. Як і до людей. Тільки свобода забезпечує справжнє кохання. Справжню дружбу. Справжнє все.

– В цьому місці мені мали б перерізати горло, – відкашлюється Тріша, – ну, це якби я була дяпчиком із «Хороброго серця». Шотландія прохолодна й волога, як Карпати. Але більше я звикла до Азії. Тому ліпше буду красивим мальчіком із «Пустого дому» Кім Кі-Дука.

– Цхя! – чхає на це Стоґнєвіч.

Відтак вони довго вирішують, хто попреться на Житній по лимон для скляних макаронів. Це така їстівна шняга, її Тріша час від часу готує. А ще готує лаксу [52], але Давид ніяк не може запам'ятати це слово і називає лаксу кускусом. Але ж Азія – вона тепер усюди. Раптово й природньо увірвалася в життя. У ванні знову плавають путівники Lonely Planet по південно-східних краях, в туалеті живуть товстенні книжки про Індію, бо Тріша думає, куди б то повезти Давида після захисту його диплома.

вернуться

52

Малайська зупа на основі кокосового молока. Я вже про неї писала. Хто не читав попередні мої кулінарні книги – я не винувата.

31
{"b":"13250","o":1}