ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

– Знаєш, чого буває інколи шкода? – казала Тріша вже Хельзі, коли о пів на третю ночі таки завалилася до неї з речами. Отак, бажаючи не напрягти ближнього свого, ти врешті-решт напрягаєш його втричі більше. Друзі, виважуйте свій мазохізм, добре?

– Чого? – хриплим голосом питала Хельґа, лежачи на своєму непальському матраці при запаленій товстенній свічці.

– Того, що я така мала, слаба і крихка, а ніде у світі немає чоловіка, достатньо великого і сильного, щоби авторитетно заявити: «Торнберґ, ти ідіотка! Роби, як я сказав, і через годину ти сама переконаєшся, що це правильно!» Ех… – зітхала Тріша.

– Слухай, а й справді. Так дико інколи цього не вистачає.

«Дві мєрзавкі» замовкли і задумалися. Виявляється, вони одночасно можуть не тільки шкодувати, що не взяли з собою фалоімітатори в далеку путь чи не достояли чергу за блиском Dior у дьюті-фрі.

– Бо якась така хуйня з цією харизмою, – Тріша ставить сумки в коридорі просто на черепаху Машу, втім, Маша не кричить, а тільки рухається назад, від чого сумки вкупі з велосипедом, невдало припаркованим у коридорі, падають хто куди. – Так от, – продовжує Тріша. Хуйня в тому, що навіть якщо ти задумала якусь відверту хуйню – скюз мі май френч – ти настільки впевнено про неї заявляєш, що ніхто не насмілюється сказати тобі «стоп». І пиздуєш далі, як локомотив, поки у тебе не закінчиться вугілля і ти саменька не допетраєш, шо, йолка-палка, це ж хуйня. От Давид же одразу пропонував мені залишитися спати в нього в офісі, а я шо? «Нє, я не буду, тут плед кусючий, тут постелі нема, тут тебе нема, бо їдеш десь к своїй їбені матері». Ой, ну так я вже не казала. Це все ваші хорватські тенденції.

Хельґа слухала Трішу спокійно і з розумінням. Навіть коли Гріша плутала міста, національності і слова, Хельґа завжди розуміла, що саме має на увазі Тріша. Нарешті пані Торнберґ вже вляглися на матрац і міцно заснули. І приснився їм ЗАЙЧИК.

00:00:01:08

Скажіть, а вам цікаво буде почитати не про дурнуваті Трішині ідеї всіляких там короткометражок і помпезних «претендентів на Оскара», а побачити бодай щось реально написане чи адаптоване нею під літературний сценарій? Ну, якщо цікаво, то хере ю аре, як кажуть у нас на селі. Ось тут накидано кістяк фільму, в котрому вона так сильно хотіла би бачити Давида.

ZONE D'ABLATION
сценарій
Тріша Торнберґ, Давид Мазовський

ІНТ. ПРОСТОРЕ ДОРОГЕ ПОМЕШКАННЯ. ВЕЧІР (або затулені штори).

Камера «приглядається» до одіозних атрибутів джентльмена: фляга віскі, масивна запальничка, товста сиґара, дорогі запонки… Звучить закадровий чоловічий монолог, але одночасно з наїздом камери на персону, форманти голосу ми піднімаємо [53], і в кадрі з'являється ґламурно-епатажна мадам нестандартного покрою.

ЧОЛОВІК-ЖІНКА

– Anyone can make mistakes. But not everyone has a chance to make them. Not everyone tries… I am the worst climber. The worst carter. The worst diver. I'm just playing a clown when I'm – for example – hiking, I do this to disguise my need for pity and help of others. Why do I go on doing all that? Because I am the one who tries. How many of you would do these things much better than me? Almost all of you. The problem is that you will never try it. And not even think оf trying. How can you try something that doesn't exist in your own private world?…

Жінка сидить на дизайнерській канапі або на краєчку велетенського ліжка в помпезному інтер'єрі. Вона курить, її лице широким планом, фактура шкіри тощо. (Можливо ч/б).

ЖІНКА

– Have you ever been to Riga?

– Fuck Riga. I live in Kyiv. The ****est place in the world. I've got everything a woman of my age and nationality could want. I can admire my glamour car from my window, it's just in front of the church in the oldest area of this city. I can stay in bed as long as I want. I can have any woman or man who's around. But nothing brings me satisfaction. So you may call me a frigid bitch. Well, you could. 'Cause this is not my story.

EKCT. ДОРОГА. ШУМ. МАШИНИ. ДРАЙВ. ПОВНИЙ ДЕННИЙ КОЛІР, (контраст із попередньою картинкою)

Передісторія:

В Артура нарколепсія – хвороба, при якій людина від найменшого емоційного шоку зненацька може відключитися і впасти в глибокий сон. На короткий час. Можна плеснути в долоні, коли він за компом сидить, і він вирубаться. Ніби прикольно, бо при нагоді це можна ще й симулювати. Але єдина річ, яка його віднедавна зайо-бує – це те, що сни однотипні. Вони про машинки, розбивання вікон об'єктивом камери і те де. Він дуже хотів би стати злим фотографом, котрий зриває всі призи на фестивалях, можливо, радше тuм фотокором, котрий шугає по бойових гарячих точках, але через цю хворобу його не беруть навіть на змагання з легкої атлетики. Тож у його снах являються звичайні нереалізовані бажання – типу того, що в об'єктива його камери виростають сталеві ікла, вони вгризаються у темне скло чийогось джипа, аби зафіксувати всі жахіття, що творяться там, в салоні…

Починається його історія тим, що він падає з моторолера. Типу, засинає за кермом. У глядача враження, що герой убився. Камера віддаляється, вид тільця на снігу високо згори, починається монолог за кадром:

АРТУР

– The only dreams I can see by now are dreams of my car. Traffic lights, crossroads, jams, other cars, big and small ones, aggressive or slow and stupid. There's nothing I can do with it! I can't change anything. Whom did I become?

Час «переїздить» назад – відлітає, як в «Ефекті Метелика». Починається сторі його попереднього життя з вкрапленнями фрагментів хвороби.

В гаражі в Артура машина, яку він любить і вилизує, але на ній не їздить через хворобу. Він час від часу поглядає на календар, п'є якісь таблетки, щасливо зітхає – от-от буде зрушення і все врешті стане чудово. Він мріє про перегони й екшн у своєму житті. Він закоханий у незвичайну дівчину, і йому явно є заради чого існувати. Глядач починає дужче симпатизувати героєві й переймається кожною дрібницею, що з ним стається.

ІНТ: ЛІКАРНЯ. КАБІНЕТ РЕНТГЕНОЛОГА. ВСЕ ЗЕЛЕНЕ І ПО-СОВКОВОМУ БЕЗНАДІЙНЕ.

Медсестра в руках із томографією головного мозку Артура. Перелякано підносить знімок до світла, в неї ледь не тремтять руки. Говорить різким високим голосом до Артура:

МЕДСЕТРА

– Oh sweet Jesus, what is it, young man?!

АРТУР (розгублено-іронічно)

– Well, I'd like to know it myself…

МЕДСЕСТРА (втаємничено)

– Ah! I see… You're the one I have to talk about to our head of department… I should call her now.

АРТУР (в німому ступорі)

– ?…

МЕДСЕСТРА (киваючи головою)

– Yeah, right… You're that boy who we suspect of having…

Сцена зависає й на тому обривається.

ІНТ. ПОМЕШКАННЯ АРТУРА (Обстановка панківська, але стильна і не зашарпана. Старе піаніно із запалими подекуди клавішами. Втім, Артур примудряється, ще й непогано, на ньому трохи грати.)

Артур і його Сара стоять біля дзеркала. Обоє топлес. Він позаду, обіймає її… Вона закинула голову, закрила очі. Він пестить своїми пальцями її руку, в якій затиснуто мобільний [54]. (Рінгтон може повторювати фразу з мелодії, що її Артур любить час від часу награвати на розбитому ф-но.) Він цілує дівчині шию, відтак шепоче:

вернуться

53

Хоча би VoiceDesigner – непогано змінює тембр людського голосу. Результат в аудіозаписі, наприклад, – різка зміна висоти й обертонів. З чоловічого можна зробити жіночий голос і навпаки. Без жодної карикатурності.

вернуться

54

Вочевидь, тут Торнберґ таки планувала втулити продакт-плейсмент і злупити бабло на частину фільму з котрогось виробника мобільних телефонів.

33
{"b":"13250","o":1}