ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

– Либонь, думають про нас: «О как развлєкаюцца чювакі!» – Тріша нарешті сповзає на сидіння. Виглядає вона втомлено.

– Нам треба на заправку, – полегшено зітхає Долоріо.

– Так, любов моя, нам треба на заправку. А ногу з газу можеш вже прибрати.

Пізніше Тріша завозить Нуріеля додому, а сама ще довго роз'їжджає нічним містом. І подумки розповідає Нуріелю те, чого він ніколи не зможе зрозуміти в реальності off line. Навіть якщо захоче, то не зможе.

– Бо як не крути, а не з одного гівна ми ліплені… – зітхає Тріша. – Хоча… Ну та вже. Цікаво, чи у всіх тьотьок отака хуйня в голові. Це ж скоріше дядькинське таке: «Чєво іщу, чєво-та свєже-ва…» – і пертися за тридев'ять земель, і шукати невідомо що, а насправді себе, але хуй себе знайдеш, скільки бабла не викидай на квитки, скільки чекань, годин перельотів не витримуй, скільки кілометрів, часових поясів… Все до сраки. Ні від себе, ні до себе. І навіть коли вже здається, що все заєбісь, однаково якийсь собацюра сидить у темряві за твоїми дверима і кличе тебе туди… Бо це твій власний собацюра, твоя потороча, твій набір внутрішніх рванок-витинанок. Your own personal… Wolf at the door. [71]Воно то зжирає тебе, то намагається виригати, то раптом робить тебе сильним і небезпечним, то просто не дає тобі спокою. Зриваєшся вночі, пробуєш смерть на дотик, пробиваєш смерть дротиком…

Тріша робить майже поліцейський розворот (благо, вночі немає машин, інакше всі стихійні каскадери пішли би на «втор-сирьйо» вкупі з Трішею) і жене до Давида. Йому-то вже вона точно нічого розповідати не буде. Просто мовчатиме. Традиційний такий ступор. А Давид буде лежати на сидінні, тикати пальцем в небо й розказувати, де яке сузір'я знаходиться, а яке сховалося за хмарою. Давид багато про це знає, він спецклас із біології закінчив. Хоча до чого тут зорі?

Потім Давид також вдома, потім Тріша знову сама. Вона їде, курить і боїться мостів. А потім просто розчиняється у канонічному:

І feelyou
Yoursunitshines
I feel you
Within my mind
You take me there
You take me where
The kingdom comes
You take me to
And lead me through
Babylon[72]

«Ось тут, у цій пісні, я завжди думаю про Бога. Про те, що Він найчастіше торкається до мене якраз у певний момент фази «Найболючіше страждання – найвища радість». А я, дурна, шукаю баланс. А в Нього на цей баланс монополія. І я тільки й можу робити, що їздити, лежачи догори писком у своєму кабріолеті й дивитися більше на зорі, ніж на дорогу. Ну бо навіщо там на щось конкретно прискіпливо дивитися, парячись про збереження свого життя, якщо І FEEL YOU?!! Я волаю про це, і ніхто не знає, що я маю на увазі. Ну й чи варто казати, що смерть завжди сидить біля мене на пасажирському сидінні. Оберігає мене від інших смертей-шаровичок, що ласі до легкої дурнуватої здобичі, на котру я так часто скидаюся. Ні, любі мої, Смерть у нас одна і дуже конкретна – чекатиме нас у певному місці в певний час, бо вона НАША. Наша найближча подруга».

00:00:02:01

Атаки долі треба зустрічати несподіванками. Долю треба дивувати, і тоді вона або буде до вас доброю, або просто дасть вам волю. Особливо якщо це була не доля, а так собі, «долька». Найліпше цю історію проілюстрував якось Давид:

– Якось я шаройобився на якійсь там автостанції, вже й не пам'ятаю чого. До мене підходить циганка, бере за руку, щось починає бурмотіти, я даю їй бабло…

– Не можна давати їм бабло! – каже хтось із переляканих дівчаток, що сидять із нами за столиком.

– Так от… даю бабло, щоби відчепилася, і тут розумію, що фіґ вона відчепиться, поки я їй все не віддам. Тоді я беру вільну руку, кладу їй долоню на голову, закочую очі і починаю читати «Gaudeamus». Циганка ледь не всралася – відразу ж повіддавала моє бабло і побігла геть…

– Крутий… – задоволено підіймаю й опускаю брови я. До мене цигани чогось зовсім не чіпляються – не пре їх ні ворожити мені, ні бабла у мене просити. Вони мене просто не бачать чомусь. Або просто бояться, що я щось у них спизджу.

Все це було давно, якщо вас цікавить лінійність часу. Тепер же я сиджу в номері середьної паршивості в готелі «Strand Continental» на тому ж таки Стренді в Лондоні. П'ю середньої паршивості ямайське пиво «Red Stripe». Якби півгодини тому в Кемдені я купила все, що мені радив фан Кемдена Давид, тоді red stripe [73], але вже реальна, кров'яна, повзла би в мене з-під носа. Але ж Лондон – занадто богемна територія, ще й Сохо близько, і трупом чергового артиста в готелі нікого тут із діда-прадіда вже не здивуєш. Ну я й не про це думаю, взагалі-то. Я думаю про те, що вже не чекаю з таким фаталізмом звісток від Давида. Втім, якщо вони приходять, я читаю їх одними з перших. Я думаю про те, що все в житті розсідається на свої місця – або з часом, або від самого початку, але нам потрібно трохи надерти із себе нервових волокон, перш ніж це зрозуміти. А ще ми ніколи не знаємо, як скоро і як сильно і кого саме покохаємо наступним. І якщо це буде ваш старий найближчий друг – дивуйтеся на шару, що ж там.

00:00:02:02

Одного ранку мені прийшов лист, відправлений з фантомної адреси #mailto:[email protected] Буцімто з моєї адреси. Але в мене такої зроду-віку не було, до того ж я ненавиджу нижні дефіси в таких штуках. А проте, навіть стиль листа дуже сильно скидався якщо й не на мій власний, то на когось цілком адекватного. І вже точно не був схожим на традиційне маніякове «сукаятібявиєбу». Хоча хтозна, хто ховається за щитком «Не влєзай – убйот». Той, хто написав останню штуку, мусив добре знати як мене, так і всі розклади мого життя:

Кажуть, нещодавно Давидова мама народила від Давида сина. І назвали його, кажуть, також Давидом. Ну, це логічно – проектори по-іншому і не працюють. Чи хотітиме колись ця вічна ма-ти-дружина свого внука так, як хотіла сина, ти вже навряд чи дізнаєшся. Тебе на той час перейматимуть уже інші речі. А поки – Кесарю Кесареве, Архетипу Архетипове. Амінь.

Від таких листів стає холодно. Хоч містика й далеко не мій жанр. Але насправді я дуже давно вже не бачила Давида. З останніх новин про нього – має багато зйомок у якихось рекламах, продаж старого авта і плани купівлі нового, можливо, навіть «мустанга», що вкинуло Стоґнєвіч спершу в ейфорію, потім в апатію, передача всього бабла мамі та вітчиму, стовідсоткова мамина відмова віддавати бабло назад (яку тріо-мареничівській пісні про «сідельце сховала», щоби по дівчиноньках не шастав), безкінечні партії в більярд, якісь уроки самовдосконалення НЕ через мистецтво, чого мені ніколи не збагнути. Ну та й добре, небого, іди собі з Богом…

– Fuck you because I loved you, fuck you for loving it too, – дуже в тему наспівує Стоґнєвіч.

Я посміхаюся, ніби вдихаю пари самбуки.

Спаму в скриньці вистачає теж. Окрім вічних пропозицій збільшити член і сходити з новим членом на чудовий порноресурс, валиться, наприклад, отаке:

…среди услуг, которые я и мои единомышленники готовы предоставить:

Препродакшн: Разработка сценария, бюджетирование, поиск локаций, кастинг, оборудование для съемок, подбор съемочной команды.

Продакшн: Дизайн и строительство декораций, реквизит и костюмы, спецэффекты, съемки с участием зверей и каскадеров…

вернуться

71

Твій особистий… Вовк за дверима (англ.). Тут просто гібрид із пісенних фраз Dйpкche Mode І Radiohead. Ну з ким не буває?

вернуться

72

Слова з пісні «І Feel You» DEPECHE MODE.

вернуться

73

Червона смужка (англ.).

48
{"b":"13250","o":1}