ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

себе видіння з темно-синього дзеркала. — Цікаво, чи не стукне мені в голову нашвидкоруч потрахатися з ним до того, як зроблю страшне зізнання…

Діставшись до порожньої квартири в Києві, Марла ввімкнула Sonic Youth і раптом вирішила помастурбувати. Вона відкрила файл зі своїм новим текстом, прочитала кілька рядків і розшпилила джинси. За кілька хвилин піднесла мокрі пальці до обличчя. На них біліла сперма.

…уа lulblyu tеbуа:( еtо strashno…

Прокинувшись після тригодинного сну людиною, що знає в лице Гермеса Трисмегіста, Марла збагнула, що, якщо їй вдалося 73 пережити коктейль «Гемінґвей». страшного на світі залишилося не так уже й багато. Спочатку Марла сказала тому барменові:

— Мені абсент. Чистий.

— А як щодо коктейлів?

— Жодних коктейлів. Мені абсент. Чистий.

— А як щодо коктейлю «Гемінґвей»?

— Мені абсент. Чистий…

— А це і є абсент. Чистий. Тільки підігрітий спалюванням коричневого цукру.

— Ну, давай.

Гірших відчуттів Марлині смакові сосочки, горлянка, стравохід і шлунок не мали навіть тоді, коли вона швидкісне знищувала свої запаси віскі, з'їжджаючи з квартири.

— Апельсинчиком його, апельсинчиком! — звідкись уже здаля махав руками бармен.

— Че, Марла, плохо тебе? [6] — прокричав їй на вухо Шлля. Нормальна річ — у клубах завжди треба лементувати, навіть знайшовши найтихіше місце в кінці барного, стійла. Можна, звісно, Ще ховатися у туалеті, але і стосовно нього Марла відповіла:

— Пока нет — це був один із рідкісних випадків коли дівчинка розмовляла російською По-іншому з двома пітерцями (Ілля — та сама «звізда», з якою в Марли дивним чином заварилася дивна дружба Денис — стереотипний зсутулений програміст із вічним ноутбуком в руці нестереотипними «одной-двумя тисячами» гривень у кишені і вже геть несподіваними для програміста двома мільйонами плюс-мінус сто тисяч баксів на рахунку) порозумітися не вдавалося

— Плюс минус сто тысяч. Он не знает, сколько у него сайтов, сколько доменов и какая их посещаемость. Такой безалаберный парень. И выглядел он так же — как попало — еще два дня назад. Вот хоть одежду нормальную сходили купили.

Марла зиркнула на Дениса. Прості собі джинси і білий светерок на зворушливо-цнотливих застібках. Програміст одним словом. Він примудрявся винаймати помешкання у Києві за 800 доларів, але абсент, як і Марла, пив сьогодні вперше.

— Кстати, абсент не настоящий — сказав (уже таки сказав бо музика на мить затихла) на вухо Марлі Ілля.

— Да? — розчаровано скривилася Марла — от блін.

— Насгояшии бы так пить не вышло Там девяносто гоадусов

Марла уявила собі підігрітих дев'яносто відсотків спирту і їй зробилося сумно

— Что дальше? — бармен шпурляв склянками, інколи не потрапляючи в них із пляшок і проливаючи питво на барну стійку. Це його зовсім не кремпувало, і він хвацько витирав абсентні калюжки з під Марлиних ліктів так, що вона навіть не встигала забрьохатись.

— А теперь три текилы.

Текіла (вони попросили найкращої) виявилася дещо справжнішою за абсент. Марла мастила своє праве зап'ястя лимонним соком, посипала сІллю, злизувала це і заковтувала текілою. Власне, найбільше н впирав сам процес облизування власної шкіри.

— Ну та бо що робити, коли немає поряд дєвочки красивої?

Зате були поряд двоє відірваних, такі ж недоречні на вигляд, як і сама Марла. чуваки, був поряд кальян з яблучним куревом і якийсь підозрілий тип в окулярах, що той кальян розкурював. Марла раптом згадала, що останній відвіданий нею клуб залишився у Бангкоку. Там вона пила просто пиво. В крайньому разі, кампарі.

— Прибиваю гербарій, поливаю кампарі! — проспівала Марла.

— Что? — нахилився до неї Денис.

— Ничего! — прокричала Марла. — Здається, останні мої клубні походеньки теж ознаменувалися присутністю там росіян. Російських проституток. Чим то все закінчилося? Клуб вибухнув.

Цього разу вибухнути обіцяв принаймні Марлин вестибулярний апарат. Можливо, вкупі зі шлунком (жодного алкоголю при гастритах!) чи з загальним екстер'єром — Марлу навіть до жіночого туалету вже пропускали без черги, хоча вона про те й не просила. Потім іще замовили суші. Закономірно, шалено дороге, але навдивовижу нормальної (саме нормальної, в сенсі стандартної. Стандартної в сенсі не гіршої й не кращої, ніж у будь-якому суші-барі будь-якого аеропорту чи цокольного поверху торговельного центру) якості. Марла ще повикаблучувалася своїм знанням сортів риби, переплутавши по ходу свій улюблений squid (як то українською, вона ще й досі не подивилася у словнику) із рибою-мечем. Утім, цього ніхто й не помітив. Доштрикавши паличками останні грудочки рису, дивнувата трійця вирішила вибратися на танц-підлогу.

— Хорошее такое имя — Funk Master de Luxe. Чувак делал ремиксы на Боба Марли. на первых местах в мирових чартах зависает.

Марла навіть обернула тіло в той бік, де мав стояти за пультом цей самий мега-стар. Через її стощістдесятисангиметровий зріст, звісно, нічого Марлі побачити не вдалося. Вона знизала плечима й заходилася божевільне стрибати, зображуючи танці. І тут раптом помітила дивну закономірність: якимось чином люди, навіть якщо вони складають стадо (як на дискотеці), спроможні відчути, коли одна з особин їхнього стада досягає точки з нульовою похідною першого порядку. Тобто, того стану, коли припиняється рух в одному напрямку і от-от почнеться в напрямку іншому. Такій особині, наче зірці, готовій до згоряння, виділяється якомога більше простору. Головним чином це зумовлено небажанням інших особин стада ставати перепоною на шляху вільного падіння нещасного тіла. Чи то пак, щасливого тіла. Бо Марла бовталась у тупому блаженстві, мантиляючи головою й шарпаючи руками, час від часу відкриваючи очі й перевіряючи, чи на місці її орієнтири — праворуч Ілля, ліворуч Денис — знов очі заплющувала і продовжувала свої ламані танці. А потім прилетіли вертольоти (слова «гелікоптери» чи «гвинтокрили» вданому випадку не несуть достатнього емоційного навантаження) і Марла вирішила, що їй кров з носа потрібні вулиця й холод. Хаотично перебираючи руками й обмацуючи принагідні опуклості принагідних дівчат та хлопців, Марла посунула до виходу, її колеги також вирішили, що тут стає трохи нудно, і, певно, треба сходити в казино.

— Тільки давайте до нього довго-довго йти по вулиці!

— Прости, не понял?

— А… Говорю, давайте останемся на улице. Подольше останемся.

— Ну, пошли пешком. Конечно.

Холодна мжичка видавалася Марлі доречною і рятівною — за інших обставин її би трусило і гнало у перше-ліпше тепле місце. Цього разу все було по-іншому. Сама система виміру температури Марлиного тіла сповзла кудись на бік. Біля банкомату на порозі якогось великого банку, схилившись на свої гігантські клунки, спала бабця у квітчастій хустці. (Наступного дня, знайшовши нарешті місце, де вони покинули машину, Марла з Іллею застали ту ж бабусю в тій же позиції. і тільки невеличка зміна її дислокації на порозі (0,5 м зміщення) свідчила про те, що бабця жила своє таємниче життя).

Вийшовши відтак на Велику Васильківську й уздрівши вдалині світла готелю «Прем'єр Палац», Марла пригадала жлобську історію, розказану про цей заклад Х'ялмаром. У чому там полягала інтрига, з'ясувати їй зараз не вдавалося, але те, що із Х'ялмаром якісь недолугі тамтешні адміністратори поводилися, як із маленьким пивом (навіть коли Х'ялмар був там на якійсь конференції і навіть коли начепив краватку), вона пам'ятала достеменно і швиденько все переповіла приятелям.

— Ну что, Денис, пойдем куражиться в этот их «Премьер палац»? Такие три лабуха в капюшонах…

— Можно й пойти.

— Да, й заказать крупье в номер. Рулетка в пент-хаузе.

— Я бы пошла только ради выражения лиц этих несчастных администраторов. Бедненькие… наверно, от удивления у них бы лопнули глаза. И кожа на лбу треснула бы. От непонимания происходящего.

вернуться

[6]

В окремих випадках автор залишає за собою право нетранслітерного передавання російської та інших іноземних мов.

15
{"b":"13251","o":1}