ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Але вони не пішли до того готелю. Чи то ліньки було підійматися вгору по вулиці, чи просто ідея такого відриву втратила свою привабливість одразу ж після того, як була висловленою, але трійця продовжила свою нетверезу ходу в бік Майдану Незалежності. Чи то пак, Майдану Незаможності, як колись обізвав його Х'ялмар.

— Хорошее казино, — сказав Ылля, коли вони дісталися будинку з червоноламповим словом «Казино», — здесь, когда все деньги проигрываешь, тебе вызывают такси и не берут с тебя ничего за выпивку, а на следующий день присылают к тебе домой крупье, чтобы уговорить прийти сюда еще раз и оставить здесь еще немного денег. Вон та баба — она крупье — белая, с большой жопой. Вот она к нам и приходила.

Пізніше Марла взнає, що ту саму бабу-круп'є приятель Іллі натхненно трахав просто на підвіконні в кухні Іллєвого помешкання на Оболоні, і що сумочка й босоніжок баби-круп'є падали при тому на землю з третього поверху. Літні оргії були страшними, літні витрачені гроші — незліченними, літні київські дівчата — найкрасивішими і найдоступнішими.

Але тепер була зима. і пост-абсентове казино.

О цій порі — 4.00 ранку — вони були єдиними відвідувачами. Круп'є і бармени сонно блимали червоними очима і шморгали червоними носами.

— Делайте ваши ставки, — прогундосив круп'є.

Ілля висипав перед себе купу різнокольорових фішечок, частину яких пересунув Марлі.

— Давайте все на ноль! — Марла віддала пригоршню фішок круп'є.

— Поставить на зеро? — перепитав він.

— Ага. На з-е-р-о.

Випало 26. Марлі, певно, жодного разу не пощастило, а от Ілля вигравав цілком стабільно. Коли сума виграшів сягнула двох тисяч гривень і дві останні спроби скінчилися повною невдачею, він сказав:

— А теперь йдем играть в «Вlасk jасk».

— Я не умею.

— Й я не умею.

— А там уметь нечего, я все обьясню.

Марлі вже все це встигло набриднути. Вона шпурляла фішки куди завгодно, часто змушуючи круп'є лазити за ними під стіл. Кожну стогривневу фішку вона відкладала в бік, запитавши перед тим в Sллі:

— А можно я буду банком «Финансы й кредит»?

— Можно.

«Блек Джек» не був таким успішним, як рулетка, але завдяки настирному Марлиному скавулінню «Давайте уйдем й будем счастливы!» їм вдалося не програти більшу частину грошей. Пізніше Ілля розповідав Марлі:

— В один момент я подумал: если у нее — у тебя, то есть — сейчас окажется больше, чем у крупье, что-то у нас действительно может получиться. Что ж, тебе выпал «Блэк Джек». Еще и одной масти. Бубновый…

Марла не знала, що саме має тепер у них вийти. Мав Ілля на увазі їх відео (вирішено було знімати кліп на спільну пісню) чи їх стосунки, Марла вже точно не знала, бо тієї ж ночі він прислав їй повідомлення з отаким текстом: «…Марла, если я сам не потерял твой телефон, — (вона віддавала його Іллі на збереження під час їх походеньок) — хочу сказать тебе: я люблю тебя:(…»

В Іллі була дев'ятнадцятирічна дружина і трирічний син.

So you wannа be a rap super-star? A khuy tam

Історія Марлиних зйомок виявилася не такою вже й простою. Варто пригадати, що спершу Ілля готував для неї роль цілком природну — Марла мала зіграти дівчинку — майже підлітка, таку собі Лоліту, що майже переросла всі дитячі неврози і тепер з легкістю бавилася в дорослі забавки, довго не роздумуючи, на чому би то відірватися: на зброї чи на кокаїні. Внаслідок страшної підстави падлюки-роботодавця дівчинка мала ледь не застрелити свого ж рідного коханця (Іллю), але вчасно мусила зорієнтуватися, побігти до коханого вибачатися і ненароком потрапити під бандитську кулю ще одного з найманих робітників падлюки-товстого-і-слинявого боса. Вмираючи, дівчинка плаче і шепоче коханцеві слова вибачення. Він гладить її волосся, цілує тьмяніючі очі і. звісно, запевняє, що все буде в поряді. Але ж чорта зо два: нічого не в поряді. Бо бюджет кліпу роззявився аж на 44 тис. умовних одиниць, і практичний Ілля вирішив ті гроші ліпше витратити на два відео замість одного.

Тож і сценарій було перероблено. Тепер це вже було не культове європейське кіно, а радше, американська крістмас-сторі зі слинявим геппі-ендом. Молода й успішна родина, знову ж таки, вибачте, якихось дурнуватих кілерів чи спецназівців — тато, мама і дитина (мала ще не в ділі, дякувати Богу) — не може дати собі ради, чого ж їх так не пре життя сімейне. Ніхто ні з ким не бавиться, дитина не годована (сама в холодильник ходить), корова не доєна (немає в них корови, як видно), жінка не трахана (бо стерва й кар'єристка і голова її завжди болить після важкого робочого дня). Біда та й годі, одне слово. Аж тут одного вечора і татка, і мамцю (кожного окремо) викликають на «спєцзаданіє». Страшна таємничість, страшні машини і страшні комп'ютери. Страшні черевики і страшні рукавиці зі страшними пістолетами без глушаків. із дико серйозними пиками молодята вирушають, що називається, в ніч. їдуть-біжать-крадуться, згідно із вказівками радіопередавача (він же мобільний телефон, напевно), опиняючись у тому ж самому приміщенні біля тієї ж кімнати, але з інших боків. Вибивають ногами двері і ціляться, ясна річ, кожен у свого благовірного. На однаковій дистанції від татка й мами сидить доця, по трікстерському підморгуючи й промовляючи тим самим «таємничим голосом», що викликав на спецзавдання, слова привітань із чиїмсь там Днем народження. Потім у пориві щирого покаяння батьки обіймаються і випускають із рук пістолети, а дитинка, ну вже зовсім якось інфернальне, гасить свічки в останній сцені.

Одне слово, це була не Марлина роль.

— А ким ти будеш? Малою? — спитала Марлина сестра.

— Нє-а. В тому-то й справа. Маю бути тою тьотькою.

— Не вийде з тебе тьотьки.

— Це ж чому не вийде?!

— Не ображайся, але немає на тобі гордої печаті материнства. 1 геть усі, окрім самої Марли та відчайдушного Іллі, були глибоко переконані в тому, що роль стерви-кар'єристки не для Марли.

— Хто, Марла?! З її наркоманськими тінями під очима? Та не сміши мене! — пхикнула стилістка Соня.

— Ну от бачиш, — зітхала Марла, коли їй все це Ілля переповідав, — все проти нас. Проти мене тобто.

— Та пішли вони всі в сраку! — запевняв Ілля, — це я плачу всім гроші, тож я й акторів вибираю. Мама-лоліта — це ж фішка!

Але фішки цієї, окрім самого Іллі, щось ніхто так і не викупив. Проти Марли повстала всі знімальна група вкупі зі стадом стило-візажистів, кастинг-директорами, асистентами асистентів і водіями авто, що мали позичатися на зйомки. Один тільки режисер, переглянувши панкушні відео Марлиного гурту «Пухнасті Насті», погодився, що дівчинка таки вельми фактурна й талановита, і що буде вона перфектно виглядати в кадрі. Тільки от у кадрі іншого відео.

Тож на цей сімейний Різдвяний трилер вибрали дівчину а-ля «Я — Матриця. Ви що, це кіно не дивилися?!» Така собі Трініті з подовженим чорним волоссям і знеособленим обличчям. Те, що треба, одне слово. Марла, наминаючи привезені від бабці пиріжки, і сама погоджувалася:

— Ну, те, що треба. Тільки як же все-таки їм вдалося збити з

курсу непохитного Іллю?

— Сказали, що навмисне знімуть погане відео, якщо він залишить тебе. Що вони ні за що не відповідають, — без зайвих утішальних інтонацій повідав Артан. — А що? Знаєш, як їм страшно? Особливо какалися ті чуваки, чия машина: «Слиш, братан, а ана точна вадіть умєєт?! Ана нам тачьку не грохнєт?» і потім би почалося: будь-яка поломка камери, розбита лампа чи запізнення когось зі знімальної групи — все було би через тебе.

— Ги-ги, — відказала Марла.

— А так, — провадив Артан, — воно навіть і краще. Тепер Ілля хоче відео на спільну пісню робити. Тобто, в кліпі через слеш фігуруватиме назва «Пухнасті Насті».

— Та ну? А хто до слешу, хто після? — зубоскалила Марла.

— Та яка нам, нафіг, різниця.

— і то правда. Головне, щоби зброя не поіржавіла.

І вона не поіржавіла. Марла швиденько наквецяла переклад однієї зі своїх пісень, Ілля, котрий спершу хотів записувати щось не надто переконливе, зі своїх «старих запасів», дав себе швидко переконати і так само швидко заспівав те, що йому втулила Марла. В сумі вийшло все не так уже й погано.

16
{"b":"13251","o":1}