ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Ну от, як усе жорстоко закінчується, — криво посміхнулася вона.

— А так завжди. — і вони ще раз кумедно обійнялися, як плющові іграшки, і відвернулися один від одного, як було сподівано, назавжди. «Ніколи не кажи «назавжди», — промайнуло в голові у Марли, коли вона натискала кнопку сьомого поверху.

Ану подивись, як народжується буря!

Марла загасила цигарку і скривилася — дим таки потрапив в очі.

— І як то люди можуть курити таку гидоту9 — спитала вона у віджилої сигаретки зі спеціями. — А, в кожному разі ліпше, ніж безкінечне всмоктування віскі. Чи ж не здуріла я, в конце концов? Сиджу на протязі з мокрою головою, курю і… слухаю Земфіру. Стидуха. Або ностальгія за незрілими часами юнацького блядування… Фіг із ним. От візьму іще «Ласковий Май» послухаю. і поцілую гробову дошку.

Марла, як завжди, відтягувала момент написання статті. Цього разу треба було писати про оргазми (не нове) і точку G (нове).

— Слухайте, чуваки, — питала кілька днів тому Марла у своїх колег із музичної активності, — а ви знаєте, де у бабів та точка «Же» знаходиться?

— Ой, — відказав Артур, — та в більшості жінок не те що точки «Джі» нема, у них і вагіни відсутні!

— Н-да, це точно… — і Марла відіслала розпачливе «НЕLР!» усім своїм секс-просунутим знайомим дівкам, навіть не пробуючи спитати поради у себе самої. — Ва-а-аd frends аnd сhе-е-еар sех… [7] — мугикала тоді вона собі під ніс. Отримавши у відповідь щедру купу лінків на просвітницькі сайти для стурбованих, Марла навіть з'ясувала, що й у неї та дурнувата точка є (бо куди б вона поділася?).

Ось чому середні чи маленькі члени кращі за великі. Навряд чи у гландах є хоч якісь ерогенні точки. Хіба що лиш зони, відповідальні за блювотний рефлекс…

Тепер Марла вже нюхала свої долоні, пропахлі незвичним тютюном.

— Сама собі ковбой Мальборо… Кльовий таки сон у мене був, нє?

Марлі снилося, як вона кохається із дівчиною-високою-білявкою. З невеликими грудьми і пружним животом. Уві сні, поклавши її на спину, Марла вже була налаштувалася розсунути їй ноги і надати своїй лінгвістичній освіті практичного застосування, як раптом у білявки з причинного місця вишпортався здоровецький член.

— Ну от, — засмутилася Марла, — і що тепер? і де у тебе клітор? Невже все скінчиться банальним міньєтом?

Марла прокинулася і збагнула, що це вже, певно, сама совість закликає її до писання тієї секс-статті.

— Холера! Ще би хоч витрахати когось хотілося — запалу б вистачило не на одну оргазмову статтю, а так… Мені навіть Х'ялмара тільки за волосся покусати хочеться! Може, просто холодно мені тут — сибірські якісь рефлекси спрацьовують?

Карпати, куди Марла заїхала на кілька днів, то порскали в неї туманами, то змочували дощами, то раптом, ні з того ні з сього, підсвічували якимось надміру інтенсивним лабораторним сонцем.

— Бачиш, — тицяла вона пальцем у замурзане вікно маршрутки, показуючи другові (власне, тому самому колишньому коханому, котрому їй не ставало духу сповістити, що він колишній) на гору, залиту по вінця густим жовтим соком пристаркуватого сонця, — бачиш, якою астмою на нього дихає синюшне небо? Отак, хлопчику мій, у муках і хворобі народжується буря…

Власне, Марлина буря, як правило, народжувалася зі спокою й добробуту. Народжувалася, коли Марлі було надто комфортно і, зрештою, просто нудно. Буря народжувалася сама по собі, не прикликаючи жодних бабок-повитух чи священиків для хрещення. Буря вже за визначенням була поганською, в неї вже наперед були атрофовані будь-які моральні якості, а тому й моральних оцінок бурі ставити ніхто не мав права.

— You make me sick because S adore you so… — часто любила наспівувати Марла. Часто вона адресувала ці слова Х'ялмарові. Але ще частіше — самій собі. Тобто, їй би мали адресуватися ті слова, якби мимовільні актанти Марлиних ігор були в курсі лірики MUSE.

— Тільки ж не про «М'юз» іде мова… і не про м'ясо і не про м'якоть, і не про м'яту, чорт забирай! А про живих людей — добровільних перевертнів на ляльок із яванського театру тіней… принца Арджуну так легко можна смикати за ниточки, якщо маєш до того хист. Навіть якщо й не маєш бажання, а просто маєш хист. Природний, чи що. Робишся тоді стихійним лялькарем. Лялькаркою, тобто. Стара ідейка, хто вже тільки її не смоктав і кому тільки в рота вона не кінчала, але іншої висмоктувати якось немає часу. Цікаво, як довго шарлатани дістають кайф від скубання отих ляльок. Здається мені, вони втомлюються і зношуються куди швидше за тих, ким маніпулюють. Просто одного Дня шарлатанові стає нудно, він пише комусь якогось листа, збирає всіх ляльок докупи, обливає їх бензином і влаштовує шаманські танці. Чи шарлатанські танці? Бігає, коротше, лишень за годинниковою стрілкою довкола свого багаття і голосить, відганяючи нудьгу. А, врешті-решт, що він робить? Думали — кидається в багаття сам? Аніскільки не вгадали. Лялькар-шарлатан, натанцювавшись над своїми мучениками, втомлено засинає на попелищі. А на ранок посипає собі тим попелом голову, для пристойності скорботно мовчить і знову вирушає в дорогу. Втім, зовсім швидко якась неясна, млосна сила змушує його спинитися і, повтикавши-помедитувавши дещицю під деревом Або-Або, шарлатан неквапом береться за вирізання своєї нової ляльки…

Просто Марла сумно усвідомлювала, що нічого в неї так на раз не закінчується. Ілля вже на другий день після свого «ми вже ніколи більше не побачимося» слав Марлі повідомлення, що розривали телефон розпачливою пристрастю, і навіть поривався був відвезти Марлу на вокзал. Тоді це не вийшло через пробки на дорозі. Не встигши до Марли, Ілля тут же купив собі квитки на свою Мальту, щоби провести чотири дні з дружиною й дитиною.

— Вона все зрозуміє… — кусав собі тоді губи, — зрозуміє і помре від розпачу. Ну й нехай помирає. Помирати — це слабкість.

Але наразі, прилетівши-таки на Мальту, померти міг хіба сам Ілля, наковтавшись незліченної кількості своїх пігулок «для полегшення польоту».

— Ну та й чого ж ти, друже мій, — вголос питала Марла, читаючи свіжого Іллєвого листа, — з того всього закидався фенозипамом і, ледь відійшовши від нього, скликаєш своїх друзів «напитися аж до суботи»? Зрештою, якого біса я питаю. Невже не ясно?

А ясність таки була під питанням. Бо Ілля був особою не менш контроверсійною, ніж сама Марла. Тон його листів міг змінюватися по сто разів на день. Він то вистеляв перед Марлою всі свої коштовні нутрощі, обіцяючи їй бозна-що і бозна-скільки, то вираховував, за скільки точно днів все підійде до невблаганного кінця і вони просто зможуть «зустрітися, накуритися і посміятися з усього нього». Марла терпляче відповідала на його листи, інколи переживаючи, що у неї недостатньо гострих емоцій і що вона так швидко звикає до будь-якої нової халепи. А потім знову починала паритися через дрібниці, штучно викликаючи в собі якісь хвилювання і марення. Марла просто не хотіла нудитися. Не хотіла у свій власний спосіб

Мішки під очима від фенозипаму…

(Фактично Самі)

— 4 пігулки фенозипаму — 4 години повної амнезії. Але ти бери тільки одну, — Ілля вклав у Марлину долоню пластикове пуделко з ліками, — вперше і востаннє!

— Ага, просто шоби подивитися на світ твоїми очима, — Марла висипала кілька пігулок у руку і нахилилася до Іллі, цілуючи його в шию. Він посміхнувся, забравши руки від керма, і повернувся до Марли:

— Щоби побачити світ моїми очима, таки довелося би зжерти всі чотири…

В Іллі на прийом цього препарату вже не нового покоління була своя причина — він боявся літати в літаках. Підволячи Марлу в аеропорт, він розповідав, які на нього видіння находять, як тільки він займає своє місце в салоні.

— Відразу уявляю собі, що от-от щось почне стукати, крило задимиться і, зрештою, відпаде нафіг. Здійметься дикий вереск. Окуляри худого дядечка-дослідника. що сидить в середньому ряду, ввіп'ються прямісінько в око товстої тітки, що сидить на місці А, біля вікна. Вона зарепетує так, що мене вирве…

вернуться

[7]

Погані друзі й дешевий секс (англ.).

18
{"b":"13251","o":1}