ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Надто схожі на людей.

На свою біду, вона ще й примудрилася наступити одному мавпеняті на кінцівку, коли те в паніці разом із ще кільканадцятьма своїми братами кинулося їй під ноги. Мама цього очманілого верескуна (йой, як воно зарепетувало!) загрозливо підскочила до Марли і з не менш огидним вереском почала скалиш жовтезні зуби. Марла згадала одне з оповіданнячок Лагірі, де «добрі і розумні мавпочки» ледь не забивають патиками хлопчика до смерті, і роззирнулася в пошуках каменюки. На щастя, це зробити за неї — ватага місцевих юнаків жбурнула чимось важким якраз в епіцентр зграї людиноподібних її з вереском повтікали.

— От тобі й свята тварина — здригнулася Марла Мавпи хоч і не були святими, бути дуже хитрими й підступними Вони дуже чітко знали, кого можна боятися, а на кого можна наллю вати з високої бачки Саме так вони й робили, безсоромно крадeчи їжу зі столика доброзичливих французів, а потім просто над ними жерли поцуплене, кидаючи відходи ледь не на голови жертвам пограбування. Ну як тут не замилуватися?

— Бридота яка. — Марта ніяк не мопа заспокоїтися -Червонодупа бридота.

Червонодупа бридота боялася місцевих жителів, що знали їх як облутених. Тоді ж, як мавпа свиснула в мадам апельсину, на терасу кав'ярні зайшов й працівник — тварюку як вітром здуло. Певно, навіть поперхнулася своїм цитрусом.

— I do it mууууу wааааау [46]! — затягнув хтось за спиною голосом іще гидкішим, ніж у Сща Вішеза. Марла обернулася. До неї (Х'ялмар якраз зайшов до туалету на очищення перед храмом) підійшов юнак-непалець, одягнений в топ вид футболки, ЯКУ відважуються носити лише жлоби і власники нев'їбенних біцепсів і тріцепсів — футболку з ОБРІЗАНИМИ РУКАВАМИ. «Це майже так само гидко як спочка на чоловічому ти і» — подумала Марла, але вголос приязно посміхнулася незнайомцеві. Він почав задавати купу своїх стандартних питань:

1) Як тобі тут?

2) Як тобі гам? (а, перед ним: звідки ти?)

3) На скільки nи тут?

4) Як тут розважаєшся?

5) Де твій хлопець?

6) Може, хочете… той-во… ну, в мене дуже кльова вона… ну, в Амстердам навіть возив — всі припухали… ТРАВИ В МЕНР НЕ КУПИТЕ?!!

7) Як це — не купите?…

Відчепитися від таких затятих фанатів своєї справи, як правило, нелегко. Особливо, якщо ви — людина чемна. Але якшо ти хам, все набагато легше.

— Всьо, чувак, да нових встрєчь! — Марла сіпнула Х'ялмара геть від люб'язного катмандянця. — Не доведи, канєшно. Господи… — то вона про нові встрєчі. Штришок так і залишився там стояти зі своєю посмішкою, біцепсами і травою.

Марла з Х'ялмаром нарешті підійшли до храму. Кругом майоріли гірлянди різнобарвних молитовних прапорців. Молитва на кожному. На кожному — образ Будди, мальований згідно зі строгими геометричними канонами. і так — із кожним святим Білі прапорці — за померлих. Але тут переважали кольорові. П'ять кольорів — синій, зелений, червоний, жовтий, білий. П'ять елементів — вода, дерево, вогонь, земля й залізо. П'ять медитацій Будди. П'ять мудростей. П'ять напрямків (п'ять, а не чотири). П'ять ментальних атрибутів емоцій. П'ятірка переваги. Тут, у Мавпячому Храмі, переважало життя, хоч і носило в собі смерть, і розчинялося, своєю чергою, у Всеосяжній Пустоті.

Тільки Марла зараз про це все не думала.

— Дивно, — казав їй Х'ялмар, — тут так багато людей, а відчуття святості місця не затерто.

— Угу, — погодилася Марла.

Вона дивилася прямісінько у велетенські очі під блакитними бровами, намальовані там, де починалася золочена баня храму. — Цікаво, чи можна називати такни дах банею…

Над храмовими очима висіла фіраночка: зелений, жовтий, червоний кольори. Тоненька смужка синього ламала кайф доморощених растаманів — певно, в буддизмі ті кольори мали інше значення. Марла в буддизмі була дуб-дубом, все життя стібала жителів Західної України, що ні сіло ні впало вдарялися у східні практики, з грудьми на амбразурі захищала психоаналіз як продукт, придатний для європейського травлення, і ось, десь лише зовсім недавно, ЗБАГНУЛА.

— Суть усіх вчень одна… Якщо глибше копнути. — Вже вкотре повторила вона. Марла всім серцем вірила буддистам, вони були найменш агресивні й найбільш демократичні з усіх релігійників.

— Буддизм допускає, щоб людина мала дві релігії — була буддистом і християнином. А от християнство — ні…

— Ага. Слабо сказано. Піп у моєму містечку сказав одному вчителю поспалювати свою колекцію творів Реріхів укупі з Бгагават-Гітою, «бо то є диявольське!» — Марла з неприємністю скривилася. — Нічогісінько не петраю в буддизмі, але відчуваю його глибину й всепроникність…

— Угу. — Х'ялмар однаково ні у що не вірив. Але все на світі поважав.

Молоденький монах, перехилившись через перила, дивився просто в очі майбутньому просвітленню. Або просто в намальовані очі. Або просто на людей, що шастали під його балкончиком, крутячи велетенські бронзові молитовні котушки з мантрою «Ом мані падме хум». Люди промовляли цю мантру вголос, ходили належну кількість разів за годинниковою стрілкою по периметру Мавпячого Храму, крутили чи торкали пальцями кожну важку котушку, вірячи, що молитва, викарбувала в бронзі, під час того крутіння долинає до бога, а монах усе дивився. Може, йому просто було нудно. Вервечки з молитовними прапорцями майоріли за його спиною, як мотузки від натягнутих вітрил. Храм узагалі скидався на радісний великий корабель-ярмарок, що везе всіх цих людей у якийсь невідомий, але щасливий край.

Марла із Х'ялмаром фотографували монаха, вервечки, котушки, дітлахів, що шаленіли від радості й самі просили їх зняти. Ходили довкола, торкалися велетенського Грошового Жезлу й загадували бажання. Марла загадувала егоїстичні бажаннячка типу контракту для «Пухнастих Насть», Нобелівської премії чи, на крайняк, премії MTV Music Awards, а Х'ялмар, напевно, щось благородне й достойне. Як завжди, предмет екзотики складали скоріше вони для оточуючих, ніж оточуючі для них.

— Я вже звикла. Це компенсація за всі сафарі-тури й організовані екскурсії «до справжнього життя аборигенів». Ми віддуваємося за всіх.

Вхід до одного з храмів (а їх тут було декілька; центральний — білосніжний велетень, шо виглядав зачиненим, як ступа [47]), в яких юрмилися люди та довколишні малюки, охоронявся юродивим служкою, якогось дива вбраним ледь не в поліцейську форму. Служка оберігав храм і його жертводавців від захланного клацання туристичних камер. (Клацання туристичних їбал допускалося). Довкола нього юрмилася сила-силенна голубів, час від часу скоювали набіги мавпи. Служка щось кричав подекуди страшним голосом, люди заходили й виходили зі свічечками, нагиналися й розгиналися, носили свої куріння, боги приймали чи не приймали їх, давали своє мовчазне благословення.

Марла із Х'ялмаром ще трохи повтикали-помедитували перед храмом, а потім потиху рушили назад до своїх роверів.

Hot springs and silver jewels

Щоб запхати дупу до басейна з вічно-гарячою водою, треба було скинути з себе весь одяг, зайти під душ (Марла цю процедуру безсовісно проігнорувала), роззути капці, обгорнутися квітка-стою тканиною і пройти нічним японським садком до заглибини в грунті. В тій мармурованій заглибині вже мочать старечі дупи двійко німців і квасять феміністичні вагіни дві довговолосі й довгорукі француженки. Потім приходять непалець із американцем, до них приєднується японець (південний кореєць? Він не розкривав рота…). Всі намагаються триматися якнайтихіше, світла в басейні мінімум, служка підносить зелений чай. Всі шепочуть, Марла не витримує божевільно гарячої джерельної води і ненормальної тиші сімох дорослих людей. Вона підтягується на руках, вилізає на бортик, дивиться, як із її тіла повільно стікає гаряча вода. Тонкими струмочками з кінчиків волосся до заглибинки між грудьми, шкіра гаряча й пружна. Тонка тканина наскрізь просотана водою, обліплює Марлине тіло, майже не збираючись у складочки. Вода потиху сочиться з тканини. Марла припиняє милуватися своїм тілом, неквапом зводиться на рівні ноги, щоби піти в шезлонг до Х'ялмара, але раптом передумує — відчуває, що замерзне — і знову занурюється у воду гарячого джерела. Час від часу температура робиться нестерпною — підземні сили плювалися все пристрасніше. Японець (південний кореєць? Він не розкривав рота…) замружено кайфував.

вернуться

[46]

Я роблю це по-своєму (англ) — рядок із пісні Сінатри «Мій шлях», найвідомішим кавером котрої є шедевр SEX PISTOLS Це один із рідкісних випадків, коли копія краща від оригіналу.

вернуться

[47]

Храмові споруди в буддійській архітектурі, що ховають всередині статую сидячого Будди, не призначені для входження людей. Мають суцільні або мережані стіни.

33
{"b":"13251","o":1}