ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Х'ялмар знизав плечима. Попросили застібнути ремені безпеки, посадка за 10 хвилин.

— Тут дуже схоже на Карпати. — констатувала Марла — Може, то й Карпатську Україну відокремити від хохлів, а потім брати по 200 баків з туриста? Ги-ги…

— Ага, і ти станеш диктатором.

— Королем

— Королевою. Марла Перша, Королева Івано-Франківська і Всієї Соборної Галичини.

— Ги-ги, ну ти й дурний, Х'ялмаре.

Любих пасажирів привітали з прибуттям до Паро й подякували за політ із авіакомпанією «Друк» (єдиною в Бутані, причому користування її послугами є однією з умов отримання бутанської візи).

— Ух ти, оце аеропорт!!! — Х'ялмар витріщився на розцяцькований до неможливого палац, просто таки Храм Літальних Апаратів.

— Такий реальний фейрі-тейл [53]! — кричала Марла.

Процедура отримання віз в аеропорту не зайняла багато часу, Марлиним українським паспортом чудувалися не довше звичайного. По той бік дверей на них уже чекав гід. Втім, судячи з його постійного підкресленого звертання «пане Х'ялмар», чекали тут лише його, Марлиним же самопочуттям ніхто не поцікавився навіть для годиться.

— Такіє вот традіции… — зітхнула Марла і попленталася слідом за всіма до мікроавтобусика.

— Пане Х'ялмар, ви можете питати в нас усе, що захочете… Все входить у тур.

На гідові й водієві були надягнуті гібриди платтячка благородної дєвіци й національне чоловіче вбрання — ґо. Як з'ясува лося потім, згідно з законами королівства, його підданим належало ходити в національному одязі до шостої години вечора, а під час відвідин офіційних місць вони мусили пов'язуватися широкими білими пов'язками через плече.

— Схоже на лєнточьку «Міс Світу», — зацінила Марла, — або на сватальні рушники. Краса, одним словом. Страшна сила.

На ногах чоловіки носили підколінки (найчастіше картаті, що вкупі зі спідницею від го робило їх схожими на шотландців), а взуття не мало значення (що робило їх схожими на американців). Водій, наприклад, чудово почувався в темно-червоному ґо з білими манжетами і червоних «вирви-око» кросівках «найк», схожих на тюбики зубної пасти. Втім, це таки куди стильніше за американів. Азія взагалі всіх у результаті виграє.

Так думала собі Марла, роздивляючись світ по цей бік віконної шибки авто і по той. Напередодні вона в пориві благородних почуттів пообіцяла Х'ялмару стати вегетаріанкою за образом і подобою його, про що тепер із тихим сумом жалкувала.

— Дивися, архітектура в них — просто ніби схрестили Баварію з Японією! — обернувся до неї Х'ялмар.

Марла мовчки погодилася. їй це чимось нагадувало Гуцульщину, якби її не попсили й не паплюжили, а просто б дали жити. Самі люди дали б собі жити. Але що може бути складніше від цього?

На стіні одного з поцяцькованих казкових будиночків радісно виділявся малюнок із членом і яйцями, перев'язаними яскравими стрічечками, що тріпотіли на вітрі. Марлу це потішило, а Х'ялмар побачити не встиг.

— Це від заздрісного ока, — пояснив ґід. — Коли людина йде дорогою й бачить, що гарний будинок стоїть, хто її зна, що в голову прийде… Атак бачить — там фалос. Дивитися на нього нібито не зовсім чемно, тож вона відводить очі… А ще це знак плодючості

— О, нарешті якісь здоровіші асоціації, — з полегшенням зітхнула Марла, яка ніяк не могла второпати, з якого це дива нечемно дивитися на фалос. Та ще й на такий гарний — у стрічечках весь, як сільська відданиця.

Король Бутану Джігм Сінджі Вангчук [54] (а то й Ванчук, що ще раз свідчить про азійське походження гуцулів) також не цурався теми фалоса. Був одружений одразу з чотирма рідними сестрами — Аші Дорджі Вангмо, Аші Тшершґ Пем, Аші Тшерінґ Янґдон та Аші Санґай Чоедон. І дітей наклепав, за свідченнями злих язиків, не менше сорока

— Та лише десятеро з них є визнаними принцами і принцесами. Коронними типу. Але Коронний номер один — Дашо Джігме Кесар Нам… Намг…

— Намґял Ванчук! — нарешті допомагає Х'ялмарові гід Х'ялмар червоніє й закриває путівник.

— Ого. Принц. Це той пацан, що його портрет ми бачили в аеропорту? — Марла згадує знимку чорнявого красунчика

— Ні, то портрет короля в молодості, — розчаровує її ґід.

— А-а-а… — зітхає Марла, — тепер йому під п'ятдесятку.

— І під п'ятдесятку дітей! — гигоче Х'ялмар — Цікаво, чи він їх хоч бачив колись усіх разом…

— Думаю, помер би від нападу серцевого

— Або від щастя, що так круто нафакався… — (Х'ялмар говорить це французькою, щоби не образити бува чийого патріотизму).

— Народ любить свого короля? — питає голосно Марла, проводжаючи очима велетенський жовтий плакат «Lohg Lave to Our Beloved King [55]». (Така замануха для іноземців, думає вона, хоча не відчуває жодної неприязні до казкового короля казкової країни).

Гід посміхається і киває головою, щоби потім таки розповісти Х'ялмаровї про складнощі, що їх мають колишні refugees [56] із поверненням на рідну землю: «Коли вони покинули Бутан, їхні землі були розподілені між іншими. Тепер вони не можуть отримати їх назад — ніхто не віддає, користуються як своєю…» Причини втечі цих людей із Бутану Х'ялмар так і не випитав у гіда. Місцеві взагалі тут здавалися вкрай обережними з висловлюваннями суб'єктивних думок.

Індусів пускали до країни безвізово і безкоштовно. Тільки їх. Це дуже Марлу дивувало. Повсякчас на дорогах зустрічалися жінки с в сарі, що дробили кайлами каміння і носили важелезний шутір.»§ Чоловіки у плетених шапках, темношкірі й круглоокі (таких ніколи не сплутаєш із місцевими) чомусь робили легшу роботу, та о. ще й оплачували їх вище, ніж жінок.

— Люди з Індії приїздять сюди на чорну роботу? — спитала Марла.

— Так. В основному, будують дороги.

Тепер Марлі стало зрозуміло, що те, що вона з літака прийняла за сині туристичні намети, було насправді дахами брезентових робітничих бараків.

Цей день планувалося провести в Паро. Обід (радість Х'ялмара — ема датсe [57]? Національна страва!! Гостріше не придумаєш!!!) і печаль Марли (де моє м'ясо тепер?…) + місцеве пиво, в принципі, дали непоганий результат.

— Ну що? — піднявся з-за столу гід, що підозріло пив один чайок, — саме час подивитися на Дзон [58] і сходити до Національного Музею.

Він саме так і говорив, даючи речам і явищам їх повні назви. Це так, як хохлушки, що їх примушують говорити за касою українською, замість сказати бідним студентам: «Морозиво-ріжок у нас без сиропів», видають на-гора таке: «Морозиво «Ріжок» за 99 копійок ніколи не буває з полуницею, шоколадом чи карамеллю!»

Марла скривилася на згадку про свої депресивні перші курси, гуртожиток, закреслювання прожитих днів у календарі і сто гривень на місяць.

— Бррр… — Зате ж які були амбіції.

— Що, Марло?

Та так, згадалося… Не зважай. Пішли?

Вони позводилися з-за столу й пішли. Раптом почулися звуки погоні. Марла обернулася на той приглушений галас і тут же помітила, що легка шерстяна накривачка на стілець прилипла їй до дупи й так і волочилася, як опущений хвіст павича.

— Ой, соррі, — Марла зробила спробу почервоніти, — я не думала нічого красти.

Власниця ресторації з розумінням посміхається і забирає кольорову шматку з Марлиного задка.

— Ґаздівська у мене срака, нє? — питає Марла українською, і Х'ялмар не розуміє, що вона питає.

— Дзон, куди ми йдемо, називається Рінчен Пун Дзон, — провадить свої теревені гід.

— Йолка-палка, в мене баняк, як салом помащений, — кривиться Марла щодо насущного, — пошвидше би в мийку.

…що в перекладі значить «фортеця на самоцвітних стегнах»…

— Самоцвітні стегна! Круто, нє? — Марла знову сторожко оглядає свій задок. — Нє, діамантів не поначіплялося, шкода.

вернуться

[53]

Fairy tale — чарівна казка (англ ).

вернуться

[54]

Загальнодоступною: Jigme Singye Wangchuck, бутанської абетки не знаю, вибачте.

вернуться

[55]

Хай живе наш любий король (англ.).

вернуться

[56]

Біженці (англ.).

вернуться

[57]

Чілі з сиром.

вернуться

[58]

Буддійські монастирі-фортеці в Бутані.

36
{"b":"13251","o":1}