ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Хоча чи може кохання бути «екс»? Воно ж існує позачасово. Якщо Бог=Любов, і Він є позачасовий, а Кохання — одна з еманацій Любові, то все сходиться. Все як в електричному колі з паралельно з'єднаними елементами. Хоча воно тут-во і ні до чого.

Нuman behaviour [84]

Марла флегматично діставала несмачні мариновані мідії зі скляної банки чорними яванськими паличками. Підносила їх по одній до очей і, розгледівши все необхідне, клала собі до рота. Потім пережовувала. Перлів усе ще не було.

— Схожі на людські зародки. Скрючені і мариновані. Ось тут ніби хребетик, тут — кулька-заготовка для голови. Хоча… Це швидше навіть не хребетик, а малі й великі статеві губи. Народилася би дівчинка, якби не маринад. Оцтові пренатальні води. Виготовлено for Country of New Castle, USA.

Марла почувалася трохи розчаровано. Щойно запримітила у спортзалі сексапільну дівчинку в рожевій футболці, з маленькими цицьками, великим (накачаним) животиком і довгим носом, як Ілля все поламав:

— Викапана моя дружина. Мене аж смикало. Таке саме тіло. Марла зітхнула.

А вдома, вже поїдаючи ті самі оцтові мідії-аперитив, прочитала у листі від подруги з Ванкувера:

ekonomika to toje buvaye veselo. osoblyvo yakscho ii vyldadaye Profesor Kessler. vchora ya spala z ii knyjenziyeyu, tam poverkh angliys'koi olivzem dopysano nimez'kiy pereklad okremykh sliv. namagayusia v nei zakohatysia. v nei taki kliovi temno siri ochi, vona vmiye zminiuvaty poriadok integruvannia funkzii i dovodyty isnuvannia rivnovajnogo stanu.

— Не одній мені нелегко, ех. Екстраполяція фор ева.

А потім Анджей із Польщі (поїхав туди чи не на свій же власний поетичний вечір) писав їй листи про те, як із ним хочуть трахатися двадцятирічні польські католички, тридцятирічні польські критикеси і сорокарічні видавчині.

— Урра!!!! — писала Марла, — Давай їби їх усіх конем!!! Тільки без фанатизму, в презервативі. Не хочу потім їздити до тебе в гості аж до Кракова хвалити твоїх тлустозадих дітей і жінку-католичку…

А вночі Марлі снилися немовлята, подібні до сповитих хробаків. Марла тримала їх, як палки вареної ковбаси, загорнуті кольоровим ганчір'ям, і дуже боялася сплутати голову з ногами.

Щоночі їй доводилося бігати понад криваво-червонезними полями диких квітів заввишки з телеграфні слупи, відчувати у себе в міжніжжі пальці незнайомих рук, що навіть не належали жоднісінькому тілові, а просто так собі плавали в безмежному морі людських автономних кінцівок. Марла знову і знову забувала почистити голову — вона нічого не записувала й не аналізувала, її внутрішня Пошуковувачка мала цю дійсність десь глибоко у своїх трансцендентній дупі, вона спала і щодуху хропіла. Потім після сну поволі наближався вечір і ставалося по кілька мікровибухів. Марла вставала, згортала книжку чи відкритий файл, взувалася і йшла куди очі світили. Аж до іншого кінця свого барижного району. А може і не йшла, а тільки хотіла. Вибухи не розривали її зсередини, а тільки зовсім трошки надривали то там, то сям. Звичайна річ звичайної людини.

Му baby makes me wanna die [85]

— Слухай! — прибігла з кухні Марла до Іллі в кімнату (траєкторія народжень максимально креативних ідей), — я би хотіла встановити премію з Гидотності. Думаю, сама і стала би першим її лауреатом. Робиться все так: тиждень не викидаєш із раковини те, що залишилося з помитого посуду (лушпайки, шкаралупки, панцерики і вусики, згусточки й листочки), а потім запрошуєш друзів на вечерю і накладаєш їм отої страви на тарілки. Ну — хіба ж не геніально?

— Угу, геніально… — Ілля зітхнув і на мить відірвався від монітора, щоб запустити руку Марлі під майку. Вона у відповідь притисла його голову до своїх голих грудей і потерлася ними об цупкі русяві напівкучері.

— Дротяне волосся, ходи спати!

— Ходи… — він затягнув її до себе на коліна. Марла обхопила його стан ногами і щосили до нього притислася найвибуховішою частиною свого маленького тіла. Хлопець провів вологим язиком їй поміж грудьми. Вона розшпилила кілька верхніх ґудзиків його сорочки і впилася губами в шию. Ілля тихенько застогнаві нетерплячим рухом стягнув Марлину майку. Білий шмат котону приземлився на лептоп.

— Давай відсунемо пернатих друзів. У ньому ж цілий світ… — Марла дбайливо змістила комп'ютер.

— В тобі цілий світ… — Ілля вже водив язиком довкола її відстовбурченого соска. — Хоча, якщо він — не світ, а комп'ютер — накриється, нам із тобою доведеться іти в партизани.

— Або стати ловцями креветок на старенькому кораблику. Або піти медсестрами в тифозні зони, або…

— Жах. Не треба! — він щосили ввіп'явся ротом у Марлин сосок. Тепер уже застогнала вона і вчепилася йому в волосся. Наступної миті вони вже лежали на підлозі й, несамовито перекочуючись, здирали з себе весь той одяг, що залишився. Світла довкола було багато — його тепер ніхто не вимикав. Жахливо-зелений килим і жовто-спечений повнезний місяць жерли електричне світло й відбивали його на двох пружних і сильних тілах, що терлися одне об одне, увиваючись і пульсуючи. Тіла втрачали будь-які швидкоплинні індивідуальні ознаки, творячи щось правічне й досконале, сягаючи раз по раз найвищої міри чуттєвого усвідомлення неперервності буття. Тіло жінки навіжено поглинало тіло чоловіка, тіло чоловіка ідеально творило необхідні їхнім коливанням ритми. Гаряче дихання, пекучі відчуття, відсутність страху і справжність звуку — все лягало надлегкими пластівцями на їхні два тіла, з'єднані в єдиному енергетичному струмені. В розпечену свідомість жінки звідкілясь із глибини вдиралися картини всіх прадавніх ґвалтувань і оргій, у свідомість чоловіка — видозмінені образи Тієї, ким він зараз володів і котра, що вже певніше, володіла ним.

— Який, який же ти… — вимовила жінка і поволі знову стала ззиватися Марлою. Чоловік також почав набувати втрачених рис і, шепочучи ледь чутні слова, знову вбирався в обличчя Іллі. Марла перевернула його на спину й, заплівши свої ноги довкола його, почала рухатися подібно до диригентської палички, тільки в зворотньому напрямку: з глибинної точки трохи догори, відтак плавно назад і вниз, а потім, на міліметровій відстані від тіла, вперед до початку такту. Ілля тихенько стогнав. Тримав долоні на її сідницях і розслаблено кайфував. За якийсь час Марла підібгала під себе ноги і щосили притислася до теплого тіла хлопця, покусуючи мочку його вуха.

— Глибше… будь до мене ближче… так… — язиком по барельєфах і бганочках вуха, — о, який ти… не поспішай, у нас тут весь планетний час… — самим кінчиком язика у чорну дірочку, — мій…

Ілля важко й гаряче дихав, Марла топилася в тому диханні, терлася об нього, плавала в своєму ж морі, накочувалася на тіло коханця кожним сантиметром своєї шкіри, кожним вусиком найменшого нейрона. Здавалося, чоловічий орган у надрах її тіла зростав і розгалужувався, залізаючи у кожну придатну для цього шпарину. І раптом він сягнув критичних розмірів і, сіпнувши Марлиним тілом кілька пробних разів, розірвав його просто на дрантя. Дівчина закричала і кричала так довго, що вже сама забула, коли почався звук із її горла. Ілля обережно поклав коханку на спину і заходився ніжно цілувати її обличчя. Гладив пальцями її паруючу оксамитову шкірку, вимальовував по ній щось подібне до менор і просто гебрейських літер, пригортав її до себе, як злякане звірятко, щось істиха шепотів.

За якусь мить Марла розплющила очі й, потягнувшись усім тілом, звелася на коліна й шустнула під ковдру з головою. Знову тепле і чуттєве вдячне тіло, знову язик, вуста, слина.

вернуться

[84]

Людська поведінка (англ., з пісні Бйорк).

вернуться

[85]

Моя крихітка примушує мене хотіти смерті (англ.)

43
{"b":"13251","o":1}