ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Ірена Карпа

Перламутрове порно

(Супермаркет самотності)

Предисловие

Юрій Андрухович "ПЕРЕЛОМНІ МОДЕЛЬКИ СВІТОСПРИЙНЯТТЯ"
1. Reis mit scheiss

Почну із застереження: «Усі герої та персонажі цього роману невигадані. а будь-яка схожість описуваних у ньому подій з подіями реальними невипадкова й навмисна». Адже, як слушно зауважує незнана мені епіграфічна Марла Фріксен, «Який понт придумувати героїв, коли навколо стільки виблядків?». І в цьому конкретному епізоді наша енігматична Марла має цілковиту рацію. Як і авторка цього роману Ірена Карпа, котра має всі підстави вважатися нашою українською Марлою.

Романна дійсність «Супермаркету Самотності» є щойно-прожитою-просто-дійсністю. тобто дійсністю-як-такою. Ні, я свідомий усієї поверхневості такого судження, але все ж не можу його не висловити. Настільки мені подобається це первинно-наївне (і наївно-наявне) «Як живу, так і пишу». Наївне? Супер! Це страшенно близько до чукотського народного «Што віжу, о том пою». Це гарно, тому що означає принаймні знак рівності між життям і писанням. Тобто між писанням, коханням, диханням та іншими фізіологічними потребами.

Катакана Клей, героїня цього роману, живе й пише дуже нерівне. І в цьому свій особливий кайф. Слово «нерівне» в її випадку похідне від слова «нервово». У найпозитивнішому його розумінні: щільність переживання життя, приростання до нього, відчування його всіма можливими нервовими закінченнями.

Життя — це фонтан, казав один галицько-буковинський рабин. І йому не відмовиш у дотепності.

Життя аж ніяк НЕ лайно. стверджує Катакана Клей, принаймні іноді НЕ.

Хоч іноді і фонтан, і лайно водночас, додам від себе. Фонтан лайна — це щось таке, чого краще собі не уявляти. Сліпуча і жорстока дійсність, говорячи високою мовою поезії.

Ні. звісно, не вся дійсність, не вся цілком — усієї було б забагато і для авторки, і для нас із вами. Мова йде про її. дійсності, уривки, такі собі вибрані місця на авторській коґнітивній мапі — щось на кшталт Індонезії, Києва. Шрі-Ланки. Москви. Берліну, чогось там ще.

Тому це найживіше. що може трапитися кожному з нас як читачеві — література, яка межує з нелітературою (спробуйте відчути різницю!), і при цьому межею виявляється звичайна собі геніальність. Одна моя празька знайома про будь-яку на світі річ, котра мала честь привернути до себе її увагу, судить у двох категоріях — «геніально» або «дебільне». Роман Ірени Карпи «Супермаркет самотності» геніальний.

З чого насправді всеце складається? Що там усередині?

Записи, майже репортажні. прожитого (тобто, як уже говорилося, щойно-прожитого). щодо яких так і хочеться достосувати заяложене «щоденник», але не варто нічого до нічого достосовувати і заяложувати не варто.

Листи — свої й до себе, переважно електронні, розгорнуті і згорнуті.

Есемеси.

Жмуток усілякого поп-мотлоху. писаного паралельно з романом для якихось інших потреб (фінансових?).

Журнальні дописи, анекдоти, каламбури, приколи (пардон, пришпили), лав сторіз, симпл сторіз. просто сторіз, смішні і не зовсім історії, недоісторії, випадково надибані у себе на гард-диску. а також сновидіння, фільми, кліпи, цитати, натирені в Інтернеті з понтом довідкові статті, віршики, казочки, ребра, цицьки, дула, ручки-ніжки і всяка тому подібна інтертекстуальність.

Загалом у всьому цьому панує той хаос, а висловлюючись культурніше, срач, який героїня роману так полюбляє розводити у своїх мінливо-змінних житлах і в якому так по-панківськи хочеться бути — раз вона всіх нас до нього впускає.

От вам. до речі, ще один варіант роману-житла.

Катакана Клей впускає нас до нього цілком беззастережно, ну от. каже вона, дивіться, як я живу, дивіться, як я пишу.

Але чому в такому разі все це так симпатично і так симптоматично, а іноді й спазматичне тримається купи? У чому тут фішка, запитав би Сергій Жадан, автор роману «Депеш Мод» у надзвичайно м'якій обкладинці.

Фішок, здається, принаймні декілька.

2. Я не хочу, щоби вмерла мадонна

Невразливість цього роману полягає в його І— незрілості, бо він є суцільною незрілістю. Молодість є його перманентною якістю і його перманентним станом, а love, sех, drive є його, номен омен. Драйверами. Вони додають йому швидкості і наводять у ньому різкість. Насправді молодість це не як. це особливий різновид обдарування. Тобто це особливий різновид обдарування, який може бути втрачений з віком. Такі романи обов'язково стають культовими, тому що концентрують у собі дуже чесну енергетику незрілості.

Густота романної образності є чи не найпершою ознакою його (і Катакани-авторки) молодості. Звідси майже цілковита відсутність провисання мови, суцільний драйв і весела легкість, благословенний поспіх письма (write fast! die young! ) і графічна, посилена друзякою-комп'ютером. винахідливість. Іноді вистачає лише зробити СОРУ — РАSТЕ. а враження, ніби якийсь мудак-авангардист укотре хоче натішитися каліграмами (і хуячить їх кілограмами, докинула б Катакана Клей). А розділ від розділу можна відокремлювати венерично-марсовими символами статі в залежності від його, розділу, дійових осіб -«дєвучок», «мучачіків» і «підарасів».

Ну гаразд — це так собі, комп'ютерні ігри. Натомість я хотів про інше — про палку непідробну ненависть, про ідіосинкразію до кліше. Це коли вислів «пружне смагляве тіло» викликає замалим не блювоту, тим більше, що стосується істоти, щиро зненавидженої. Ірена Карпа — це німецькою Hassiliebe. «любонависть» українською.

Її персонажі посміхаються вищипаними бровами, її штани порвані на німецький хрест, її цитати з української класики зраджують невимушену блюзнірську любов до останньої: Але я би пиздила такого чмошника! — репетує вона. — Аж гай би шумів і хмарки би бігли. А я б відпиздила і милувалася-дивувалася. чого душі моїй так весело…

Іноді це справжнє кіно, причому найкращих тарантінівських часів:

— Ну і що це таке, сука? — питаю її.

— Те. що бачиш, сука! — каже вона.

— Ти що. сука, жити хочеш перестати, сука? — я.

— Заткайся, сука, бо перестаєш тут жити ти, сука! — вона.

Така от сука-любов.

Іноді в мене здають нерви, я обводжу олівцем особливо вставучі місця і зсудомленою від екстазу рукою базграю на берегах рукопису «Браво. Ката!!! Браво, Карпа!!!». Це коли, наприклад читаю про те. що дні її тижня різняться статево, бо понеділок — то мужик із похмілля, середа — кар'єристка. п'ятниця -курва. а неділя — жінка бальзаківського віку. Або коли дізнаюся про її найзаповітніше: Інші тьоті мріють про квіти і шуби, а я про те. як замочу колись програмного директора радіо-шансон і обкладу його могилку черепами водіїв, що катували людей у громадському транспорті. Або ні — просто зроблю їм всім братську могилу і вишку з наглядачем поставлю (вони про такі часто співають у своїх зоновських піснях «за жизнь»). Вишку з наглядачем і автоматом АН зі срібними кулями. — це щоб не порозкопувалися й не повтікали. Твоїми б вустами, Като, твоїми б вустами.

Або коли вона пише про Москву, що це ідеальне місце для хапання зарази або що вона. Москва, горопашна, все чіпляє і чіпляє на себе дорогі прикраси і шикарне шмаття від провідних кутюр'є, та тільки й надалі залишається незугарною товстодупою курвою на кривих ногах, мені, який колись у своєму житті писав «Московіаду», стає так любо-любо, неначе в Бога — наша справа не помре і Мадонна житиме вічно. Катакано!

3. Перевертаючи пінгвінів
1
{"b":"13252","o":1}