ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Поверталися додому ми в старому синьому таксі «Блакитна Птаха». Майнес принципово не користувався новими й справними машинами. Філантроп-мазохіст.

— Зупиніться тут! — раптом попросила Сінта. Вийшла й попрямувала, колишучи філейною частиною, до крамнички з DVD напрокат. Повернулася невдовзі з кульочком і коробочками в ньому. Два японські еротичні (порно?) фільми, один індійський мелодраматичний. Солодкий певно, як її парфуми.

— О, ти взяла «Манзурове Весілля»? — радіє Майнес. — Доста хороше кіно. Я чув про нього.

(Ковтаю свою жовч. Не дуже смачно. Я теж читала про це кіно).

— А це що? — беру в неї японську еротику. Дивно, здається ж, заборонено таке в ісламській країні. Тут же навіть сцени поцілунків «з язиком» вирізають. Гм, окі-докі, в танцівниць свої зв'язки. Якщо тут поліцейські продають амфітаміни підліткам, чому би такій невинній штучці, як псевдо-підліткова еротика, не зачаїтися під якимось благопристойним прилавком?

Сінта мовчить і, можливо, червоніє. Не можу сказати цього напевно — в машині темно і… Боже, яка я тупа — у Сінти ж темна шкіра.

Відтак зненацька вона починає пристрасно обіймати Майнеса. Хапає його за волосся, нахиляючи голову назад, впивається йому в губи.

— Уй-йой-йой… — кажу я, співчутливо кривлячи мармизу. Мені аж самій заболів той нещасний Майнесовий скальп.

Сінта зневажливо дивиться на мене. Власне, я вже вивчила порядок чергування її поглядів у мій бік:

— зневага

— томність

— ненависть

— тріумф

— виклик

— гіпер-демонстративна байдужість

— гіпер-демонстративна небайдужість

— зневага.

І так по колу. В мене вже виробився умовний рефлекс — під час таких експресивних інспекцій мого хряцала я солодко й широко позіхаю.

— Whatever, Сіnta [28]

Ми виїжджаємо за межі міста. Хоча навряд би ви це помітили, не знаючи. Все це місто — просто мале село з низькими хатками, що росло-росло і розрослося. Тут до біса студентів і зовсім мало чистого повітря. Тут не зелено в сухий сезон. Зате у вологий цілими днями хєрачить дощ. Тоді хоч можна дихати.

Майнесове село — як червоподібний відросток того ж міста. Рисові поля (бо ж село) і купа початих будівництв (бо Ява). Врешті-решт, ми вдома. Сінта бігом біжить до манді [29], хлюпотить там, співає (непогано, до речі, співає), вибігає і кидається на ліжко в Майнесовій спальні, попередньо не захряцнувши за собою двері. — Що це сьогодні з нею? — питаю я французькою.

— Все в порядку, — знизує плечима Майнес, але чомусь ховає очі.

— Ну ОК тоді, добраніч.

Я йду чистити зуби. Мити грішне тіло стає чомусь впадло, хоча треба би — холодна вода корисна. Не переконливо. Плентаюся до своєї спальні й завалююся в одязі на ліжко.

— Да, Ката, успіху! Заснеш ти тут. — о, я вже базікаю сама до себе. Паздравляєм…

До просто скрипіння ліжка за стіною починають додаватися несамовиті верески Сінти. Бідний Майнес. Йому, відов, незручно там, він хлопчик скромний.

На п'ятнадцятій хвилині волань мені реально хочеться її убити. Якого біса так виглуплятися — я всього-навсього колишня його дівчина, бляха. І ще я просто нормальний пацан. Втім, останнього переконання стає не надовго.

— Да-да, так тобі всі і повірили, ідіотка! — кричу я, щоправда, українською. — Хочеш сказати, що ти там кінчаєш усі півгодини поспіль? Дура дурна! Дай поспати!

Вони затихають. Чується її смішок. Мені дико шкода, що зараз ніч і я не можу просто так поїхати світ за очі з цього гівняного села. Від жалю до себе починаю плакати. На тому й засинаю.

Мені сниться, що я — тьотька на носі корабля. Тобто дерев'яна богиня. Буття тим символом морської удачі мене напружує. Я хочу рухатися, а не так тупо стовбичити й не ворухати руками-ногами. «А-а-а!» — я роблю спробу вивільнитися, але намарно. Зненацька з моря до мене виринає ще один корабель із такою ж богинею на носі. Тільки чорною. І, на відміну від мене, наблизившись впритул, вона може рухатися. Застрибує мені на шию, обвиває стегна своїми ногами, треться об мене, дихає мені в лице гарячим подихом. Усе її тіло якесь липке і нестерпно гаряче. Мене дратує така моя цілковита пасивність, а вона тим часом починає лизати мені вуха, ніздрі, повіки, шию. «Головне — не дати їй мій рот. Бо через нього вони зазвичай висмоктують душу» — думаю я уві сні і тут же дивуюся, звідки я знаю про це «зазвичай».

Відтак у мій рот починає лізти якась лажа. Вже зовсім не схожа текстурою на її червоний язик. Щось дуже жорстке і прісне. Сухе. Яв шмата для підлоги. Гм, а це вона і є.

— Бє-е-е!!! — підриваюся я на ліжку. — Спершу з того звуку виходить, щоправда, лише «бввв-ммм», але я таки виштовхую гидоту язиком зі свого писка і кричу «бє-е-е». Сінта сидить у мене на причинному місці, ніби я дядько, а вона — секс-рабиня-трудоголічка, і виблискує білками своїй очей на темному лиці. Руки мої прив'язані до якоїсь біди, яку я просто не бачу, ноги сплутані, як у коня на пасовиську, щоби не зрубався на вільні простори.

— Ну і що це таке, сука? — питаю її.

— Те, що бачиш, сука! — каже вона.

— Ти що, сука, жити хочеш перестати, сука? — я.

— Заткайся, сука, бо перестаєш тут жити ти, сука! — вона.

Я з сумом думаю про Уму Турман і те, як вона всіх хвацько порубала великим мечем. А я і кухонного ножа проти живої істоти не підніму. Тим паче, проти іншошкірої. Ще потім звинуватять мене у расизмі — а для Майнеса, наприклад, це ще страшніше, ніж убивство. Не можу я не проявляти толерантності, курва мать. Бо, якщо зірвуся я, зірвуться й інші — і плакало тоді те наше грьобано-омріяне членство України у ЄС. Хоча, звичайно, fuск it.

— Фак ю, — кажу я їй на общєпонятном.

Вона б'є мене в пику з усієї сили, але якось так по-жєнскі б'є, як у мексиканському кіно. Мені стає смішно.

— Чого ти… чого ти смієшся? — спантеличено питає Сінта.

— З тебе сміюся, femme fatale [30].

Поки вона думає, що таке femme fatale, і виважує, варто мені за це вкачати чергову піздюліну чи ні, мені згадується чергова кіношна сценка. Цього разу з «Кривавого Четверга» — там, де курва в гумовій червоній сукенці ґвалтує прив'язаного до стільця мучачіка, виставивши йому перед очі портрет коханої дружини. В дитинстві мене той епізод зворушував і було навіть жалко, коли тьотьку вбили з пістолета, так що вона, гола, звалилася з офігєвшого дядька, як мішок із тирсою. Тепер би я була страшенно рада, якби хтось зарядив у голу Сінтину дупу бодай із дробовика сіллю. Та ні, цього не трапиться. Майнес на роботі, а всі інші істоти цього континенту — за неї. Я кисло кривлюся.

— Хочеш угадати, що я з тобою зроблю, сука? — пробує заінтригувати Сінта.

— Відлижеш у мене? — наївно цікавлюся я.

— Ха-ха-ха! — знову якось пиздувато-театрально закидає голову вона. І що ж ти візьмеї з танцівниці?

А танцівниця взяла ніж.

Інтересно, думаю я, з чого вона починатиме. Покремсає мені пику чи просто відріж цицьки. Так чи інакше, буде купа м'яса, крові й лімфи. А ще сполучної тканини. В цицька же є жир? Мене ледь не знуджує від цієї думки. Це вже так, ніби я з десяти сантиметри дивлюся на екран, де демонструється оргії за сценарієм Рю Муракамі. Всілякі там товсті бліді тітки з вульвами, подібними до свинячої печінки, американці, що запихають смердючі члени в роти японським танцівникам, сперма, кров, вибиті зуби, сеча, героїн і гвоздики. Останні також у дупах чиїхось.

Мені стає геть погано. Таке колись було, коли я порізала палець ножем для кавуна і втрачала свідомість в районі туалету. Якраз була вперше подивилася FIGHT CLUB. А мама випихала мені язика солоними пальцями з рота. Бе-е-е… Мені все млосніше. Якийсь такий безпомічний страх смерті, як то зазвичай буває перед умліванням. Я згасаючим зором осягаю Сінту і її ніж, але слабну не від страху до нього, а з огиди до її язика, що ним вона гаряче заходиться копирсатися мені в носі.

вернуться

[28]

Та ради Бога, Сінто (англ.)

вернуться

[29]

Вид ванної в Індонезії. Схоже на муровану пральну машинку, обкладену плиткою. Туди набирають воду з крану. А потім черпають її звідти пластмасовим черпачком. Зливають ним на руки й тіло, зазвичай над діркою для нечистот.

вернуться

[30]

Фатальна жінка (фр.)

10
{"b":"13252","o":1}