ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

— Наша краса як у сполучених посудинах, — каже раптом Сінта, — від мене відбуває, до тебе прибуває…

Я навіть не встигаю подивуватися тим, як то мого вбогого знання індонезійської могло вистачити на розуміння такої складної фрази. Не встигаю, бо до кімнати заходять іще три особи — молочно-білого кольору, неясної субстанції.

— О, — думаю я, — привиди… Почалося.

Втратити свідомість не вдалося. Шкода, бо люблю я це діло.

Сінта трійці славно-явно не помічає, бо хвацько продовжує вимахувати своїм пєрочінним ножичком.

— Тож, — продовжує вона, — якщо ти перестанеш жити, я почну жити твоєю красою. Повністю-повністю!

Замість того, щоби театрально закинути голову назад і відчайдушне засадити мені ніж під ребра, дівиця робить мені акуратний надріз. Я репетую, не встидаючись. Уявляю, як із мене фонтанами хлюпоче кров. Або навіть не фонтанами, а такими гарними розводами повільно розтікається — як у порізаної Меларі з NАТURAL BORN KILLERS.

(Таке часте апелювання до кінематографу видається мені ще підозрілішим, ніж привиди, що зацікавлено спостерігають за нами з дверей).

Сінта заміряється гострячком ножа в моє око. Іншою рукою стискає мій лівий сосок -напевно, боляче, але той клятий поріз перебиває всю маліну. Якась вона несистематична: то цицьки, то ребра попід ними, тепер уже око.

— Does it hurt, Bitch [31]? — цікавиться красунька.

— Нow about to suck my cunt, bitch [32]? — цікавлюся я. А потім іще додаю кохану фразу з ТЕАМ АМЕRІСА:

— Іt’s not about sex. It’s about trust [33].

Мене дико тягне погиготіти. Певно, корчі передсмертні. Сінта лизати не збирається, і це смішить іще більше. Особливо ця її розгублена мармиза, коли вона нарешті повертає голову до аморфної трійці.

— И-и… Иг! — каже вона щось таке й зіскакує з мене.

Ті троє помалу підходять. Я чую, як ножик, пєрочінний-пєрочінний ножик п" на долівку. Цікаво — це запах моєї крові і страху припросив сюди рестлес спірітів [34], чи Сінтина інтенція занапастити свою душу? От вони й прийшли привітати нову овечку в своєму стаді. Втім, хто їх там знає, мусульман — може! то цілком справедливий durkadurkaMuhammedDjihad з її боку?!

Майнес, пригадується, розповідав мені про місцевих духів. Про те, як у нього тут ночував на самоті приятель-ґей, котрому всю ніч не давала спати молода яванська жінка з двома дітьми. Не жива жінка, на щастя. Щось там йому наказувала, пояснювала «вчила жизні», Ги, вчити когось жизні після власної смерті -чи ж-бо це не весело? В дитинстві навіть книжечку таку читали — «Жизнь после смерті». Про «свєт в конце тунеля» і все таке. Певно, ці бідаки в якийсь не той тунель були полізли. Майнес тоді ще казав, що на Яві історії про привидів одна на одній сидять і ще одною поганяють.

— Розказують про духів, що падають з дерев, про духів, що перебігають дорогу, про запах крові, який наповнює машину, тільки-но ти в неї сядеш… А ще був один англійський вчитель, одружений з індонезійкою, що, попри всі перестороги місцевих, таки винайняв дешеву хату. Так от. Його жінці — нічого, а сам він з'їхав із глузду, коли однієї ночі його крижаними губами поцілувала мертва стара яванська пані.

— Такіє вот традіциї… — сказала тоді я. -А взагалі, як то ти не знав, що правило номер один в ужастіках — не куплятися на супер-дешеву вартість помешкання. Ти ж за скільки свою хатку винайняв? За копійки! То що тоді хочеш? На тобі — будинок із привидами. Хазяям би тільки здихатися. До тебе ж його також іноземці винаймали, і звалили вони задо-о-овго до того, як скінчився їх контракт. Сидять тепер у своїй Фінляндії, їдять морошки з банок і розказують троюрідним тіточкам, яких їм жахіть довелося зазнати на Яві…

— Гм… — зтіхав тоді Майнес.

— Тут іще просто дуже живе все… — продовжувала я. — Іслам насаджений нібито, а місцеві вірування, — як і мова — сильні, як земля. От і виходить ця нестиковочка постійна.

Майнес мені не вірить. Він взагалі завжди знаходить раціональне пояснення будь-якому паранормальному булшиту:

— Тут сусіди кажуть, що їхні пси всю ніч гавкають на мою хату. Буцімто тому, що коло хати ходять неприкаяні духи. А я кажу, що то тут лазять неприкаяні сусіди! Забембали — дивляться і дивляться в мої вікна. Думають, я тут тримаю секс-рабів і кімнату тортур. А то, що в мене паркан довкола хати — то й узагалі їм вказує на то, що я диявол. Бо нащо би порядна людина ховалася від інших за парканом?! — От ублюдки… Поняття приватності і все таке…?

— Гівно рідке. Але я й сам не хотів того паркана. Попередні власники добудовували в останні дні вже. Не знати, чого…

— Ги. Хотіли, щоби духи мучили тебе незримо для сусідів. «Не дамо цим клятим туземцям ані краплі безплатного шоу!!!»

— Та ну тебе, Като. Чого ти так людей не любиш.

— Я? Та я їх обожнюю! І мертвих, і живих, і ненароджених.

Тепер, через два дні після тієї розмов я, лежачи прив'язаною до ліжка, з порізом вздовж ребра і кап-кап кровцею з того порізу, вирішила передивитися свою філантропію. Дивитися, до речі кажучи, в такому положенні не дуже зручно — голова не всюди повертається.

Тим часом трійця з Потойбіччя оточила Сінту. Я на її місці наклала би в штани, бо н моєму класти трохи незручно — я ж таки ні лежачий хворий із судному під дупою.

Жінка (бо найвища мара явно була жінкою — в джільбабі і в довгому одязі) наблизила своє лице (чи місце, на якому воно мало бути до Сінтиного (чи до місця, на якому би його краще ніколи не було — інкрустаторша мого тіла грьобана!) Двоє інших привидів — либонь, її дітки — мило щось наспівують на яванській мові, якусь дитячу пісеньку. Здається, ту, де вчать розрізняти, де ліво, де право. Мамця тим часом високим голосом сказала кілька уривчастих фраз до Сінти, після чого та бебехнулася непритомна.

— Welcome to the club [35]! — промимрила я й за компанію також втратила свідомість, на вигляд того, як милі малюки направляють свою трансцендентну суть просто до мене.

…Downtime Godspeed
Hear/feel the way they concede
The sequence ends and begins
Everything you think you know
Blood ties the sequence ends
[36]

…Downtown God speaks [37]… З цією фразою в голові я й колошматилася, коли мене привів до тями Майнес. Ех, Майнес, мій прекрасний принце, як солодко було уздріти твоє дивовижне пшеничне волосся й перелякану блакить очей! Жоден блиск крижин Суоменлінни [38] не міг би зрівнятися з її гарячковим сяйвом.

— Б-в…б…в…би… — кажу я щось екзистенційне, аби пересвідчитися в своєму існуванні.

— Слава Богу! — каже Майнес. Сінта вже оклигала і порпається в якихось лахах — йой, яка я порєдна ґаздинька.

— Майнес… — мимрю я.

— Мовчи. Мені Сінта все розповіла… — тихо каже він.

— Та невже?! — щиро дивуюся я, а потім до мене доходить, що вирощена на жіночих мелодрамах і страсті-мардасгівих серіалах особа сказала доброму Майнесу щось таке: «Ката на мене напала, хотіла зґвалтувати і вбити, вона ж так ревнує тебе до мене, що аж за цим і приперлася, що я мусила оборонятися і прив'язати її… а з ножем то також випадково вийшло… Давай відпустимо Кату з миром, але ліпше, звісно, кинути її до нашої гуманної в'язниці!!!» Після того мав би слідувати її вереск.

Я зметикувала, що коли в них ТАКІ кінотеатри, в'язниця точно тут не найприємніша місцинка, тож:

вернуться

[31]

Болить, суко? (англ.)

вернуться

[32]

Як щодо відлизати в мене, суко? (тоже англ.)

вернуться

[33]

Справа не в сексі. Справа в довірі. (англ.)

вернуться

[34]

Від англ. «Restless spirits» — невпокоєні духи.

вернуться

[35]

Ласкаво просимо до клубу! (англ.)

вернуться

[36]

З пісні «Everywhen» MASSIVE ATTACK. Альбом «100th Window»

вернуться

[37]

В центр міcтa розмовляє Бог (англ. наче)

вернуться

[38]

Острів поблизу Гельсінкі. На ньому знаходиться тюрма і кілька милих ресторанчиків.

11
{"b":"13252","o":1}