ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Нє— нє, не бійтеся, це не каліграми ніякі. Це я так СОРУ-РАSТЕ зробила. Просто фраза «Bellissimo -mon amour…» [85] Чомусь така лірика, схожа на тонкий ніж, що заходить тобі десь під шкіру й виривається назад мільйонами мурашок крізь пори, здається мені більш придатною для гомосексуального кохання. Тому, що воно трагічніше у своєму неприйнятті більшості «нормальних»? бо скільки би люди не слухали прогресивних маніфестів і не підтримували закони, скільки би не вивертали на спід свою толерацію раніше табуйованих сюжетів, суть їх «прийняття» залишається тією ж-НЕ прийняття. Шушукання, смішки, кліпання, зашаріння і всілякі там: «Хай живуть, як хочуть… Головне, що то — не мої діти».

Нічого дивного. Теж саме з видимою любов'ю парижан до арабів, те ж саме з видимою толерантністю до східноєвропейців, чорних, азіатів тощо. Ну і кльово. Пес ся всрав.

Мова зараз не про вайленс, хоча…

— Бачила недавно твого хлопчика… Щось він в іґнор нас поставив. Лінзи в нього, може?… — (я завжди даю людині право на етичне задкування).

— Пішов він на хуй. — цілком безкомпромісно відповідає Ален.

— Ну, я теж так сказала. Але — з любові до тебе — не вголос.

— Півгодини тому він був жорстоко побитий.

— ???

— …

— Тобою?

— Мною. Дуже сильним я виявився, до речі.

(Мені важко уявити собі лице Алена, коли він пише мені це. Грьобані віртуальні діалоги — даєте ви звільнення, самотність чи просто є частиною порнографії сучасного суспільства? Як каже Нона, років через двадцять знайдеться який-небудь Роберт Картон, що напише світовий бестселлер «Чи є життя поза Інтернетом?»)

— Йой. А шо воно зробило?

— Като… Мені важко зараз спілкуватися. Стан такий, що хочеться різати вени.

(Ого! Бек ту тін ейдж? Нє-е-е…)

— Півгодини тому, — продовжує Ален, — він зізнався мені, що не кохає. Що весь цей час — вісім місяців — він мені брехав, сука, а сам кохав іншого, проститутку рідкісну.

(Тут я згадую придумане і широковживане нами в дитинстві слово «ПРАСТІТУТ». Дивуюся, чого воно не потрапить ніяк до загального узусу).

— Бля… — каже Ален.

— Бля, — погоджуюся я. — А ти… його любиш?

— Звичайно люблю. Дуже сильно люблю. Але ніколи не пробачу.

(Тут мені видно, що Аленові інстинкти самозбереження слабкіші за мої. Я би відразу пробачила і автоматично розлюбила — іди, тусуйся! А ображатися — то собі червону кров псувати).

— В мене ж-бо толком нікого до нього й не було. Перші в житті серйозні стосунки… Вісім місяців прожили разом.

(Ого. Я, Катакана Клей, навряд чи була спроможна на таку постійність. Респект, Аленчику).

— Все. Досить про нікчем.

— Він тебе не вартий.

— Він мене не вартий. — Я давно казала.

— Не вартий навіть, аби я про нього думав. («Галімий підар!» — думаю я про того засранця. Таку дитинку гарну засмутив. Але не знаю, як Ален сприйме «галімий підар», тож даю ноу комментс).

— Забий на нього, — натомість кажу я. — До фіга і трошки є людей, що здохнуть від щастя бути з тобою.

— Найгірше те, що через нього я розгубив усіх своїх друзів, ледь не втратив роботу… Пам'ятаєш, я тоді хотів піти? А він покотився в Іспанію розважатися, коли я тут у Києві горем убивався.

Якийсь там час ми мовчимо.

— Ой, — раптом каже він.

— Що?

— Погано.

— Що погано?

— Реву. Слабкий я дуже.

— Я теж реву. — І — чесно — я не брешу!

— А та сволота, до якої він пішов, його ж весь Київ переїбав…

— Уууу, — кажу я. Раніше подібні сентенції стосувалися хіба що «облака в штанах» — Наталки Монголевської. — Не реви через гівно.

— Фігня в тому, що той, інший, може все всім розтринідти направо й наліво.

— Зашугати чувачка? — Добра Катка відразу пропонує шугайстерські послуги, — я серйозно.

(Хоча насправді ніфіга не серйозно. Ну, є в мене вдома маска щура-гіганта, але чи ж її достатньо?)

— Такого не зашугаєш. Його розбалували.

— Трактором і з балуваними справляємося!!! — декларую я. Ален чомусь не тішиться.

— А цей, — то він уже про свого істерика з пузіком, — стояв тут переді мною на колінах, плакав, просив пробачення. Притягнув велетенську м'яку іграшку — так той його тигр летів із другого поверху.

(Терпіти не можу м'які іграшки. Пилюко-збірники. Правильно зробив, що викинув).

— Слухай… А чого ви, той-во… Апріорно посварилися?

— Дістало нас усе. Він кричав, що його все не влаштовує, я казав, що так далі не можна. В нас регулярно такі конфлікти ставалися.

(Ой, хлопці, чи в одних у вас?…)

— Але бачиш, цей останній відкрив двері пиздецю. Так шкода восьми місяців. Завтра ще піду аналізи на СНІД здавати.

— Курва. Ти ще й не застерігався.

— Природньо.

— … — я собі зітхаю, пригадуючи статистику померлих від сніду знайомих і знайомих знайомих. Тоді кажу це канонічне:

— Всьо буде чотко.

— Ні, під час нашого спілкування він мені не зраджував.

— Та однаково перевірся.

— Обов'язково. Не знаю, як я міг усе це допустити.

— Не звинувачуй себе. Коли кохаєш, втрачаєш 50% зору мінімум.

— А вчора… ти бачила його… з ним?

— Ні, з дівками. Якщо ти про кав'ярню.

— Ну, ти могла його й не розгледіти.

— Ги. Хіба би був уже геть женападо-о-обний.

— …

— А зрештою, хай усі смокчуть, правильно? — і додаю Аленові своє новоспечене життєствердне гасло: ХАЙ УКУСЯТЬ СЕБЕ ЗА ХУЙ.

— Ну, піду шампанське відкрию, — каже Ален, — на цьому ж-бо ніч не закінчується. А ще я більше ніж впевнений, що ця сволота сьогодні припреться, буде під вікном кричати. Добре, хоч ключі в нього забрав…

— Не пустиш?

— Ні. А переживаю ще за те, що наступному моєму хлопчикові буде тяжко. Все це погано на мені скажеться. Якийсь такий блядський розрахунок з'явиться, чи що… — сумно каже він.

— Це називається досвідом. Щоразу ми переступаємо через рани. І тільки так вони можуть заростати. А ми стаємо готовими до прийняття нових ран.

Я не зовсім впевнена, чи сказала останні слова Аленові. Сподіваюся, колись іще скажу. Я люблю Алена як містичного брата. Вже й не знаю, чому.

Bellissimo — mon amour — одностатеві кохання трагічні і гарні у своїй глибинній безплідності. Бо вони прийшли з тієї країни, де подібне сполучається з подібним, і тому приречене на загибель. Хай навіть на таку красиву.

Перламутрове порно - pic_34.jpg

Якось по обіді Катакана Клей вирішила зайнятися тим, що в народі звалося «Сексуальна Фантазія». Так як Катакані робити було абсолютно нічого (не враховуючи, звісно, шести початих книжок, двох недороблених перекладів і чотирьох статей) — то чом би й ні? Втім, результат її мене приголомшив. Я, звісно, її подруга, ми з дитинства разом, але таке… Коротше, до кінця я дочитати не змогла. І вам не раджу. Особливо, якщо у вас десь недавно намалювався стрес чи ви — порядний соціальнозабезпечений невротик. Не читайте це — бо знудить, серйозно. Затягнуто, млосно і банально. Бо що може бути банальніше від старого доброго сексу?

«Я так тебе хочу. Безособове і сильно — в мене руки трусяться. І ноги. Ідіотизм таке писати — Ерос наступає Логосу на яйця, Логос навіть не в стані тиснути на квадратики з буквами. Я хочу тебе. Лібідо стрілило в тебе гарпуном і тягне-потягне. витягти не може. Я не даю йому. Смакуючи цю свою абстиненцію доти, доки вистачить сил. Секс — безпосередній, здійснений секс усе зруйнує, ти знаєш. Я не хочу перекидати тебе до папки «DОNЕ» [86]. Я просто хочу тебе.

Я хочу хотіти тебе.

Я хочу насолоджуватися лініями твого обличчя і думати про твій живіт. Про шкіру довкола сосків, про те, як тремтить рельєф твоїх м'язів від доторку могоязика.

Про те, як ти заплющуєш очі. Як ти стоїш десь посеред гірського озера чи іншої калабані по пояс уводі. Тобі холодно… (Гм, якщо тобі холодно, то фізіологія наламує продовження моєї секс-фантазії.Ок.Тобі тепло J).

вернуться

[85]

3 пісні ILYA

вернуться

[86]

Зроблено (англ.)

31
{"b":"13252","o":1}