ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Ого. Пам'ятаєте, які тьотьки в Рубенса?? На дієті не сиділи. Думаю, він просто хтів похвалитися друзям, що добре годує кохану дружину.

Але направду, кандаулезізм (чи його прояви) — штука доволі поширена. Можливо, не так в реалі, як у сексуальних фантазіях. А вони, як відомо, штука бєзобідная.

Чоловік моєї подружки зізнався їй, що під час оргазму взагалі уявляє, як її трахають ще парочка мучачіків. Вона не образилася, бо, кажись, уявляє десь те ж саме. І ще так, щоби на них всі дивилися. От він — істинний ексгібіціонізм жіночий. Публічне зґвалтування, десь там на площі тощо тощо — всі ці штуки можна знайти у веселого українського письменника Вовки Єшкілєва. Ех, які ж там картинки! Образи, і теап. Ілюстрацій Єшкіль не малює. ВСЬО, брати і сестри, я вже аж задофіга тут накатала. Займайтеся сексом і художньою творчістю. LOVE, SЕХ, DRІVЕ. Фор евер ваша Сочевиця.

Сочевиця — то таке моє журнальне псевдо. Смачно і здорово, направду.

Перламутрове порно - pic_37.jpg

Коли нічого путнього в голову не лізе, треба красти порші в сусідів-депутатів. Однаково тобі вони личитимуть більше, ніж його зацофаній дружині. Гм…

Катакана Клей міркувала, що би то собі вибрати: червоний порш чи синій ягуар.

— А що би то собі вибрати, — питала вона в Аскольда, — червоний РОRSCНЕ чи синій JАGUАR?

— Одна фара порша коштує чотири тисячі євро… — попорпавшись в Інтернеті, виніс вирок Аскольд.

— Та-а… — Катакані стало скучно. — Я ж не про купівлю.

— А про що?

— А як?

— Ну, знаєш, панки на поршах не їздять…

— А на ягуарах?

— І на ягуарах.

— Гм. Погано.

— Це, Като, знак статусу.

— До сраки статус, нє?

— Ну, до сраки, ОК, але ти повинна заробляти, щоби…

— Нічого я не повинна. Можна купити стару розбехану машину 66 року випуску.

— І доїхати до неї від звалки до під'їзду, а потім молотком відбивати від льоду, щоби рущити хоч кудись ізранку.

— Катакані практичні питання були невідомі. А все, що невідоме, або дуже сильно її займало, або не цікавило анітрішечки. Тут був другий випадок.

— Ненавиджу тупі бюргерські машини середнього класу. Тойоти, фольксвагени, хонди, школи… бє. А один мій знайомий, що вчиться в нас в ін-язі в аспірантурі дуже довго відкладав, жлобив, кожну копієчку сейвив, а потім… КУПИВ СОБІ ТАВРІЮ!!! Нє, їй-бо, я би на ровері ліпше їздила.

(Аскольд уже знає, що ровер — це ровер, в сенсі велосипед, а не марка машини).

— Не доб'єшся від тебе нічого, — зітхає Ката і йде писати листа другові Фікусу. Той саме збирається проходити якийсь страшний електроаналіз мозку, коли «в голову вставляют всякие электроды и смотрят на экран, как у меня там всеработает, какое полушарие активней й т.д».

— А мене тепер тільки машинки цікавлять… А ти чого туда йдеш? Просто цікаво?

— Тому що мене ТІЛЬКИ машинки цікавлять!!! Тобто, вже нічого, крім ВМW, взагалі не цікавить.

(Ката думає, що бі-ем-дабл ю — також ат стой попсовий, але Фікусу не каже).

— Ну от…— зітхає вона, — Я теж піду мозги тоді світити…

— Нє, у тебе все нормально — ліва півкуля думає про порш, права — про ягуар. А в мене обидві — про бмв. Це вже паранойя.

Ката замислюється над таким діагнозом, але не надовго. Бо Фікус відразу ж повідомляє, що хоче якнайшвидше забратися зі своєї клятої Москви й податися кудись за маршрутом «Польща — Париж — Берлін» (ну, так Фікус написав!), попередньо «взявши банк» де-небудь у Києві. Тільки для цього йому слід було виробити закордонний паспорт.

— Угу, — погодилася Ката, — без паспорта в банк — ані ногою. І в Париж заходити тоже не можна.

Бідний, бідний Фікус. Якщо Ката і спіхва-рить колись якусь машинку-іншу, першою на черзі точно буде ВМW — для родіни, для Фікуса. Бо він таки хороший чувачок, хоча його Расія-мать ніяка нам і не родіна.

— А БМВ, сорри, не попса галимая… БМВ — это… Это свет очей моих!

Так казав Фікус. Він мав ясно-сірі очі, дулю в кишені, мудру голову і мрію про МАШИНКУ.

Перламутрове порно - pic_38.jpg

Я люблю треки РІNК FLOYD 73-го року. За цілковитий жир і довжину. Цілих 7.04 можна слухати «Тіmе» із Dack Side of the Мооn. І ні за що не переживати — твої вуха, естетика і мізки в правильних руках. Геніальність, перевірена часом. Схоже на рекламний слоґан. А реклама — то найсаксовіший сакс зо всіх можливих. Простіть мене, акаунти, менеджери, копірайтери, бренд-менеджери та ін. робітники цієї ниви, але ви ПРОСТО ПСУЄТЕ СОБІ КАРМУ. Якщо вірите в свою роботу. Якщо ні, то ви — прості плугатарі, що з плугами йдуть. Країна в нас, як то довго нам тилдичили, аграрна, тож у цій системі цінностей вам честь і слава. Рукам вашим натрудженим і мізкам граним-переграним…

(От жалко пацанів).

Але це я просто так. Від злості на себе за написання дурнуватого гасла.

Дістаю з шухляди листівку, на якій зелене вугрювате лице з єхидним і дещо розгубленим виглядом плаває в нічному небі в якості світила. Листівка зветься DACK SIDE OF THE РUTIN. Підписую її для Майнеса. Хоча він — і ненавидить Пінк Флойд.

А ще я знаю, я точно відчуваю, що скоро в мене з'явиться ЄМОБ (Єдиний Матеріальний Об'єкт моїх Бажань). Не знаю, звідки, але з'явиться точно. От тільки ще варто визначитися з кольором…

Насправді, мати матеріальне бажання — бодай одне — це, як для мене, дуже круто. Бо зазвичай хочеться чогось такого… трансцендентного, чого мені в папір не запакують і скотчем не заклеять, а даремно. Про трансцендентні забаганки розповідати не прикольно — виходить літературщина. Або гасла, знову ж таки. Тому заткаюся і ні слова про себе. А ліпше про Катю (не плутати з Катою).

Катя називає себе «ліпша подружка підараса» і пише в ґей-журнал. Вона дуже симпатично вбирається і знає про моду все, чого ніколи не знатиму я. Катя пампушка. Вона схожа на німецьку ляльку з пахучою головою. Катя за ліпшого друга і справді має гея, котрого підступно кохав Аленів Розовий Фламінго.

— Ален каже, його той мальчік втік до якоїсь проститутки… — сьорбаючи чайок, протягую вальяжно я.

— Ката, Ката! — Катя робить мені знаки долонею перед носом. — Той хлопчик — мій ліпший друг.

— Хто — проститутка?

Відчуття попандосу до мене, як правило, приходить із запізненням.

Ми швиденько міняємо тему на блю курасао [94], котрим, як думала колись Катя, наповнюють прокладки у рекламі. Згодом мене вже пробачено і я, нарешті, чую заповітну Катрусину мрію:

— Професія, ти знаєш, є така… їх всього кілька людей на планеті. ПЕРЕВЕРТАЧ ПІНГВІНІВ.

— Хто?!

— Перевертач пінгвінів, — ствердно киває Катя. Вигляд у неї дуже серйозний і дуже добрий. — Знаєш, пінгвіни — дуже допитливі істоти. І вони повсякчас страждають через свою надмірну цікавість і довіру.

— ?

— От уяви собі: стоять пінґвінчики на снігу (вони, до речі, завжди стоять. А коні сплять стоячи. І ховають їх — уявляєш, який жах? — також стоячи! От просто риють таку дуже глибоку яму, щоби закопати коня ногами вниз…) Стоять пінгвіни на снігу. Ніби день як день у них, все, як завжди. А тут раптом злітає над ними літак. Ну, вони далі стоять, тільки голови за ним підіймають: ану-ану, куди ж він полетить? Задирають голови все вище й вище, аж поки літак не пролітає над ними і вони не поперетинаються й не попадають. А встати самі не можуть! Отак і лежать. І тоді приходить ПЕРЕВЕРТАЧ ПІНГВІНІВ — людина з такою спеціальною лопатою. Підгрібає їх і ставить на ніжки.

— Яка сумна і добра історія, — зітхаю я.

— Не така сумна, як про пінгвінячі яйця, — хитає головою Катя.

— Яйця… — знову зітхаю я.

— Ну, так. Знаєш, як вони їх висиджують? Несуть їх, а тоді відразу кладуть собі на лапку і сідають пузіком. Інколи по два місяці отак можуть сидіти і з місця не зрушити. А коли доводиться йти на полювання за рибою, вони і яйця беруть із собою. Пірнають разом з ними. А якщо ненароком яєчко загубиться, пінгвін знаходить подібний камінчик і висиджує його. Уявляєш, як жалісливо? — і Катя починає плакати.

вернуться

[94]

Така синя алкогольна бадяга, витяжка з помаранчів, як не дивно.

35
{"b":"13252","o":1}