ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Все так чудово, все так чудово, курва, все. Так чудово…

Р.S. Ага, все так чудово. Якби ще гіперактивні поборники ісламу не виколупували очі християнським святим на фресках Каппадокії (бо в них, бач, ніззя людей зображати) — був би всезагальний SUPER GUT.

Перламутрове порно - pic_5.jpg

Tomorrow never dies…

Sheryl Crow, здається…

Ви стикалися колись зі смертю? Ну, був у вас такий досвід? Не власної, звісно, смерті. А такої… якоїсь віддаленої. Про смерть близької людини я не маю права питати. Я нічого про неї не знаю. Поки що. Я знаю щось тільки про її далеку родичку. Але до сраки всі метафори. Навіть такі, як лист до тієї ж Смерті. Ось один такий свій лист піврічної давності я випадково надибала у себе на хард-диску:

«Упокой. Господи, душу його. Чи то пак. порятуй. Аллах. Не знаю, що кажуть мусульмани, коли хтось у них помирає від braintumor у 25 років. Теґу Вічаксоно. Джокджакарта. Ява. Індонезія.

Я їздила з тобою на мопеді купувати полотно і фарби. Ти був художником. Не дуже талановитим, але постійно малював. І я малювала у твоєму гаражі свій портрет — від носа до пупа -а ти сказав: «Мені подобається». Я тоді чесно утрималася від зворотнього компліменту.

В тебе було довге чорне густе волосся. Хтось би сказав «розкішне». Але не я. Намагалася гнати від себе будь-які еротичні фантазії з візіями твоєї смаглявої спини і розпущеного по ній волосся. Ми з тобою, думаю, ненавиділи одне одного. Ти ненавидів мої вузькі футболки і відсутність бюстгальтерів — образа вашої ісламської культури. А я ненавиділа твої підйоби щодо мого неробства, бо сам ти також ні чорта не робив, окрім малювання своїх бездарних картинок. Ти переводив із біса багато фарби й полотна, бо фарба й полотно у твоїй країні дешеві.

А тепер тебе немає. Я вже давно перестала відчувати до тебе неприязнь, ти знаєш. Можливо, твоє тіло лежить іще непоховане де-небудь у затінку твого спекотного блоку С. Ми жили у сусідніх кімнатах. Ти показував мені кожен свій новий пірсинґ і перебите татуювання. Я зрідка щось хвалила, а ти боявся, коли я тебе торкалася. Тебе нема?

У тебе була жінка-канадійка з українським корінням. Джоді, старша від тебе на 7 років, пухкенька кароока пшеничноволоса жіночка.

Вона дуже повільно говорила індонезійською і кликала тебе: «Маs Теґу? [7]», завжди із запитальною інтонацією. Ти не зовсім добре говорив англійською, але не боявся схиляти голову набік і перепитувати мене про значення того чи іншого слова. Дивно так. Теґу.

У мене зараз грає реґґі. а ти вже не годен почути жодної музики, навіть такого звичного за твоїм вікном співу муедзина. Я не розумію, як ти можеш більше не жити. Ти ж хотів поїхати до Канади, продавати там свої картини по 1 00 канадійських доларів, а Джоді ще сварилася би на тебе, що віддаєш їх за таку от безцінь. Як так. Теґу?

Ти розійшовся з дружиною. Взагалі дивно. як ви могли бути разом. Вона ж навіть було прийняла іслам, щоби одружитись з тобою. Вона ненавиділа тебе за непрактичність. Ти тягнув її жити до будинку-арткомуни, вкупі з іншими художниками. У вас були щурі на горищі, гекони на стінах і собака на підлозі. У тебе був найкращий друг — біженець зі Східного Тімору. Ніколи не могла запам'ятати його ім'я.

Перед тим, як піти від тебе, дружина плакала. Про те, що пішла від тебе, сказала в Індії. В Делі я взнала, що вона пішла. А тепер у Києві взнаю. що пішов ти. Чи плакала вона тепер. Теґу? Жінки легкі на сльози.

Дуже легко уявляти тебе мертвим. Смерть тобі навіть личить. Може тому, що смагляві люди не бліднуть. Або ж бліднуть зовсім непомітно. Бліднуть згодом, розчиняють свої кольори для зовнішнього світу. Скільки ти ще збирався зробити тут? Чи казав ти про це комусь. Теґу? В тебе була купа друзів із високими голосами, що кричали й реготали, перекидалися ярмарковими інтонаціями. Пробач мене за всю неприязнь. Хоча тобі вже байдуже, напевно. Цікаво, чи почуває Джоді свою провину, якщо навіть я її почуваю. Хоча, чому «навіть»? Я ж почувала роздратування, злість, антипатію. Хай це було недовго, але яке я мала на це право. Почуваюся тепер слабкою й дурнуватою, мало що розумію.

Рік твого народження — 1978. Рік Смерті -2004. Який із них важливіший?

Теґу Вічаксоно. Художник. Готувач соленої риби у банановому листі. Хлопець, котрому ми привезли із Тайланду кілька прапорців-нашивок на мотоциклетну куртку. Я пам'ятаю твої велетенські, як уся Азія. очі. Прощавай.

Атеп».

Лист написано півроку тому. Таємнича смерть молодої людини встигла пообростати мохом і новими деталями. Останні здирають вапняковий наліт романтичності й додають якогось іншого, глибшого значення. Бруд же нерідко буває глибоким. Так само, як нерідко він є результатом змішування найсвітліших і найшляхетніших фарбів.

Звісно ж, воно про мертвих або хороше, або нічого, але, якщо ти не можеш усвідомити цю смерть, значить, життя людини ще продовжується. І хай вона поживе повніше хоча би в своєму минулому. Тому, котрого ти раніше не знав.

Наприклад, те, що офіційно вважали мозковою пухлиною, насправді виявилося СНІДом Але — о, будь, ласка, Джоді, не треба, це ж такі ганьба довіку!!!! — родина і лікарі про це мовчали. До пори, до часу. Все-таки один лікар здався]

— Ну і що тепер? На мені ж була його кров! -і це ніяка не фразеологія. Джоді таки була кола свого екс-чоловіка в годину смерті. Либонь, щось там допомагала.

— А ти йому не допомагала? Ну, там, при порізах, чи що… — питав мене друг. Я напружила пам'ять:

— Та ніби нє. Я тільки пам'ятаю, як довго в нього заживали ранки після пірсінгу, як вони кровили і як довго він не міг вилікувати звичайну застуду в тропічній країні.

— Угу, я також пам'ятаю.

— Ні, знаєш, хвала Богу і ісламському суспільству — взаємних доторків у нас не було.

(Я тут же розумію всю бездушність своєї фрази). Щоби хоч якось згладити, кажу:

— Та й не збуджують мене чорнявчики-мауглі. Воно то, звісно, естетично уявляти собі смагляву спину з розпущеним аж до сідниць волоссям… Але нє. Не моє.

Друг— світлорусявець сумно посміхається.) -І все-таки, як добре, шо тоді я не пішла проколювати носа до тих панків у Джокджа-карті. Бо був би вже хантимансійськ мені. А як, до речі, Джоді?

— Вона здала аналізи. Ніби негативна. Але там інкубаційний період мінімум три місяці -тож перевірятиметься ще раз.

Ми мовчимо якийсь час. Чути клацання годинника. Уоu never know [8].

— Знаєш, вона таки героїчна, — каже мій друг. — Не повернулася відразу в Канаду, лишилася там.

— Чого?! Вона ж і так збиралася! Невже так приросла до місця?

— Ні. Просто вона поставила собі за мету знайти всіх тих, із ким Тегу міг мати контакти і попередити їх…

— Божевільна! Там же всі всіх знають!

— Так, я ж кажу — героїчна. І знаєш, що страшно?

— Що?

— Четверо з п'яти, про кого вона взнала в першу чергу, вже мертві.

— О Боже…

— А в іще одної дівчинки на наступному тижні мало би бути весілля.

— М-да.

— Уявляєш: тобі 25, ти збираєшся заміж, все в житті здається, нарешті, налагоджується, і тут — раз! Іди здавай аналізи.

— Не уявляю.

— А ще їй його сім'я погрожувала і все таке. Але вона продовжує. Якби тобі захотілося зробити матеріал про справжнє життя Джокджакарти — брудне, нічне і приховане — приїзди на Яву. Джоді все ще продовжує.

— Продовжує що?

— Свої рейди. Тут все, як у найтрешовішому кіно: карлики-сутенери, трансвестити, бандюки…

— Чого? До чого тут Джоді?

— Тегу. І його борги. В потворного карлика він поназичав більше за все.

вернуться

[7]

Пане Теґу? (індон.)

вернуться

[8]

Ніколи не знаєш. (англ.)

4
{"b":"13252","o":1}