ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

— Що, спитала, звідки ти?

— Ги-ги. Дуже смішно. Просто розговорилися знову і все. її зовсім не кремпувало те, що я її побачив на сцені.

— А кого би це кремпувало? Це ж рідкісна нагода — тебе бачать в апогеї того, що твоє. Того, що ти робиш найліпше за все і найліпше за всіх. Тут ні амфітамінів, ні пивця не треба. Гаряча дівка в гарячі штани.

— Фе, Катка, яка ти бридка…

— Як завжди. Що ж поробиш, — в моєму голосі непідробний смуток.

Відтак вона захотіла працювати його секретаркою. Не на завжди лише на час Рамадану — бо ж усі клуби й бари закривалися. Сінта однозначно вважала роботу танцівниці цікавішою за роботу секретарки. Правильно. Dаnsе Fast Dіе Young [17].

— Аnd leave а рrеttу соrрsе behind [18]. — Майнес, як завжди, влучний із моїми думками.

Сінті він тоді сказав:

— Направду, я просто не знаю, яку тобі дати роботу. Хіба доведеться її тобі вигадувати. Що вб'є ще більше мого часу.

Робити нічого — переїхала до Майнеса в рожево-цегляний будиночок. Не заради грошей, ні. Добре-добре, Майнес, не боїсь, я про це й не думала. Ви просто почали жити разом. Що тут дивного? Нічого.

Як нема нічого дивного в тому, що однієї не зовсім погожої днини мене геть усе дістало в коробочці мого життя. Коли ти коротко написав щось про дівчину в синьому сарі і срібних прикрасах, мені запахло казкою. Захотілося й собі відкусити шматочок цієї пахлави [19] на ім'я Сінта. Бажано вкупі з кексом на ім'я Майнес. Спонтанне бажання витримало свій тиждень на оформлення візи і не ослабло. Що вже явний знак — давай, Като, дуй.

І Ката подула.

Київ. Амстердам. Сінгапур. Джакарта. Джокджакарта. До болю знайомий маршрут. Таксівка. Рожево-цегляний будинок Майнеса. Все довкола нього в підозрілому порядку. Таки не збрехав — живе з бабою. Мені ніколи не вдавалося запам'ятати, коли полити які квіти і де протерти пилюку. Коли я тут швендяла, в нас були слуги. Майнес казав, що звільнив їх після мого від'їзду — однаково тут більше нікому розводити срачі.

Підходжу до дверей. Тихо. Серце зараз вискочить у рот і головне його вчасно ковтнути назад. Стукаю. Слухаю. Тихо. Чорними дверима пробігає напівпрозора ящірка. Більше мені не хочеться стукати. Я зітхаю, скидаю на землю наплічника, дістаю свою Естес, сідаю на бамбукову бамбетлю. Слава запопадливому Майнесу — завжди лишає крісло на веранді.

Минає година, дві, три. Починаю вже думати про таксі і готелик. Або й аеропорт. Але вже пізно, очі злипаються, індонезійською я розмовляю слабо, та й таксистів у цій глухомані бачили хіба що на картинках… слова в голові заплітаються, мням-ням… Коротше, мене вирубає. Сниться мені якесь озеро, мутний ставок, Аскольд, що хоче затягнути мене купатися, я противлюся йому, не встигаю на свій потяг. Вириваюся… Він поплескує мене по плечі й кличе на ім'я: «Ката. Ката!»

Перепливаю в іншу площину. Пика на наплічнику. Наплічник підозріло нічим не смердить. Видно, поклала шкарпетки десь глибоко вниз, думаю я. Хоча ні, знову думаю я, в мене ж не смердять шкарпетки. Вже й не знаю, чому. Все це я думаю дуже швидко, бо вже за мить бачу кілька недозрілих манґо на слабкому невисокому дереві. Відтак його від мене закриває чорна округла пляма, що мало-помалу перетворюється на лице. Жіноче лице з великими лискучими очима й великими лискучими зубами (очі чорні, зуби білі), а понад зубами рожевіє м'яско.

— Здрастуй, Сінто, — роздупляюсь я. Відтак стаю зовсім коректна:

— Хелло.

(Ну, нема в них свого власного неформального «Привіта». Знаю тільки, що селюки сказали би «Маrі, ‘bu [20]», а в місті вибрали би щось з-поміж «раgі», «sіаng», «sоrе» і «malam» [21], залежно від частини доби. Я ж надто сонна, щоби в цьому розбиратися).

— Хай! — відповідає Сінта.

— Найс сюрпрайз… — долинає не надто щасливий голос Майнеса.

— Шо найс, то найс, — відповідаю я. Дивним чином сон зняв із мене будь-яке хвилювання. Я встаю з лавочки й по черзі їх обіймаю. Від Сінти пахне солодкавими парфумами і потом, від Майнеса просто потом.

— Риrе stuff [22]. — констатую я і він не добирає, до чого це. Майнес ніколи не користується афтершейвом — у нього просто ледь-ледь росте борода. Та й та, що росте, виростає трикольорова. Мені подобається. А він шкребе її сухим ножем.

— Ласкаво прошу до мого дому! — Майнес робить смішну міну й жестом запрошує нас увійти, перед тим трохи потикавши ключем у замку. Сінта пропускає мене вперед. Дивно, чому вона не поводить себе по-хазяйськи. Живе ж тут. Садок підливає. Манго там, папайю, чілі, вазонки ці різноманітні на веранді. Гарненький будиночок. Гарненька жіночка. Мені би таку.

В хаті також усе чисто й просторо. Ніби гра в пустоту Довгий коридор, приглушене світло в кінці нього, щось ніби дихає на тебе прохолодою з того дальнього кутка. Прості бамбукові стільці. Прості чорні столи з простими сиротканими серветками на них. Щось дуже дивне в цьому домі.

— Just а реrfect dау [23]… -долинає з задньої кімнати. То Майнес ввімкнув музику. Знову Лу Рід зі своїми знаковими для мене словами -щоразу, коли чую їх, опиняюся на порозі нового життєвого періоду. Чим старшою я стаю, тим частіше випадково чую цю пісню. Я ніколи не купляла собі цього альбому.

— Ти не голодна? Ми поїли у варонгу [24]

— Чесно? Голодна. — Мені просто було цікаво, хто з них буде для мене готувати. Готував Майнес. Ну от, нічого цікавого — салат із рисових макаронів з авокадо, тофу й чілі. Зате смачно.

Я пожерла і подякувала. Відтак почала з ними жити.

Дивно, що найдурнуватіші, здавалося би, речі, при описі втрачають свою дурнуватість. Ба навіть стають нецікавими для запису. Та все ж ми робимо зусилля й описуємо їх: у щоденниках, і-мейлах друзям, статтях, книжках чи sms-ах. Хтось навіть малює чи плете шкарпетки на цю тему. (Гм, останнє — непогана ідея для наївного мистецтва. Хоча навряд чи такі події стаються з чистої наївності. Ех, як же! не стає. Ерленде Луе [25], порятуй нас!)

Найнезручніше з усіх нас почувався Майнес Сінті було на мене наплювати, а я більшість часу проводила за комп'ютером, рятуючим від своїх журнальних дедлайнів. Втім, я постійно думала про неї. Вона, гадаю, також. Тої му ми час від часу з'їжджали на пусті балачки про се — про те. Згодом до них почав долучатися й Майнес. Після трьох днів повного ступору й непорозуміння ми нарешті сходили в кіно. Там бігали півметрові щурі й мастурбували на задніх рядах місцеві тінейджери. В одному з двох існуючих міських кінотеатри показували «еротику» — заляканих дівчат у мокрому напівпрозорому одязі. Ми з Сінтою були єдиними жінками.

— Пішли звідси нафіг! — я душилася зо сміху і не хотіла ображати високих чуттів мастурбантів.

— Пішли. Візьмемо що-небудь в прокаті.

— І перед тим — пожерти.

Ок? — дивні напади голоду. Трапляється зі мною тільки коли я в Азії.

— Ок.

Вони намилилися до варонгу, але я що сили потягла всіх до т.зв. розкішного ресторану. Наполягла на своєму башлянні за трьох. Майнес назвав мене Sugar Daddy [26]. Я іронічно посміхнулася. Ніхто цього не бачив у темряві.

«Розкішний ресторан» у більшості азійських країн (боронь Боже вставити в цей список Японію чи Сталіцу-Маскву!) зазвичай таки пропонує розкішне їдло і смішні ціни. До прикладу, ми втрьох тоді поїли в Gadjah Wong на 15 доларів. Весняна курка в кокосовому молоці, бамбуковий салат, смажений із овочами й морепродуктами рис, соус чілі — фак, на ту згадку мене розбирає застарілий гастрит. (Треба таки випхати дупу надвір і сходити на Eberswalder Strasse схряцати хоча би каррі-вурст [27] в Коnnоррке's Іmbiss. Інакше голодна дірка в животі розшириться до неймовірного і проковтне мене всю з головою. Щось на зразок хрестоматійної картинки Уробороса).

вернуться

[17]

Танцюй швидко, помри молодою (англ.) — перефразовано з «Leave Fast Dіе Young».

вернуться

[18]

І залиш по собі симпатичний труп (англ.)

вернуться

[19]

Вибачте, що тулю в цю метафору турецьку солодощ. Просто, хоч убийте, не можу згадати жодної індонезійської. Я там головно жерла перець чілі…

вернуться

[20]

Щось типу гуцульського «слава Ісу, мамцю», але в яванському мусульманському селі.

вернуться

[21]

Ранок, день до обіду, день після обіду, вечір (індонез.)

вернуться

[22]

Чистяк (без домішок) — (англ).

вернуться

[23]

Просто чудовий день (англ.) — з пісні Лу Ріда.

вернуться

[24]

Відкрита придорожня кнайпа в Індонезії.

вернуться

[25]

Норвезький письменник і журналіст, автор світового бестселера «Наївний. Супер».

вернуться

[26]

Цукровий Татко. Чоловік, переважно старшого віку, що спонсорує свою коханку чи коханця (англ).

вернуться

[27]

Смажена ковбаса з каррі. Подейкують, у цьому берлінському кіоску заходить споживати каррі-вурст сам Шрьодер.

9
{"b":"13252","o":1}